Читати книгу - "Співучасть у злочині"

безпосередньо перед його вчиненням або в процесі його вчинення[179]. У цьому випадку спільно діючі особи безпосередньо виконують об’єктивну сторону злочину, причому кожен співучасник виконує частину дій, передбачених у конкретному складі злочинного діяння Особливої частини КК, сукупність яких утворюють всі ознаки відповідного складу[180].

Така співучасть може мати вираження в діяльності окремих співучасників, що приєдналися до вчинюваного злочину. При вчиненні «групового» злочину більшість осіб бере участь у цьому з почуття солідарності з іншими співучасниками випадково, завдяки тому, що опинилися з іншими учасниками злочину в даному місці, або в результаті раптово виниклої ситуації, що потягла за собою вчинення злочину. У злочинних групах розглядуваного виду немає чіткої функціональної структури, не виокремлюється лідер, рішення про вчинення злочину приймається, в основному, на тлі конкретної ситуації і під впливом емоцій. Суб’єкт, який входить до групи, як правило, не орієнтується у своїх діях і вчинках на їх оцінку з боку всієї злочинної групи. Із суб’єктивної сторони ця форма співучасті припускає усвідомлення кожним учасником того, що злочинний наслідок досягається не поодинці, а разом з іншими особами.

Група осіб стає одночасно єдиним і в той же час множинним суб’єктом злочину, єдність якого забезпечується консолідуючою метою, емоційно-вольовим налаштовуванням, раптовістю наміру, швидкоплинністю реалізації у тотожних чи однорідних діях декількох осіб. Так, М. Й. Коржанський зазначає, що стосовно групової злочинності чи злочину, вчиненого групою осіб, можна визначити правило — чим більшою є злочинна група та чим міцніше вона організована, тим більшу суспільну небезпеку вона утворює і тим на більшу кару вона заслуговує. Такий висновок ґрунтується на особливостях спільної злочинної діяльності, яка забезпечує: а) більшу ефективність цієї діяльності; б) більшу латентність (скритність) вчинюваних злочинів; в) меншу безпеку для злочинця бути викритим і покараним[181].

Вчинення злочину групою осіб без попередньої змови в російському кримінальному праві називалося скопом. Ця форма співучасті згадувалася в Соборному Уложенні 1684 року. У ст. 198 Уложення було зазначено: «А буде хто прийде до кого-небудь на двір насильством, скопом чи змовою, думаючи злодійські, і учинить над тим, до кого він прийде, чи над його дружиною, чи над дітьми смертне вбивство, а віднайдеться про те допряма і того, хто таке смертне вбивство учинить, самого покарати смертю же, а товаришів його всіх бити батогом і вислати, куди государ укаже»[182].

Злочини, вчинені великою групою людей, іменованою юрбою, не втратили свою актуальність і в теперішній час, оскільки дотепер не відомий механізм формування психології мас людей, більшість з яких не міркують про вчинення злочину, але потрапивши у певну ситуацію, йдуть на це. Усе це обумовлює вчинення юрбою всіляких за характером, за високим ступенем суспільної небезпеки злочинів — проти власності та особи, громадського порядку і громадської безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина. На прояв підвищеної небезпеки здійснення злочинних посягань групою осіб законодавець реагує включенням до окремих статей, передбачених Особливою частиною КК, кваліфікованих складів за ознакою вчинення злочину в такій формі співучасті.

Для наявності групи осіб є необхідною певна кількість осіб, які об’єднані для досягнення якоїсь конкретної мети. Законодавець у ст. 28 КК зазначає, що для визнання злочину, вчиненого групою осіб, мінімальна їх кількість має дорівнювати двом.

Отже, вчинення злочину групою осіб, передбачене ч. 1 ст. 28 КК, має місце, якщо у ньому беруть участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Для визнання такої форми співучасті у злочині необхідно встановити всі об’єктивні й суб’єктивні ознаки останньої. Співучасники повинні діяти спільно, спиратися у своїх діях один на одного, між їхніми діями має бути причинний зв’язок, їм належить усвідомлювати, що спільними діями вони вчиняють злочин, і бажати чи свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків. У чинному законодавстві про кримінальну відповідальність вчинення злочину групою осіб передбачене як кваліфікуюча ознака, вказане у 10 статтях Особливої частини КК (при зґвалтуванні — ст. 152 КК, хуліганстві — ст. 296 КК, непокорі — ст. 402 КК та ін.). Розрізнені, непов’язані між собою злочинні дії декількох осіб, які хоча й співпадають у місці й часі, але не пов’язані між собою спільністю дій цих осіб і єдністю умислу, не становлять співучасті[183].

Злочин визнається вчиненим групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28 КК України) у тому разі, якщо між учасниками наявна попередня змова на спільне вчинення злочину.

Так, вироком апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2003 р. Л. та А. засуджено за ст. 15, ч. 3 ст. 28, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 28, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК і за сукупністю злочинів відповідно на 15 та 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а Є. — ще й за ч. 1 ст. 263 цього Кодексу і за сукупністю злочинів — на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Суд визнав, що Л. у першій половині вересня 2002 р. замовив А. та Є. за 2 тис. доларів