Читати книгу - "На скрижалях історії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А що, коли він теж дерилюд, і приведе зграю? Ми ж його майже не знаємо.
А як бути? Та ніяк, адже все одно нічого вдіяти не можна. На вікнах вітальні й спальні Маріанни навіть віконниць немає. Як на гріх, вечір благословиться негаразд. Давно вже не переживали такого страху, але чоловіки хоробряться й не показують свого мандражу.
Після обіду у вітальні свічок не запалюють. Сидять бездіючи, нервово чогось очікують і тривожно прислухаються до кожного шереху. Раптом усі стрепенулися, у передпокої несподівано деренькнув дзвінок. Ніхто не поворухнувся. Дзвінок деренькнув удруге.
— Зачекайте, — тремтячим голосом прошепотіла Маріанна, — я тихенько визирну на вулицю у вікно.
— Піднявши найменший край фіранки й зиркнувши назовні, вона заледве не втратила свідомість. Чоловік вісім озброєних здорованів, гасають уздовж вікон, тарабанять у скло.
— Відчиніть! — Репетують. — Відчиняйте!
Поки розібралася хто такі, душа її закотилася в п'ятки, а сама ледве дух не спустила! Та вчасно признала серед молодиків на вулиці збіглого кухаря. А той регоче, жонглюючи рушницею:
— Свої! — Єрепениться. — Свої!
Тут уже кинулися всі відмикати двері, і молодий гурт, струшуючи сніг із чобіт, бряцаючи зброєю, зі сміхом увалився до передньої зали.
— Ми самохітня варта, — тлумачить кухар, — прийшли вас охороняти, нас душ п'ятнадцять спеціально поставили вартувати Рейтерську вулицю, щоб із жителями нічого не трапилося. Спіть тепер спокійно, ми нікого не прогавимо!
Надзвичайно зворушені й вдячні Давидови запросили хлопців до їдальні, почастували що під руку трапилося. Після чого, подякувавши за гостинність, варта весело віддалилася. Це перша ніч, яку Давидови проспали спокійно.
IIМоросить холодна мижичка, крутиться крижинками навколо ліхтарів. Якісь казкові істоти в шоломах, з високими комірами шинелей стовбичать з якимись ящиками вздовж тротуарів. Невже німці? Так і є, вони! Шмигляють із будинку в будинок, шукають квартири, кімнати. Це вже дійсно правда, що вони були вже близь Києва. Маріанна проходить по Володимирській біля театру, на площі стоять гармати. Вона про себе:
— Ах! прокляті!
А в глибині душі шепіт вдячності за те, що страждальним дням під більшовиками прийшов кінець!
Наступного дня ясно. Німців не видно ніде, але за те тріумфальним маршем Головний отаман Симон Петлюра вступає в місто. Кияни вітають його криками захвату, дівчата й жінки кидають воякам весняні квіти. Отаман і його свита в якихось жупанах, а на головах папахи з різнокольоровими стрічками з коленкору й вітер відносить їх убік. На лобах красуються оселедці. Говір повсюдно:
— Петлюра знову взяв Київ.
До вечора вже заметушилися солдати українського війська, дивно одягнені в сині черкески. Маріанна одного зупинила, запитала:
— Чи задоволені ви?
— Звісно задоволений, і захищатиму свою Україну!
2 березня 1918 року Київ узяли німецькі війська, у той же день повернувся сюди уряд Центральної Ради. Відтак у місті відновився порядок. Під вечір, уже сновигають, тупочучи чобітьми, німецькі патрулі й мало-помалу нові постояльці заселяють усі кращі готелі, наймають квартири, особняки, у основному в Липках.
«Лист міського голови м. Києва Є. П. Рябцова
Міністру по військовим справам Жуковському, і коменданту Києва генералу Прісовському.
Минулий день вступу в Київ української влади, визволившої населення від більшовицьких Гвалтівників, затьмарився стратами без суду, самочинними арештами громадян, переважно євреїв. Я прошу Вас припинити це. Ті, хто робить ці насильства, не вірять, вірно, що це та-ж анархія, той же терор, яким більшовики тримали населення в жасі. Адже не можна ж не знати, що це губить справу зміцнення молодої Української Республіки. Якщо нам, громадянам, не буде забезпечена недоторканість особи й житла, якщо не відновиться законність і порядок — ми знову, як при більшовиках, зупинимося в своєму трудовому житті. Знову не буде спокою і бадьорості, знову життя завмре, і Республіці знову загрожують потрясіння від занепаду діяльності всіх творчих сил країни. Тепер, коли потрібне крайнє напруження сил, опускаються руки, коли чуєш про криваву помсту й про насильства, які чиняться навіть над невинними громадянами. Прошу вас в ім'я блага країни припинити це.
Є. П. Рябцов» [30].Відроджуються традиції козакування-гайдамакування XVIII століття. Повстанські військові з'єднання в Центрі, на Сході й Півдні України іменуються «гайдамацькими полками», «гайдамацькими кошами» та «гайдамацькими куренями», а колишні вояки й унтер-офіцери царської армії, пуп яких заритий в українській землі, гордо іменують себе козаками або ж гайдамаками. А німці планомірно розповзаються все далі на південь від столиці. У повітах в активної частини населення, насамперед у тих, хто встиг випробувати на собі фізичний і моральний гніт, страшне безправ'я, яке принесли з собою більшовики, прихід німців викликав почуття полегшення й навіть мало не радість. Та скоро соціалістичні українські діячі зрозуміли, чим вони заплатили за цю допомогу, але йти назад було запізно. Україна вже цілком під владою німецької військової окупації.
6 квітня 1918 року Центральна Рада уклала договір з Центральними державами про вивіз зерна з України до Німеччини:
«І.
Український уряд зобов'язується до 31 липня 1918 року доставити Центральним державам 60 млн. пудів зерна й переробки його, фуражу, стручкових плодів, насіння взагалі й насіння олійних рослин. II.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На скрижалях історії», після закриття браузера.