Читати книгу - "Ілон Маск"

Маск повністю відкинув ідею видовищного трюку і прийняв остаточне рішення створити комерційну космічну компанію. Він відвів убік Кентрелла, Ґриффина, Мюллера і Кріса Томпсона, інженера аерокосмічної техніки у Boeing, і сказав їм: «Я хочу збудувати цю компанію. Якщо ви зі мною, зробімо це». (Ґриффин хотів приєднатися, але врешті-решт відмовився, коли Маск відкинув його прохання мати змогу жити на Східному узбережжі, а Кентрелл затримався з ними лише на кілька місяців після цієї зустрічі, бо вважав цей проект занадто ризикованим.)

Заснована у червні 2002 року, компанія Space Exploration Technologies побачила світло у скромних умовах. Маск придбав старий склад за адресою 1310 East Grand Avenue в Ель-Секундо, передмісті Лос-Анджелеса, яке гуло від виру діяльності аерокосмічної галузі. Попередній орендар цього приміщення на сім тисяч квадратних метрів займався транспортними перевезеннями і використовував південну частину будівлі як логістичний центр, облаштувавши там декілька доків для прийому вантажів. Це давало змогу Маскові заїжджати на своєму сріблястому McLaren-і просто всередину будівлі. Поза цим облаштування було непоказне: просто запилена підлога та дванадцятиметрова стеля з відкритими дерев'яними балками та електроізоляцією назовні. Дах зверху був закруглений, що надавало будівлі вигляду ангару. Північна частина будівлі була облаштована під офісний простір, з відгородженими комірками та кімнатою приблизно на п’ятдесят осіб. У перший тиждень роботи SpaceX прибули вантажівки, забиті ноутбуками, принтерами і розкладними столами, які мали слугувати як перші офісні столи. Маск підійшов до одного з вантажних доків, підняв ворота і почав сам розвантажувати обладнання.

Офіс SpaceX скоро набув характерного вигляду, який відповідає естетичним смакам Маска: глянцева епоксидна ґрунтовка по цементній підлозі і свіжий шар білої фарби на стінах. Біла кольорова гама мала на меті надавати заводу чистий вигляд і створювати бадьору атмосферу. Столи було хаотично розставлено по всьому заводу, щоб комп'ютерники та інженери, більшість з яких закінчила виші з Ліги плюща, проектуючи машини, могли сидіти разом зі зварювальниками та механіками, які власне будували ці машини. Такий підхід був першим прикладом різниці між SpaceX та традиційними аерокосмічними компаніями, які зазвичай відгороджують групи інженерів одну від одної та, як правило, розділяють інженерів та механіків тисячами кілометрів відстані, розміщуючи свої заводи там, де нерухомість та робоча сила дешевші.

Першим працівникам, десь десятку їх, які з'явилися в офісі, було сказано, що місією SpaceX було стати у космосі тим самим, чим Southwest Airlines є у повітрі[25]. SpaceX планувала будувати власні двигуни, а інші компоненти ракети замовляти у підрядників. Компанія збиралася досягти переваги над конкурентами, створивши кращий, дешевший двигун і удосконаливши процес збирання таким чином, щоб виробляти ракети швидше та дешевше від будь-кого іншого. До цієї візії належало також створення мобільної пускової установки, яка могла пересуватися до різних майданчиків, переводити ракету з горизонтальної у вертикальну позицію і запускати її до космосу — без зайвих заморочок. SpaceX збиралася досягти такої вправності у цьому процесі, щоб бути у змозі робити декілька запусків на місяць, заробляти гроші на кожному з них і таким чином уникнути потреби ставати величезним підрядником, який залежить від державних коштів.

SpaceX мала стати американською спробою розпочати ракетний бізнес із чистого аркуша, модернізованим перезавантаженням. Маск відчував, що космічна галузь уже близько п'ятдесяти років не демонструвала особливого розвитку. Аерокосмічні компанії майже не мали конкуренції і були схильні робити надзвичайно дорогі продукти з максимальними характеристиками. Для кожного запуску вони будували Ferrari, коли із завданням могла впоратися і Honda Accord. Натомість Маск збирався застосувати деякі прийоми з арсеналу стартапів, яких він навчився у Кремнієвій долині, щоб SpaceX працювала ощадливо і швидко, і витиснути максимальну користь із гігантських поступів у комп'ютерних потужностях і матеріалах, які відбулися за останніх кілька десятиліть. Як приватна компанія, SpaceX також уникнула б марнотратства і перевитрат бюджету, характерних для оборонних підрядників. Маск оголосив, що перша ракета SpaceX називатиметься Falcon 1, що було відсиланням до Millennium Falcon (космічного корабля «Тисячолітній сокіл») із «Зоряних війн», а також вказувало на його роль як архітектора захопливого майбутнього. У часи, коли вартість надсилання корисного вантажу вагою 250 кг починалася від 30 мільйонів доларів, він пообіцяв, що Falcon 1 зможе доставити вантаж у 635 кг за 6,9 мільйона доларів.

Вірний своїй натурі, Маск установив для всього цього божевільно амбітні часові рамки. Одна з найперших презентацій SpaceX заявляла, що компанія завершить свій перший двигун у травні 2003 р., другий двигун у червні, корпус ракети у липні і матиме все у зібраному вигляді у серпні. Пусковий майданчик буде підготовлено до вересня, а перший запуск відбудеться у листопаді 2003, тобто через 15 місяців від початку існування компанії. Подорож до Марса, природно, було заплановано десь на кінець десятиліття. Це у Маску говорив логічний, наївний оптиміст, який складає графік того, скільки часу у людей піде на фізичне виконання всієї цієї роботи. Це базові параметри, яких він очікує від себе і яким його працівники, з усіма своїми людськими слабкостями, постійно, але безуспішно намагаються відповідати.

Коли ентузіасти космосу чули про нову компанію, вони не особливо замислювалися над тим, чи Масків виробничий графік звучав реалістично, чи ні. Вони просто були у захваті від того, що хтось узявся застосувати підхід «дешево і швидко». Деякі військові вже поширювали ідею того, що армії потрібні можливості агресивніше діяти у космосі, називаючи це «реагівним космосом». Якщо виникне конфлікт, армія хотіла мати змогу відреагувати запуском супутників, збудованих спеціально під цю місію. Це означало відхід від моделі, у рамках якої на створення і запуск супутника для виконання певних завдань йде десять років. Натомість армія бажала мати дешевші, менші супутники, які можна було переналаштувати за допомогою програмного забезпечення і запустити у короткі терміни — тобто йшлося майже про одноразові супутники. «Якби нам це вдалося, це зовсім змінило би правила гри, — каже Піт Уорден, генерал військово-повітряних сил у відставці, який зустрічався з Маском у часи своєї роботи консультантом Міністерства оборони. — Це могло вивести нашу змогу реагувати у космосі на один рівень із тим, що ми робимо на землі, у морі та у повітрі». До робочих обов'язків Уордена належало ознайомлення з радикальними технологіями. Хоча більшість людей, з якими він зустрічався, здавалися ексцентричними мрійниками, Маск справляв враження людини, яка не відірвалася від реальності, має достатньо знань і здатна діяти. «Я розмовляв із людьми, які у своїх гаражах збирали променеві бластери і всілякі такі речі. Було видно, що Ілон не такий. Він був візіонером, який справді розумів ракетні технології,