Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Тінь задоволено дивився спідлоба на застатого зненацька Грейсона що зараз помітно нервував. Тим часом як Тінь спокійно розвалився у кріслі закинувши ногу на ногу.

– Може вип'ємо чаю і поговоримо? – пропонує той.

– Обійдемося.

Тінь захихотів, боковим зором помічаю як темний занервував ще більше що на його скронях заграли жовна через те, що він не очікував натрапити тут на Тінь. Принаймні не в маєтку.

– Грейсоне розслабся. Не треба бути таким напруженим, хоч мені це і лестить. Тим паче ти змушуєш любу панну хвилюватися все більше своїм виглядом. А цього ми не хочемо, авжеж?

– Як ти сюди потрапив? 

– Це не важливо. – я була з його твердженням не згодна, бо він якось зумів потрапити у маєток, що його присутність не зміг відчути навіть Лайон – Це зараз не найцікавіше запитання – Тінь змахує невидимий бруд зі свого рукава – Адже мене цікавить зараз інше, і це – він переводить свій погляд на мене повністю ігноруючі Грейсона – Яке ваше ім’я люба панно?

Я розгубилася, бо не знала яким іменем мені варто назватися. Своїм власним, чи представитися як Маргарита?

– Ну? – поквапив мене Тінь підвівши брову догори втрачаючі терпіння.

– Маргарита Де Блод – прохрипіла крізь ком у горлі що приховував тремтіння у моєму голосі.

– Хм-м-м – Тінь схилив голову на бік підперши її вказівним пальцем у скроню – чому-у ме-ені зда-ається що-о це… – він загадково подивився вгору награно потираючи скроню, розтягував слова на довгі склади – брехня! Не дуже добре брехати люба панно. – він не вино звів брови до купи.

Моє серце впало в самі п’яти, гупаючі вже десь у самих ногах! Невже він знає що я не Маргарита?! Але звідки?!

Попри таку здогадку, я намагалася триматися невимушено, щоб не виказувати свою паніку ще більше.

– Відчепися від неї! Досить вже вдавати з себе невинність! – не витримує темний.

– Я зараз не з тобою розмовляв! – різко відрізає Тінь у ліниво-агресивній манері наказу.

– То що ж, як тебе звати люба панно?! – заговорив вже швидше і на більш підвищених тонах – Говори швидше, бо декому не подобається наша повільність! – приховано вказує пальцем на Грейсона продовживши далі гучним шепотом, прикривши рукою рот мов зараз казав якийсь секрет – Хоча, як на мене, нам немає куди спішити, адже в нас ще стільки часу до ранку! 

Я мимоволі зауважую що за цей час розмови, його очі ще ні разу не моргнули. Жах! Та як тут взагалі можна зосередитися на чомусь?! Коли мене так трусить тільки від однієї цієї думки! Не думала що зустріч з Тінню буде настільки напруженою, що нависнуту між нами напругу можна буде ножем різати!

– Говори! – різко скрикує, а я підскакую на місці від несподіванки!

– М..Ма.. кхем, Мене звати Марія – прочистивши горло відповіла в очікувані. 

– М-м-м, яке гарне ім’я – мелодійно протягнув повністю заспокоївшись і така різка зміна настрою не аби як лякала. Бо не можливо було зрозуміти що може відбутися далі – Ма-рі-я – зачудовано смакував по складах моє ім’я в себе на язиці що мені аж стало гидко.

– Досить вже люб’язностей! Говорити що ти тут робиш? Адже та купа на подвір’ї твоїх рук справа?! – темний кивком вказав у бік вікна. 

– Не все що ти бачиш Грейсоне зробив я. Хоча мушу зізнатися, що я лише підштовхнув до дій, але все інше – він окреслює жестом рук все довкола – вони зробили самі. Без моєї ДО. ПО. МО. ГИ. – промовив останнє слово з відчутними паузами – Я не винний.

Темного аж перекосило від слів “невинний” у виконані Тіні.

– Вони це хто? Кого саме ви маєте на увазі? – наважилася нарешті запитати.

– О як мило, що хоч хтось поважає мою персону в цьому домі! – вдавано розчулено зітхавє Тінь – Яке миле дитя, так Грейсоне? – навмисно зачіпає той темного що Грейсон аж кипів від люті, та все ж на моє запитання відповів – Та дурепа Ді Лоренс-Ларк сама все зробила, навіть і без надмірного нагадування, як і золотоволосий юнак! Як же звали того ідіота… – він замислено постукав пальцем по масці – Гм-м, здається Лалі, чи Лулі… та в принципі не важливо кому потрібен той непотріб. 

– Луї? – підказала нащо Тінь згідно кивнув.

– І схоже ти їм обом добряче в печінках сидиш, що в тієї дурепи аж піна ротом йшла при кожній згадці про тебе.

– Навіщо ви це робите? – запитую.

– Ти й сама знаєш чому, навіщо ж тоді запитуєш? – недбало відкинувся на спинку крісла.

Тому й проблема що я знаю навіщо! Та все ж хотілося почути більше.

– Просто цікаво навіщо було використовувати їх.

– Маріє – шикнув мені Грейсон, а Тінь розреготався.

– Ти диви! Мушу визнати Грею, але це дівча мені до вподоби! Хоч я і не бачу сенсу в тому, що вона запитує, бо й так знає відповіді! Та все ж, я відповім. Річ в тому, що вона сама до мене звернулася, випадково спіймавши чутки що я був у місті. Спочатку я думав що задурити їй голову буде складно, та помилився! Вона була куди тупішою ніж я думав! А що до того нездари що постійно крутиться довкола неї, я не причетний. 

– Але ж ти тільки що сказав що до того довбня ти теж причетний! – нагадав роздратовано йому Грейсон.

– Так, але в той же час і ні.

– Як це розуміти? – одразу перепитує.

– Я ж вже сказав, що він крутився довкола тієї дурепи, хоча порівняно з нею він був куди тупіший – відразливо відмахнувся скривившись – він сам розпатякав всім нарґам про небезпечного раба якого треба негайно прибрати.

Мене саму охопила злість, що захотілося прямо зараз піти і копнути того Луї ще раз ногою! Паскудник! Тільки попадися мені коли я розгребу це все, то я тобі дам! Якщо звичайно виживу.

– Очистники, щодо них? – напружено запитав Грейсон та Тінь лиш байдуже стенув плечима даючі знати що йому вже набридла ця тема – Говори! – Грейсон зривається з місця і хапає того за комір пальта – Говори! Це ти їх сюди привів! – сичав крізь зуби темний не тямлячи себе від люті, та Тінь лиш насмішкувато розреготався не в змозі зупинитися, цим доводячи темного до сказу все більше – Сілко відповідай!