Читати книгу - "Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш"

Аланом, виявив, що він завжди любив вільний простір, природну текстуру дерева й каменю, а також натуральну їжу. Він жив у маленькій квартирці в Чикаґо, але обдер штукатурку з однієї стіни, оголивши цеглу, і пофарбував решту стін у білий колір, аби отримати якомога більше світла й візуально збільшити приміщення. У нього було багато рослин та величезний постер із гірським краєвидом, що нагадував вікно в інший світ. На полицях стояли переважно книжки Генрі Торо, Рейчел Карсон[31] та видання, присвячені охороні довкілля.

Головним висновком рейтингу цінностей Алана стало те, що у віці 29 років він не жив тим життям, яке б справді приносило йому задоволення. Він мешкав у Чикаґо, тому що навчався тут, а після випуску почав працювати у видавництві освітньої літератури. Робота загалом була йому до вподоби. Однак він любив бувати на свіжому повітрі; захоплювався альпінізмом, хоча й рідко мав можливість ним займатись, адже в радіусі кількох кілометрів від Чикаґо не знайдеш жодного більш-менш високого пагорба. Алан любив робити речі власними руками, але, як будь-який постійно зайнятий міський житель, мав для цього дуже мало часу. Йому подобалася самотність, він любив читати. Йому не потрібно було багато грошей, аби почуватися щасливим, – і він би заощаджував на подорожах, якби жив на Заході. Поглянувши на цю характеристику, він визначив свій пробний камінь як «близькість до природи, особливо Скелястих гір».

По суті, Алан не дізнався нічого принципово нового – але раніше він ніколи не вважав ці речі «законними» підставами для планування свого життя! Як багато хто з нас, він був упевнений, що заробляти на життя – вельми серйозна справа, яка виключає можливість займатися тим, що він любить найбільше у світі, довше ніж два-три тижні на рік. Він завжди вважав, що йому вже достатньо пощастило мати цікаву роботу. Семінари в «командах успіху» переконали його, наскільки важливо завжди жити в гармонії зі своїм генієм. Коли настав час сформулювати мету, Алан припустив, що був би щасливий працювати доглядачем національного парку, пожежним патрульним, лісничим або займатися висадженням дерев. Понад те, оскільки він любив книжки, то міг би відкрити книгарню в маленькому гірському містечку або невелику видавничу фірму, яка б спеціалізувалася на ілюстрованих довідниках із флори й фауни, посібниках для туристів та книжках із філософії природи. Або ж, позаяк він любить свою роботу, Алан міг би розглянути можливість відкриття офісу своєї компанії в Денвері чи попросити перевести його до відділу продажів і опікуватися саме західним регіоном.

Звичайно, на якій би з цих потенційних цілей не зупинився Алан, перед ним постали б певні проблеми. Він знав, що розчарує батька, якщо обере, наприклад, пожежне патрулювання – сферу, де не можна буде використати освіту, яку він здобув. Для відкриття книгарні чи видавничої фірми потрібний стартовий капітал та підприємницькі навички, яких у нього не було. А переїзд на Захід у межах своєї роботи був можливий, лише якби йому вдалося переконати начальника в привабливості цього бізнес-проекту. Але проблеми не є причиною відмовлятися від життя, якого ви хочете. Оберіть мету, яка манить вас найбільше, – навіть якщо вона здається найменш досяжною й можливою. Алан вирішив відкрити маленьке спеціалізоване видавництво. Свою мету він визначив як створення підприємства зі стартовим капіталом, наданим певним інвестиційним фондом розвитку, який би дозволив утриматися на плаву перші два роки. (Завжди пам’ятайте, що необхідно сформулювати свою мету в такому вигляді, щоб її можна було досягти протягом певного терміну.)

Вікторія, 42-річна розлучена мати чотирьох дітей, завжди любила антикварні речі, які не могла собі дозволити. У спадок від тітки вона отримала один гарний раритетний стіл. У недорогих крамницях старих речей вона знаходила інші цікавинки, якими прикрашала свій будинок. Деякі з них сама реставрувала. Вікторія обожнювала проводити вихідні в таких магазинах, порпаючись серед притрушених пилом старих речей, котрі могли виявитися справжнім скарбом. Її зачаровувало відчуття живої історії, яке викликали ці раритетні дрібнички. Її улюбленими книжками були історичні романи. Ще їй подобалося влаштовувати вечірки з вишуканими стравами, гарно сервірованим столом і приємними бесідами – звісно, якщо вдавалося вкласти дітей спати та знайти три однакові тарілки без щербин і тріщин. Вона з ностальгією згадувала свої університетські роки, бо це був єдиний період у житті, коли її оточували люди, котрі теж марили мистецтвом. Вона любила ходити до театру.

Вікторії було водночас важко і цікаво визначати свій пробний камінь. Зрештою вона сформулювала його як «автентична історична атмосфера – драма минулого в старих речах, особливо вишуканих». Зате жодних проблем не виникло з пошуком ідей щодо мети – вона назвала їх аж п’ятнадцять! Ось лише деякі з них: стати антикваром або дизайнером інтер’єрів, відкрити власну крамницю старих речей, щоб укриті пилом скарби відразу потрапляли їй до рук; стати аукціоністом і проводити торги з розпродажу майна; займатися професійною реставрацією речей у власному гаражі; створювати декорації для історичних вистав у місцевому театрі; організовувати тури знаменитими палацами та замками Європи або екскурсії історичними будівлями свого міста; заснувати місцеве історичне товариство.

Проблемами Вікторії, і то великими проблемами, були час і гроші, адже їй доводилося піднімати чотирьох дітей, працюючи начальником відділу кадрів у великій страховій компанії. Її робота була досить нудна, але надійна, і вона не могла дозволити собі її кинути. Однак вона розуміла, що нечастих мрійливих прогулянок антикварними крамницями явно недостатньо для того, що вона так любить. Тому я порадила їй для початку зупинитися на чомусь, що вона могла почати робити й вивчати зараз, у вільний час – на вихідних чи, можливо, вечорами.

Вікторія з радістю поставила собі навіть не одну, а дві цілі: почати реставрувати якісь речі для друзів і сусідів у вихідні (що давало б їй і задоволення, і додатковий прибуток) та раз на тиждень відвідувати курси дизайну інтер’єру, маючи на думці можливу зміну професії в майбутньому. Ба більше, вона зголосилася створити декорації для вистави за п’єсою Шекспіра в школі своєї доньки!

Так само як Вікторія, ви можете зіткнутися ще з однією проблемою. Що як, зробивши всі вправи з першої частини цієї книжки, ви з’ясуєте, що у вас надто багато захоплень? Вам просто забракне часу для їх реалізації: для цього знадобиться щонайменше п’ять життів.

Вітаю! У вас не проблема, а розгубленість від багатства. Я не проситиму вас зробити свій вибір, а решту втрачених можливостей залишити на наступне життя, оскільки нікому так і не вдалося переконати мене в існуванні реінкарнації. Я хочу дати вам п’ять життів – прожити їх у вашій уяві. Це має допомогти вам отримати максимум від того життя, яке ви маєте зараз.