Читати книгу - "Аналітична історія України"

Нові та важливі наукові результати? – давненько про такі ми не чули. Бо, важливе лише те, що визнано таким на верхах бюрократизованої науки. Там, де давно й звичайний закон Ома забули… Крізь таку систему – це ґарантовано, не пробилися би ні Айнштайн із його теорією відносності, ні Бор із його квантовою механікою. Щоправда, можемо себе заспокоїти, наша система освіти, як середньої так вищої – надійно страхує нас від можливої появи айнштайнів та борів.

І, ще одне, не менш важливе – зміщення пріоритетів. Мічурінська біологія підкорила серце Сталіна, а потім і Хрущова, обіцянками золотих гір практичних застосувань, хоч реально й принесла самі збитки. Назавжди закріпивши у тих, що приймають рішення – номенклатурної мафії, – непорушне, хоч і хибне в основі переконання, ніби наука – то справа прибуткова, щось на кшталт дійної корови. Упевнення, що єдина турбота науки – то створення нових технологій. Але, при цьому не слід забувати, що не з нових технологій випливають наукові відкриття, а якраз навпаки: фундаментальна наука, і тільки вона, дає змогу створювати нові технології. Насамперед – добре розвинена теорія справи; не випадково ж і справжня наука колись так і була названа – фундаментальною.

На жаль, все це й досі до кінця не осмислене, не засвоєне. Та й розвиток справ у світі йде далеко від бажаного напрямку.

Але, підкреслимо це, ще на дуже ранньому етапі розвитку совєцької науки знаходилися далекоглядні та доброзичливі люди, видатні учені, які попереджували:

Однак, тепер я з певною тривогою дивлюсь на майбутнє російської науки. Мене хвилює, головним чином, прагнення надати їй чисто практичного спрямування. З цього приводу укажу на наступне: коли я був в Америці, мене питалися там, яким чином у Німеччині та Голандії (де я працюю) так хутко й часто ґеніально знаходять відповіді на численні практичні питання, якими би неочікуваними вони не були. На це я міг лише відповісти, що так і в силу поваги до розвитку в цих країнах чисто теоретичних знань, та у першу чергу – математики. Люди, які оволоділи теорією – можуть вирішувати будь-які питання, що виникають.

(З промови Пауля Еренфеста на VI з’їзді російських фізиків, 16.09.1924).

Це було 1924, а вже року 1936 вищі інстанції «партіі і правітєльства» зробили догану академікові А. Ф. Йоффе, а разом і всьому Фізико-технічному інституту в Ленінграді, на черговій сесії АН СССР – за «отрив от практікі». Бо там, бачите, надто захоплювалися такими далекими від практики галузями фізичної науки, як фізика атомового ядра; замість того, щоб допомагати «проізводству і сєльскому хозяйству» (скажімо – перебирати овочі на базі, як за Брєжнєва).

Ці ж люди при владі, на чолі з самим «вєлікім Сталіним», нема сумніву, були ще живі 1945, коли атомове полум’я спалахнуло над Хіросімою та Нагасакі, але вони – зарозумілі, невігласні та пихаті, не те, що не пожалкували, навіть не пригадали про свою дурну догану: хто не пам’ятає свого минулого – приречений одвічно його повторювати.

Тільки от, за кожним разом це дурне повторення вартує все дорожче…

3. «Наш Нікіта Сєргєєвіч…»

Багато людей і сьогодні пам’ятають цього, другого після Сталіна «вождя» колишнього Совєцького Союзу. Він був, на свій час фігурою помітною, та не заскарбив собі любові наступників. Яких саме він і вивів на верхи влади. Особливо не любив його невігласний сталініст Л. І. Брєжнєв, а видана за нього «Иллюстрированная история СССР», Москва, 1974, своєрідна вершина совєцького нікчемства (тому й користуємося!) – про якогось там Н. С. Хрущова (1894–1971, члена Політбюро з 1939 (!)) взагалі не згадує. Важко повірити, але неможливо з неї довідатися, хто ж саме був у нас ґенсеком 1954–1964; читач може подумати навіть неймовірне, що тоді ця перша в країні посада – була просто вакантною.

В народі Н. С. Хрущов є відомий головне тим, що «разоблачіл культ лічності Сталіна», але… Тут уже воістину – нема чого було «разоблачать», бо жодних нових фактів у своїй доповіді на XX з’їзді 1956, – він не подав. Все це, ширше та глибше, було давно відоме у світі трудами багатьох людей доброї волі. Згадаємо серед них і українця Бориса Бажанова, і росіянина Федора Раскольнікова, і чечена Абдурахмана Авторханова, і англійця Роберта Конквеста…

Але, це все там, у вільному світі – де завжди все знають першими, а як же тут, вдома? – хіба так уже нічогісінько й не знали? Знову – «ми нє зналі!»? Та, ні. Хто хотів знати – знали. Тому й було це тоді трохи смішно, що все мовилося на закритому засіданні – таємниця полішинеля, та втім… Заслуга Хрущова полягала, тільки й єдино, на тому, що він – так би мовити, скріпив усе це, як же здавна відоме, – своєю печаткою та підписом ґенсека. Та тим і змусив одвічно недовірливий до правди офіційний Захід, – повірити в це.

Що саме його тоді подвигнуло – важко сказати. Чи то звичайне людське розуміння, що далі так жити не можна? Чи простіше, бажання в такий спосіб укріпити власне становище? Адже, за Сталіна він ходив десь у третьому ешелоні влади. А на його уславлених нічних раутах, – слугував мало не за блазня. Однак, він це зробив, а на те була потрібна й певна мужність. Хоч, зазначимо відразу, – великих лаврів на батьківщині це йому не принесло.

Більше від того, деякі сьогоднішні комуністи твердять, що Сталін був справжнім батьком народу, а його «дємкі, (демократи, О. Б.) оболґалі». Тобто, залічують до «дємков» і самого Н. С. Хрущова, ґенсека 1954–1964.

Російський спір є такий самий своєрідний та неповторний, як усе інше російське («особий путь», що ви хочете). В ньому не марнують часу збираючи арґументи щодо сутності предмету спору. В ньому всі сили повертають на те, щоб наочно довести всім, що ваш опонент – зла людина. А як така – не може бути правою у будь-чому.

Так само й узявся до справи «наш Нікіта Сєргєєвіч» – до шпику кості російська людина. У своєму спорі з мертвим уже три роки Сталіним, він не критикував політику партії як таку, бодай – у минулому. Він зосередився на особі Сталіна, приписуючи все неґативне йому, ба – погана людина, що ви хочете. Але, й тут був досить обережним, демаскуючи, бачите, «культ лічності Сталіна». Тобто, явище радше вторинне, а не колективні злочини партії проти людства. Так, він засуджував Сталіна, але