Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- Навіщо? — не зрозумів Васла.

- А якщо в неї нічого не вийде? Тоді штаб Гіреї доведеться брати штурмом. Нас тут ціла команда, чотири автомати, якщо треба, іще щось зробимо.

- Поїдемо ліфтом, — почувся тремтячий старечий голос.

Усі подивилися на Шану. Вона стояла, тримаючись за спинку стільця однією рукою й тримаючи радіолінк в іншій.

- Ви всі сховаєтеся в ліфтовій кімнаті, там нічого й нікого немає. А я піду прямо до Гіреї в штаб. Інакше я не дійду, далеко дуже, — вона, вибачаючись, подивилася на друзів.

Чипсет узяв ноутбук, Васла — перетворювач, Рик і Кадим під обидві руки підхопили Шану, і вся процесія повільно рушила. Через кілька хвилин компанія вийшла в тишу ліфтової на п’ятому рівні.

- Ну, Шано, зараз усе залежить тільки від тебе. Пам’ятай: тридцять п’ять секунд! Тільки тридцять п’ять секунд!

РОЗДІЛ 12

Тридцять п’ять секунд

Шана обережно, перебираючи рукою по стінці, наближалася до кабінету Гіреї. Біля входу стояли глюки з автоматами.

- Хто? Куди? — незворушно запитав один.

- Мене шукала пані. Мене звуть Шана.

- Чекай.

Глюк зник за дверима, але за кілька секунд вилетів звідти, схопив Шану за руку й щосили потягнув до кімнати. Та ледве втрималася на ногах, а коли глюк різко штовхнув її до столу, за яким сиділа чарівниця, вона й зовсім утратила рівновагу й незграбно впала, грюкнувши колінами об підлогу. Повільно підводячись, Шана уважно оглядалася навкруги, сподіваючись побачити вільний порт, але надії були марні. Жодного вільного порту. Ті, де ввімкнені монітори, прикриті самими моніторами, і туди не дістатися. Поряд з кожним перетворювачем теж були порти, і теж усі зайняті — до них підключені самі перетворювачі.

- Ну що, надумала говорити?

- Подивися, що ти зі мною зробила, Гіреє!

- Я? — Гірея відверто знущалася зі своєї жертви. — Це ти сама з собою зробила. Відповідай чесно на мої питання, і я знову зроблю тебе такою, як колись. Ну?

Шана всім своїм виглядом показувала вагання.

- Ну? — тисла на неї чарівниця. - Подивися на себе в дзеркало, яка ти стара й потворна. На що ти проміняла красу й молодість? На якихось дурнів? Хіба ти не бачиш, що тебе просто покинули?

- Я не хочу бути такою… Поверни мене назад…

- Ти мені все розповіси?

- Усе… — ледь чутно відповіла Шана.

- Не чую! Голосніше! — зажадала чарівниця.

- Я все розповім, — голосно й чітко вимовила Шана й почала повільно йти до найближчого грибка.

- Давай, розповідай. Скільки вас прийшло сюди?

- Четверо.

-Хто?

- Рик, Кадим, Васла і я.

- Де вони зараз?

- Спочатку поверни мені мою молодість.

- Де вони зараз?

- Ні… - Шана налягла всім тілом на грибок, бо останні сили почали залишати її, вона відчула, що руки й ноги почали німіти. — Я вмираю…

Гірея теж побачила, що з бранкою відбувається щось не те.

- Поклади руки на перетворювач! Швидко!

Шана із зусиллям підняла ліву руку й поклала її на грибок. У правій, мокрій від поту долоні вона ледве втримувала радіолінк. Цей невеликий прилад вагою всього кілька десятків грамів відтягував їй руку, наче пудова гиря. Гірея пробіглася по клавіатурі й відразу, як вона натисла клавішу «Enter», Шана висмикнула рознімання грибка й вставила рознімання радіолінка. На приладі заблимала зелена лампочка.

«Чому вона блимає? — подумала Шана. — Вона не повинна блимати… Повинна горіти…»

Вона притисла радіолінк своєю спиною, і вже не бачила, як лампочка засвітилася рівним зеленим кольором.

На цей рух вона витратила свої останні сили.

- Що таке? — не зрозуміла чаклунка. — Чому помилка? Звідки помилка? Чому відключений? — вона глянула на Шану.

Шана, чіпляючись за грибок, сповзала на підлогу, але продовжувала прикривати радіолінк від погляду Гіреї.

«Раз, два, три…» — рахувала вона подумки.

У ліфтовій усі п’ятеро з величезною напругою дивилися на темну зелену лампочку індикатора.

- Ну… ну… Шаночко… ну… миленька…

І коли вже зовсім перестали вірити й чекати, лампочка раптом засвітилася. Наче всі й чекали цієї події, саме цієї й ніякої іншої, і чекали так сильно, що, здається, на темній пластмасі радіолінка дірку поглядами протерли, а лампочка все одно засвітилася несподівано. ВП навіть розгубився трохи, хоча в нього вже давно все було настроєно й залишалося тільки натиснути клавішу «Enter».

- Ну! — зовсім неввічливо гаркнув Рик. Це примусило ВП отямитися, і він квапливо вдарив по клавіші. Екраном побігла лінія, відраховуючи час завантаження програми, того самого вірусу, який мав покласти кінець владі Гіреї.

Гірея підхопилася й вибігла з-за столу.

- Ти, — кричала вона на ходу, — ти що надумала, мерзотниця!

Вона бігла до Шани так швидко, як тільки могла, викрикуючи ще щось зовсім незрозуміле, схопила бабцю, яка сиділа, спершись спиною на стінку, і щосили стала відтягувати.

- Тридцять п’ять… — прошепотіла Шана й упала.

Гірея побачила антену радіолінка, яка стирчить із порту, й відразу все зрозуміла. Її рука потяглася до цієї маленької, але смертельно небезпечної для неї штучки. Треба було встигнути вирвати її з порту! Треба! А-а-а…

Швидкі рухи Гіреї сповільнилися, а голос став розтягуватися, як буває на магнітофонній стрічці, яка поступово зупиняється. Величезним зусиллям вона ще змогла схопиться за радіолінк, але витягти з порту вже не встигла, так і застигши в безглуздій позі.

За кілька секунд двері до штабу Гіреї відкрилися, і в кімнату забігла вся компанія. ВП установив просто на підлогу поруч із Шаною грибок, з’єднав рознімач з ноутбуком і запурхав пальцями по клавіатурі.

-Ай, молодець, дівчинко… Ай, розумниця… — неголосно примовляв він. — Рику, поклади її руку на перетворювач. Дивися, сам не потрап у поле дії, а то перетворишся на дівчинку. Ось так, нормально, відійди тепер…

І він натис на клавішу «Enter».

Минуло майже два тижні після