Читати книгу - "Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Валентин Макарович торкнувся очей холодними пальцями, торкнувся обережно й тут же відсмикнув руку. Очі горіли чи то від нежиті, чи то від перевтоми, в голові з'явилася незвична важкість, вуха позакладало, у них не вщухав набридливий шурхіт, ніби десь поблизу гребли солому.
— Вам не здається, що в кабіні потеплішало? — дуже обережно запитав Біронт.
Микола Миколайович скоса глянув на термовимірник: двадцять шість градусів морозу. При диханні з рота вихоплюється пара. Іній покрив усе, навіть найлоповстяну обшивку. Ні про вмивання, ні про гоління не могло бути й мови. На кого вони тепер схожі, оброслі та змучені?
— Ви нездужаєте?
— Хто це сказав? Я вам нічого не говорив. Я себе чудово почуваю. Ось тільки з головою трохи не гаразд. Певно, від перевтоми. Спробую дати їй відпочинок.
Забравшись з ногами в крісло, Валентин Макарович тісніше закутується в матрац, підтикає довкола ковдру, простирадло і пробує дрімати.
Дектярьов журливо позирає на свого товариша. Що робити, коли з Валентином Макаровичем скоїться біда? На кораблі нема ніяких засобів від важких простудних захворювань.
Не минуло й чверті години, як Біронт розворушився. Ні, йому не спалося. До ядра вже зовсім близько. Хворіти нема як, тепер треба працювати, вести спостереження. Нездужати можна вдома, хто ж ледарює в лабораторії?
Біронтові думки випереджають корабель на тисячі кілометрів. Переохолодження речовини породжує випромінювання, природу якого з'ясувати все ще не вдається. І атомістові спадає на думку смілива догадка: чи не є випромінювання потік нейтрино-елементарних часток, з котрих, як будинок з цеглин, складено протони, нейтрони, електрони, позитрони, тобто Всесвіт? Щоб довести це, треба передусім проникнути до земного ядра, а головне — ні на мить не припиняти спостереження.
Схилившись до приладів, Валентин Макарович непомітно для себе задрімав. Дектярьов чув його хрипле, поривчасте дихання. З глибоким почуттям любові та жалю дивився він на гострі лікті, на вузькі, згорблені атомістові плечі. В ньому закипала злість. Працювати, хай йому чорт! Перед ними ще стільки незайманого матеріалу для досліджень. Вони, Дектярьов і Біронт, в даний момент очі й руки всього наукового світу. Їх спонукає воля славного покоління підкорювачів природи.
Ввімкнувши внутрішній зв'язок, Микола Миколайович викликав Чуракова.
— Андрюшо! — затуливши мікрофон долонею і понизивши голос, сказав він, — час нам розшукати тепленьке містечко, Валентин Макарович занедужав.
— Я вже дещо придумав, Миколо Миколайовичу. Можна скористатися колодязем машинного відділення. Там тільки дуже тісно.
— Ходім глянемо.
В колодязі було так незвично тепло, що паморочилася голова!
— Ох ти, благодать яка! — вигукнув геолог, — виявляється, я промерз до кісток.
Діаметр колодязя був замалий. Там міг уміститися тільки один чоловік.
— Ми ось що зробимо, — запропонував Дектярьов, — до щаблів причепимо гамаки й сидітимемо, як пташки в кубельці. Доведеться на певний час забути про лежання.
• 16
Переселення в тунель дозволило звільнитися від матраців, від рушників, від намотаних на ноги ковдр. Люк закрили, постелили на ньому матрац для Біронта. Інші розташувалися в гамаках.
І зразу ж поснули. Спали довгим і важким сном, не звертаючи уваги на незручність. Коли треба було виходити з колодязя, Біронта піднімали в гамак. По їжу, по воду спускалися по черзі. Повертаючись, повідомляли невтішні вісті: температура мінус тридцять вісім… сорок один… сорок п'ять… Вона тепер спадала все швидше, спочатку на чотири градуси за добу, потім на шість, на вісім…
А зовні навколо підземохода, як і раніше, змикалася розпечена пластична маса. Якщо вірити термовимірникам (а як же їм не вірити?), температура її з того моменту, коли ввійшли у четверту геосферу, тобто за тридцять два дні, знизилася всього на чотирнадцять градусів і становила дві тисячі дев'ятсот вісімдесят шість градусів вище нуля. Тепла більш ніж достатньо! Якби хоч незначну його частку в кабіни!
Бути серед вогню й гинути від холоду — чи є що безглуздіше?
Ходити по воду й продукти ставало все важче. По той бік люка чигав шістдесятиградусний мороз. Його опіки переносили тільки двоє — Чураков і Микола Миколайович. Ідучи до складського відсіку, вони закутувалися в матраци. Обличчя, руки, ноги обгортали ковдрами. Люк відчиняли навстіж, Дектярьов або Андрій прудко збігали драбиною вниз, хапали найближчий ящик із концентратами й поверталися назад.
Спершу Микола Миколайович минав складський відсік і дві кабіни, щоб дістатися до свого пульта. Зиркнувши на прилади, він чимдуж поспішав нагору. Віддихавшись, переказував Валентину Макаровичу суть роздобутих відомостей і тим дещо заспокоював атоміста.
— Добре б запастися водою, — непокоївся Андрій, — та посуду бракує. Боюсь, підведе синтезатор, вже й так кригою плюєгься.
Дектярьов побоювався іншого. Він розумів, що настане час, коли вони взагалі не зможуть вийти з колодязя.
Як їм було тісно! Вузьке приміщення дозволяло лише сидіти в гамаці або стояти на щаблях. Верхній бачив потилицю нижнього, а нижній споглядав підошви черевиків горішнього.
Огрядний і неповороткий Дектярьов страждав від тісноти вдвоє більше. Повертаючись, він зачіпав плечима стіни, а сидячи, упирався в них коліньми. Та головне — його мучила бездіяльність. Годинами лаяв він «бісів базальт», «кляту температуру», «безталання»… До його бурчання зосереджено прислухалися Вадим, Андрій і Павло. Голос ученого діяв на них заспокійливо. І взагалі навіть вигляд Миколи Миколайовича сповнював молодих людей бадьорістю. Щезни зараз Дектярьов, і вони одразу б розгубилися, злякались.
Найбільше непокоїв усіх Біронт. Дектярьов за своє життя чимало надивився на простудні захворювання і тепер поставив діагноз точно: запалення легенів.
Тіло Валентина Макаровича палало немов у вогні. Його безперервно мучила спрага, часом морозило. Хотілося випростатися, розкинути руки. Та навіть коли його матрац стелили на люк, Валентин Макарович міг тільки сидіти, притулившись спиною до стіни і зігнувши ноги.
Іншим у гамаках було ще незручніше.
В запаленому мозку плуталися думки. Варт було Валентину Макаровичу заплющити очі, як він опинявся за пультом. Сила-силенна приладів, кнопок, перемикачів доводили його до
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін», після закриття браузера.