Читати книгу - "На скрижалях історії"

До цього більшовиків ніхто не знав і близько не бачив. Це було щось зовсім нове й таке диявольське, що не піддається ні аналізу, ні логічному поясненню! Так збігли три тижні.

Кам'янські поміщики Давидови, які перебувають у Києві, уже перегодом дізналися, що за цей час в їхньому маєтку в Кам'янці все розтягли. Селяни позаймали будинки, розхапали худобу. Корови, які в поміщиків добре доїлись, у селян перестали давати молоко.

— Давидовша відьмою була, — пащекують кам'янські баби. Але й утямки не можуть собі взяти, що спосіб утримання, корм і догляд стали не ті.

Тільки за перші три тижні в Києві вбили 2576 молодих офіцерів. По 10-15 трупів, накиданих навалом на підводи, у спотворених позах, залитих кров'ю, везуть ломовики через усе місто. Окрім офіцерів, більшовики вбили безліч лікарів і представників духовенства, між ними відомого в місті хірурга Бочарова. Та ж доля спіткала лікаря Рахліса. Самочинно, огидно й безглуздо розстріляний митрополит Київський і Галицький Володимир.

На київську буржуазію наклали контрибуцію в 5 млн руб. на утримання совітських військ. Муравйов запеклий противник «українізації». Портрети Шевченка зривають зі стін і топчуть ногами. Розмовляти на вулицях українською мовою, носити вишиванку або мати чоботи стало небезпечно.

«Стати червоним Наполеоном!», «Бути безжальним!» «Ненависть до всього українського» — ідеї-фікс Михайла Муравйова.

У січні 1918 року він очолює більшовицькі частини, які беруть участь у захопленні Харкова, Полтави, Києва, командує червоними військами в боях під Бахмачем і Крутами.

Після зайняття Києва червоні російські частини в середині лютого просунулися в південному напрямку. Більшовики і їх прихильники почали створювати по селах у повітах комітети бідноти й ревкоми.

За наказом В. Леніна ревкомівці й комбідівці разом із пришлими червоногвардійцями в Україні в першу чергу відбирають в українських селян хліб, такий необхідний для конаючого з голоду революційного Петрограда. Реквізиція зерна по всій Україні проводиться такими жорстокими методами, що з метою самооборони формуються селянські антибільшовицькі повстанські загони. Радянська влада цього разу проіснувала в Києві недовго.

3 15 грудня 1917 року в ході Першої світової війни діє перемир'я. Більшої анархії уявити неможливо. Покинувши фронт, озброєна, збільшовичена багатомільйонна орава пре, хто куди хоче. Змітає на своєму шляху все, що нагадує благополуччя, насаджує владу більшовиків і топить у крові тих, хто піднімає на неї руку. Положення українського уряду тяжке й безвихідне. Уряд і Рада сидять запертими в Житомирі не маючи військ. За ними пішла лише жменька українських солдат — всього 2000 чоловік. На шосе в Рівному більшовики. До Бердичева підступають більшовицькі війська з Козятина-Фастова, а до Коростишева — з Києва. «Панівна демократія» Житомира зустріла Центральну Раду й уряд дуже непривітно, натякаючи на те, щоб вони забиралися з міста. У цій ситуації Рада звернулася до німців із проханням надати для допомоги українські загони галичан-січовиків і сформовані в німецьких таборах загони військовополонених-українців.

Але німці пропозицію відкинули й замість цього висунули свій план — допомогти німецькими регулярними військами. Рада погодилася. 9 лютого 1918 року в Бресті уряд УНР уклав із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною мирну угоду. Четвертний союз зобов'язався допомогти Україні позбутися російських більшовиків. 19 лютого 1918 року союзники розпочали в Україні військові дії проти росіян.

Напружено запульсували залізничні артерії. Вузлові станції перетворилися на величезні пастки для відступаючих частин, зосереджених тут. Вони відступають із Києва через станції Бобринська, Кам'янка, Знам'янка, Кременчук на Харків. Наступ активізував і радісно сколихнув усі протирадянські й антиросійські сили. Пронеслася чутка, що до Києва підходять німці. Давидови нічому вже не вірять, як і решта киян, утім удень видко ряди підвід, возів, що тягнуться вервечкою по вулицях, у напрямку до мосту. Обивателі перешіптуються, що мабуть більшовики драпають із Києва.

Згодом підтверджується, що це таки правда. Більшість їх уже втекли із столиці. Настають найнебезпечніші дні, оскільки панує безвладдя, цілковита анархія. Убивства, грабежі й розбої. Коли хтось заскочить перекинутися хоч словом годині о 19-20, то залишається й ночувати.

Місто занурилося в повний морок. З осель виходити вкрай небезпечно. На вулицях зависла зловісна тиша, яку зрідка порушують чиясь пронизлива крикнява або гулкі постріли. За парканами будинків інколи можна почути надривні, роздираючі душу крики, які обриваються навпісля приглушених пострілів. Де, кого, коли й за що вбивають, грабують, ґвалтують, неясно.

Два дні по тому місто остаточно очистили від більшовиків. Стрілянина вщухла, але небезпека подвоїлася. Чоловіки розмурували свою сховану зброю. Спати не лягають, повсякчас грають у бридж і п'ють каву. Після відлиги вулиці потемніли, уночі випав свіжий сніг, якого ніхто не порушує, оскільки на вулицях перехожих немає.

Оселя Давидових знаходиться майже поряд із Софіївським собором. Серед ночі раптом зловісно бевкнув дзвін на ґвалт, а вслід постріли. Чоловіки похапцем одягнулися, поспіхом схопили зброю й прожогом вихопилися на вулицю. Жінки, трохи відсунувши фіраночки вітальні, з хвилюванням визирають: а що буде далі? Почулося кілька пострілів, потім голоси, крики, і все затихло. Уже наступного дня охоронник прохопився лишнім словом:

— У собор намагалися пробратися злодюжки, щоб обікрасти божий дім. Розібравши дах, вони хотіли через горище проникнути в середину храму, та я помітив їх завчасно й став баламкати в дзвони.

Цей випадок усіх стривожив, бо стали надбігати чутки про все частіші напади на киян і грабежі.

Усі страхи Давидових довершило ґвалтовне зникнення їхнього кухаря українця, який пропав, як дим із комина, з минулого вечора й