Читати книгу - "Ілон Маск"

виріс в охайному містечку Сент-Меріз у штаті Айдахо, де зажив слави дивака. Поки решта дітлахів були на вулиці і досліджували зимовий ліс, Мюллер сидів у теплі, у бібліотеці, читаючи книжки, або дивився «Зоряний шлях» у себе вдома. Він також копирсався у різних механізмах. Одного дня, ідучи до школи, Мюллер знайшов на дорозі поламаний годинник, який став його улюбленим проектом. Кожного дня він лагодив якусь частину годинника — там триб, тут пружину, — доки той не запрацював. Те саме сталося з сімейною газонокосаркою, яку Мюллер одного дня просто з цікавості розібрав на галявині перед будинком. «Мій батько повернувся додому і неймовірно розлютився, бо думав, що доведеться купувати нову косарку, — розповідає Мюллер. — Але я зібрав її докупи, і вона запрацювала». Потім Мюллера зациклило на ракетах. Він почав купувати модельні набори, які можна було замовити поштою, і за інструкцією збирав маленькі ракети. Дуже швидко Мюллер перейшов до конструювання власних пристроїв. У віці дванадцяти років він змайстрував модель космічного шатла, який можна було прилаштувати до ракети, запустити у повітря, а потім він міг спланерувати назад на землю. Через кілька років, виконуючи самостійне завдання з фізики, Мюллер позичив у батьків зварювальний апарат і зробив прототип ракетного двигуна. Мюллер охолоджував пристрій, опускаючи його догори дригом до банки з-під кави, заповненої водою, — «Я міг його так запускати цілий день», — і вигадував такі ж креативні способи вимірювання його потужності. Завдяки цій машині Мюллер виграв кілька регіональних олімпіад і таким чином опинився на міжнародному змаганні. «Там мені швидко обламали роги», — розповідає Мюллер.

Високий, довготелесий, із квадратним обличчям, Мюллер мав безтурботну вдачу, і, вступивши до коледжу, певний час безцільно байдикував, навчаючи друзів робити димові шашки, аж доки не взявся за розум і не почав як слід вчитися машинобудування. Закінчивши коледж, він працював над супутниками у Hughes Aircraft — «Це були не ракети, але щось схоже», — а потім пішов на роботу до TRW Space & Electronics. Минала друга половина 1980-х років, і програма «зоряних війн» Рейгана займала уяву технарів, поведених на космосі, мріями про кінетичну зброю та інші способи зчиняти бучу. У TRW експериментував із божевільними різновидами паливних компонентів і був відповідальний за створення двигуна TR-106, гігантської машини, яка працювала на рідкому кисні і водні. Як хобі Мюллер проводив час із парою сотень ентузіастів аматорського ракетобудування з Reaction Research Society («Товариство досліджень реактивного руху»), організації, створеної 1943 року, щоб заохочувати аматорів до будування і запуску ракет. На вихідних Мюллер разом з іншими членами RRS вирушав до пустелі Мохаве на випробування, які мали показати, на що здатні аматорські машини. Мюллер був одним із найвидатніших членів клубу, бо будував речі, які справді працювали. Там він також мав змогу експериментувати з деякими доволі радикальними концепціями, що їм не давали ходу його консервативні боси у TRW. Вершиною його досягнень був тридцятип'ятикілограмовий двигун, який продукував тягу у 58 тисяч ньютонів і отримав визнання як найбільший рідинний ракетний двигун у світі, збудований аматором. «Ті ракети все ще висять у мене в гаражі», — каже Мюллер.

У січні 2002 року Мюллер зависав у майстерні Джона Ґарві, який покинув роботу в аерокосмічній компанії McDonnell Douglas, щоб почати будувати власні ракети. Майстерня Ґарві була у Гантінґтон-Біч, де він орендував виробниче приміщення розміром з гараж для шести машин. Вони вдвох мудрували над тим тридцятип'ятикілограмовим двигуном, коли Ґарві згадав, що до нього може заїхати чоловік на ім'я Ілон Маск. Спільнота аматорів-ракетобудівників дуже невеличка, і Кентрелл порекомендував Маску заглянути до майстерні Ґарві та подивитися на проекти Мюллера. Однієї неділі Маск завітав туди разом із вагітною дружиною Джастін. Одягнений у стильний чорний шкіряний тренч, він мав вигляд високооплачуваного кілера. Мюллер тримав тридцятип'ятикілограмовий двигун у себе на плечі і намагався підняти його на опорну стійку, коли Маск почав засипати його запитаннями. «Він спитав мене, скільки тяги у ньому було, — розповідає Мюллер. — Він хотів знати, чи я колись працював над чимось більшого розміру. Я сказав йому, що так, у TRW я працював над двигуном із тягою у майже три мільйони ньютонів і знав про нього все». Мюллер опустив двигун на землю і відповідав на Маскові запитання так швидко, як тільки міг. «Скільки міг би коштувати той великий двигун?» — запитав Маск. Мюллер сказав йому, що TRW збудувала його приблизно за 12 мільйонів доларів. Маск перебив: «Так, але за скільки це справді можна зробити?»

Розмова Мюллера з Маском затягнулася на години. Наступного вікенду Мюллер запросив Маска до свого будинку, щоб продовжити дискусію. Маск зрозумів, що він знайшов когось, хто справді знав усі тонкощі виробництва ракет. Після цього Маск познайомив Мюллера з рештою свого круглого столу експертів із космосу, запросивши його на їхні таємні зустрічі. Рівень людей, які там збиралися, справив враження на Мюллера, який перед тим уже відмовився від пропозицій роботи, які зробив йому Біл та інші претенденти на роль космічних магнатів, через те, що їхні ідеї справді межували з божевіллям. Натомість Маск, схоже, розумів, що він робить, і зустріч за зустріччю відсіював скептиків-поразників, формуючи команду розумних і відданих справі інженерів.

Мюллер допоміг Маскові внести до тієї таблиці всі параметри технічних характеристик і вартості нової дешевої ракети, і відтак разом із рештою Команди Маска продовжував відшліфовувати ідею. Ця ракета не мала на меті бути носієм для супутників розміром із вантажівку, як деякі з ракет-монстрів, що їх запускали Boeing, Lockheed, росіяни та інші країни. Натомість ракету Маска було призначено для нижчого сеґменту ринку супутників, і вона могла виявитися ідеальною для завдань доставки нового класу дедалі менших вантажів, що їх уможливив грандіозний поступ комп'ютерних та електронних технологій за останні роки. Ця ракета була прямою відповіддю на поширену у космічній галузі теорію, що якщо компанія зможе радикально зменшити кошт одного запуску і виконувати запуски регулярно, це відкриє цілий новий ринок комерційних і дослідницьких вантажів. Маскові була до смаку ідея того, що він перебуває на вістрі цього тренду і розробляє робочу конячку для нової ери у космосі. Звичайно, все це було чистою теорією — і раптом перестало нею бути. PayPal вийшла на біржу у лютому, її акції підскочили на 55 відсотків, і Маск знав, що еВау хоче купити компанію. Поки він грався з ідеєю розробки ракети, його статки збільшилися з десятків мільйонів до сотень мільйонів. У квітні 2002 року