Читати книгу - "Юрiй Луценко. Польовий командир"

З часом у підсобці з`явилося фото самого хазяїна кабінету у більш звичному для нього амплуа: мікрофон, сцена, Майдан. Каже, щоб не забувати, звідки і для чого прийшов. А внутрішню інформацію про те, як поводили себе в кімнаті відпочинку його попередники, Луценко взяв до уваги, але не більше. Очевидно, для того, аби показати, що довіряє не лише самому собі, а боятись і соромитися йому нема чого, він не міняв офіцерів у міністерській приймальні. Згодом оцінив їхні, як і більшості працівників середньої ланки МВС, професіоналізм і готовність до змін.

Юрій Луценко (з диктофона:)

– Деполітизація – це було надзвичайно важливо, і за мною як за соціалістом дуже пильно дивилися. Проявити деполітизацію було потрібно попри упередженість до будь-яких членів партій. На мене ображалися соціалісти, але, якщо під час кримінальних діянь спливали їхні діячі, я не збирався покривати. Перший випадок – начальник управління освіти однієї із східних областей, ставленик СПУ, який був схоплений на хабарі. Образилась місцева регіональна організація, але не більше. Далі було гірше: звернення австрійського Інтерполу про відмивання паном Рудьковським «брудних» грошей. Ішлося про 8 мільйонів доларів. Причому мене більше всього збунтувало те, що, за інформацією тамтешніх правоохоронців, він використовував своє знайомство з Семенюк і Луценком і отримував на «Криворіжсталі» і Одеському припортовому заводі продукцію за демпінговими цінами, а продавав її не за демпінговими. Австрійські колеги оцінювали це як відмивання брудних грошей. Я звернувся з цією ситуацією до Мороза. Не тому, що не знав, як діяти, а попереджав – неприпустимо використовувати ім’я міністра внутрішніх справ у таких оборудках. Мороз сказав: «Я не хочу цьому вірити!», навіть відмовився дивитися папери австрійських правоохоронців. Була порушена кримінальна справа, передана в прокуратуру, що відбулося далі – мені не відомо. Так само порушили кримінальну справу проти керівника регіонального відділу Соцпартії Криму. Він підозрювався міліцією Севастополя в незаконних оборудках із сотнями гектарів «золотих» земель в Інкерманській долині, колишньому радгоспі «Золота балка». На мене почало тиснути керівництво СПУ, я заявив: «Злодій повинен сидіти в тюрмі!», вийшов величезний публічний скандал.

Але, як ви зрозуміли, не облаштування робочого місця та пошук спільної мови з офіцерами приймальні чи відвідувачами міністерської їдальні стали головною проблемою новопризначеного міністра. І не масовий саботаж нових ініціатив, про який його не раз попереджали. Зрештою, масштабних форм він не набув – хто не хотів працювати, писав рапорт. Думали, що без них система розвалиться, і Луценка звільнять. Перші чутки про відставку з’явилися вже в травні. Але надії на скороминучість революційного міністра не справдилися – ставало все очевиднішим, що він опановує управління системою.

Уже після перших ста днів міністра журналісти запитували Юрія Луценка, хто впливає на кадрові призначення.

Вони знали відповідь, але хотіли почути її особисто від керівника МВС. Згодом виявиться: це питання не стане головною проблемою міліції, проте стане частиною комплексної проблеми, через яку врешті-решт стала можливою відставка уряду Юлії Тимошенко в вересні 2005 року.

«Листи з резолюціями Мороза я пускав у різальний апарат»

На місце головного міліціонера претендував Олександр Турчинов, соратник Тимошенко.

Проте, в результаті тривалих переговорів, які прийнято називати торгами за портфелі, до БЮТ відійшло крісло керівника СБУ. Натомість Петро Порошенко, один із перших людей у «Нашій Україні», в результаті цих торгів ризикував лишитися без адекватного його амбіціям портфеля взагалі. Ющенко прийняв стосовно свого соратника і кума Соломонове рішення: призначив його головою Ради Національної безпеки та оборони.

Але повноваження цієї структури при попередніх президентах були не надто широкими, і, за оцінками політологів, РНБО виконувала більше декоративні функції дорадчого органу. Тому після призначення Порошенка її керівником повноваження як РНБО, так і самого Петра Олексійовича почали різко розширюватися. За досить короткий термін вони стали практично необмеженими. До їх переліку, зокрема, входило кураторство над силовиками. Тобто – і над Міністерством внутрішніх справ.

На прес-конференції, присвяченій ста дням Луценка, Порошенко, здавалося, був одним із почесних гостей. Вони не видавались явними опонентами. Більше того, журналісти почали говорити: в особі Петра Олексійовича Юрій Віталійович знайшов собі нового шефа, адже з Олександром Морозом він нібито офіційно порвав. При тому, що формально МВС «отримали» соціалісти.

Проте якщо про лобіювання новим міністром внутрішніх справ інтересів своїх колишніх однопартійців говорили дуже мало, можна сказати – фактично не говорили, то про пряме втручання РНБО і особисто Порошенка в кадрові призначення та перестановки в міліції писали практично відкрито. Через півроку почнуться відверті розмови про те, що багато кандидатур Луценкові фактично нав’язали «куратори». Але в перші місяці це сприймалося як нормальне явище. Принаймні головний міліціонер обговорював цю тему спокійно.

«Перш ніж прийняти рішення про чергове призначення, я звертаюся до Департаменту внутрішньої безпеки і на основі службових записок роблю висновки і призначення. Саме вони в багатьох випадках зупиняють або підтверджують чергову кандидатуру. Але, звичайно, перед тим як прийняти кадрові рішення, я так само раджуся і в апараті міністерства, і в апараті Секретаріату президента, і в апараті РНБО», – говорить Луценко в травні 2005 року. На запитання, чи бували випадки, коли його підлеглих призначали або міняли без його згоди, Юрій відповідає: «Рішення я приймаю сам, але змушений дотримувався правової бази, що існує в даній сфері. Тож «проводив» через прем’єра всіх своїх замів, узгоджував їх із держсекретарем і з РНБО». Коли питають, кому підпорядковується МВС, у відповідь чують: «Міністрові внутрішніх справ. А він підпорядковується і президенту, і прем’єру, і РНБО». Нарешті, поцікавившись, чи були серед уже призначених кандидатур жорстко нав’язані, Луценко обмежився коротким коментарем: «Скажемо так: є жорстко рекомендовані».

Звичайно, новий міністр розумів: якщо з часом і можна поміняти щось усередині системи, то змінити ставлення до системи і тих, хто її представляє, буде надзвичайно важко. В нашому випадку – практично неможливо. Міліцейську верхівку, за його словами, не любив саме за те, що вона намагалася тісно дружити з політиками і, відповідно, приймати та виконувати політичні замовлення. Це призвело, в свою чергу, до надмірної і неприпустимої політизації силових структур, і зокрема – міліції та її центрального апарату. Тому нічого дивного немає в тому, що кожна сила і структура хотіла мати в міліцейському керівництві не просто свою людину, а свою людину, яка приймає конкретні і важливі рішення. Петро Порошенко як голова РНБО не був винятком.

Згодом, коли про корупцію в верхніх ешелонах тепер уже нової влади почали говорити відкрито і навіть обговорювати її, більшість ставлеників Порошенка погодилися працювати за правилами, встановленими