Читати книгу - "Містичне кохання (збірка), Ангеліна Кріхелі"

— Раніше не було за що.

— А тепер, отже, є за що?

— Тепер є.

— А раніше не було за що тому, що вірила? Так я вірю і зараз, ризикну повторитись.

— Не за те, що вірила, а за те, що вірила, як усі: сліпо, невпевнено, хитко, не знаючи сама, у що віриш, а просто через страх… Я взагалі останнім часом сумно спостерігаю дефіцит віри серед людей. Можливо, якби менше було гніту релігії, двері раю та віри стали б бажанішими для пастви? Поки що все продумано так: що б людина не зробила, вона так чи інакше грішить. Перевів бабусю через дорогу — задавив мурашки. Допоміг іншому і попросив ще когось допомогти йому — похвалився. Врятував людину — вліз у плани Бога, який збирався людину до себе забрати. Не допоміг — залишився байдужим. Сказав людині правду — довів до інфаркту, не сказав — збрехав. Дотримуєшся правил, встановлених людьми, — йдеш проти Бога, не дотримуєшся — гординя… Якщо вдуматися глибше в суть речей, то людина просто приречена завжди бути грішником, і це створила не віра, а релігія.

— А зараз? Тепер я змінилася? — це питання цікавило її значно більше полеміки.

— Тепер ти впевнена та здатна захистити свою віру, як гарна мати захищає дитину. Тільки це є віра, решта — страх.