Читати книгу - "Тиша"

Він почув, як звуки гармонізуються. Складаються в загальну тональність. Він був свідком якоїсь оркестровки.

Він більше не чув основного тону жінки. Він поглянув на неї. Вона стала безбарвна. Він знав, що вони стоять, випроставшись, і разом рухаються, через усі духові труби і резонуючі корпуси інструментів, туди, куди йому завжди хотілося, до тиші.

Смуток і страх виникли раптово, немов удар у литаври. Він мало не закричав. Тієї ж миті все повернулося на свої місця.

Він прихилився до стіни. Минув якийсь час, перш ніж він зміг заговорити.

— Рік — це великий шмат часу, — сказав він. — Ви можете забути про наш договір.

— А може, ми пам’ятатимемо про нього, — заперечила вона.

— А може, ви помиляєтеся. Ніхто не переслідує дітей. У цьому випадку я занапащу своє життя.

— Великих, чоловіків і жінок, — сказала вона, — завжди вирізняло те, що вони, коли доходило до діла, ладні були поставити все на один номер рулетки. Номер Спасителя. І без будь-якої гарантії, що він випаде.

Світ навколо крутився перед очима Каспера, немов карусель — монастирська карусель.

— Це буде довгий рік, — сказав він. — І не найлегший у моєму житті. Ви можете дати якусь пораду?

Вона подивилася на нього:

— Ви коли-небудь намагалися молитися про щось?

— Я не молився, я вимагав. Більшу частину свого життя.

— Ось чому ви не просунулися далі.

Від гніву у нього знову перехопило подих.

Звучання її перетворилося на «Гольдберґ-варіації». Стало майже родинним. Він відчув, що подобається їй. А подобався він небагатьом, можливо, одиницям. Він відчував це у Кларі-Марії. У Стіне. У людях, які могли терпіти шум його системи. І не просто терпіти.

Любов робить людей рівноправними. На хвильку вони опинилися на одній сходинці.

— Кому мені молитися? — спитав він. — Хто сказав, що там хтось є, хто сказав, що всесвіт не просто одна велика шарманка?

— Можливо, і не треба молитися комусь одному. Матері-пустельниці говорили, що Бог не має форми, кольору чи матеріального виразу. Можливо, молитва — це не коли ти молишся комусь. Можливо, це діяльний спосіб від усього відмовитися. Можливо, вам буде потрібно саме це — від усього відмовитися, не опустившись при цьому на дно.

Вона відчинила двері.

— Текст, у принципі, може бути яким завгодно, — додала вона, — аби він ішов із серця. Наприклад, це могла б бути одна з кантат Баха.

Він відчув якийсь рух. За його спиною стояла африканка.

Вона провела його до виходу й відчинила ворота. Тут він повернувся й кинув оком по всьому будинку.

— Флігель для гостей, — сказала африканка.

Будинок був триповерховий, він налічив по сім вікон на поверсі, при кожному маленький балкон.

— Гостинно, — сказав він.

— Philoxenia. У любові до чужоземців таїться любов до Христа.

Він пішов у напрямі до Фредеріксдальсвай. Вона стояла, дивлячись йому вслід — у відчинені ворота.

Він чув її звучання, чув, як вона реагує на нього. Вона проводжала його поглядом, і всередині неї виникав звук, схожий на звучання людини, яка стоїть біля рулетки і після «Rien ne va plus»[38] прикидає свої шанси, чудово при цьому розуміючи, що, коли це рулетка, вони у будь-якому разі нижчі за п’ятдесят відсотків.

А може, все це була гра його уяви, морозяними місячними ночами світ має звичку легко перетворюватися на екран, на якому кожен з нас прокручує своє власне домашнє відео. Він підійшов до машини, він завжди сприймав свій автомобіль як нехай і віддалену, але все-таки цілком затишну частину своєї вітальні — з двома кріслами й диваном.

Та навіть коли він доїхав до Клампенборґа, і в машині стало тепло, і на дорогах з’явилися інші опівнічники, він як і раніше чув — від сидінь, від двигуна, кузова, від інших машин та будинків за вікном — абсолютно просту й водночас неймовірно складну тему з «Гольдберґ-варіацій». Таку, якою вона буває, коли ти вже дійшов у варіаціях до якоїсь крапки й починаєш розуміти, що тепер уже неможливо кинути, тепер Бах заволодів тобою, тепер ти змушений продовжувати, — і вже не має ніякого значення, куди це приведе.

III

1

Ресторан «Copenhagen Dolce Vita» містився в бельетажі будинку, вікна якого виходили на те місце, що колись називалося площею Конґенс Нюторв.

Каспер ніколи не сумнівався в тому, що духовні шукання і їжа якось пов’язані і що коли хочеш наблизитися до Царства Небесного, то, в принципі, існує два шляхи: можна або морити себе голодом, або віддаватися обжерливості.

Великі релігійні традиції довели до досконалості обидві ці крайності. Перші пустельники і пустельниці цілком могли виглядати так, ніби носили скелети поверх одягу, даоси радили: «Empty the mind and fill the belly»[39], а багато хто з «нерухомих зірок» Тибету Дзогчена і Махамудри нагадував членів правління Клубу ненажер. Будда свого часу запропонував шлях до досягнення золотої середини між двома крайностями, ось її Каспер і шукав — сьогодні, як і багато разів раніше, у цьому самому місці — у Бобека Лайсемеєра, де їжа була схожа на цирк колишніх часів: суцільна натхненність, що часом шокує, щось середнє між найтоншою еквілібристикою і цілковитою безвідповідальністю.

А проте якась точка між серцем і solar plexus ніяк не давала йому відчути себе комфортно — і ніколи в цьому житті не дасть. Та точка, яка знає, що коли вже ти народився циганом, то в подібній обстановці — в оточенні золотого й білого, і дамаста, і доходів, які ні за яких обставин не можуть зменшитися навіть до мільйоні, — завжди відчуватимеш, що потрапив не туди.

Але він продовжував сюди повертатися. Позаяк так уже тут годували, а той, хто прагне до Божественного, мусить випробувати всі шляхи. І ще тому, що в шеф-поварі Каспер завжди чув самого себе: хлопця-пролетаря, який був народжений, щоб виступати на ярмарках, і який усе своє життя намагається зрозуміти, чому доля одягла його в білу форму і кухарський ковпак і зробила з нього улюбленця вищого світу, поставивши, немов первосвященика, перед вівтарем, присвяченим їжі.

Каспер подивився на воду за вікнами.

Двома годинами раніше, коли він прокинувся, навколо була непроглядна темрява. Він спустився з горища й підійшов до вагончика — всередині нікого не було. Хотів був відчинити двері, але виявилося, що ручку обмотано сталевим дротом, він тернув сірником — на дроті висіла пломба з написом «Копенгагенська поліція».

Він зламав пломбу. Увійшовши до вагончика, запалив