Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

Після запитів почалася дискусія. Започаткував її Гачкевич. Він доказував, що большевики обдурили нас, не додержали жодного пункта договору з 1 січня. Особливо накинувся він на Хвилю, назвав його самозванцем і гохштаплером, бо він провадив з нами переговори, не мавши на це мандату, ще й багато обіцяв. Гачкевич твердив, що договір з большевиками нічим не різниться від ганебного договору з денікінцями, а тому й кінець його буде такий самий. І денікінці, і большевики одної матері діти, діти Москви, яка за весь час свого існування не додержала ні одного договору, який підписувала й на який присягала. Ми, підписавши договір, готові додержати його, але його потоптали самі большевики, тому й нас він нічим не зобов'язує. Треба шукати іншого виходу й над тим ми мусимо тепер подумати.

Хвиля негайно взяв слово. Він гостро атакував Гачкевича за його «вузький галицький шовінізм».

«Такі, як Гачкевич, — казав Хвиля, — своїм нерозумом довели УГА до загибелі, занапастили й саму Галичину. А вона може звільнитися тільки при помочі большевиків і їхньої червоної армії». Самозванцем він (Хвиля) не є, бо для розмов з галичанами мав мандат ЦК КПбУ, що й зараз може доказати. Він добув з портфеля мандат і відчитав його та показував приявним так, щоб кожний міг побачити цей документ.

Щоб послабити неприємне вражіння, викликане виступом Гачкевича й Хвилі, слово взяв Ковтунович. Він говорив у примирливому тоні й намагався звести дискусію в ділову площину.

«Ситуація вимагає серйозної застанови, — казав Ковтунович, — нам треба найти вихід з того незвичайно важкого стану, в якому опинилася УГА й уся галицька політика. В Наддніпрянській Україні ситуація вияснюється; вже тепер видно, що Україна буде радянською республікою, буде державою «без холопа і без пана», а рішальний голос матиме трудова кляса. Центральна Рада свою ролю вже відіграла й відійшла в історію, гетьманщина ганебно провалилася; так само провалилася й денікінщина, а петлюрівщина доживає свої останні дні. Вороття до старого не буде, треба братися за нове, треба дружнім зусиллям закріплювати радянську владу в Україні. А Україна дасть свою помічну руку галичанам і всім землякам на Західньо-Українських Землях, щоб визволити їх з ворожого ярма й приєднати до матірнього пня. В цьому змаганні ми можемо розраховувати на поміч братньої Росії та її червоної армії; це ж єдина реальна сила в цю пору, вона може дати допомогу УГА й самій Галичині та іншим частинам Західньої України.

В цім напрямі зробив уже перші заходи ревком УГА, і його ініціятиву треба піддержати. Правда, є і будуть ще деякі непорозуміння між нами самими, між большевиками й галичанами, є й деякі тіні взаємного недовір'я, підозри, але при добрій волі все це минеться й виясниться, а замість того прийде доба щирої дружньої співпраці.

Не надійтеся на Петрушевича, ні на Петлюру, бо це політичні банкрути і в Україну вони вже не вернуться. Не надійтеся на Омеляновича-Павленка і його армію, бо дні її вже почислені. Надійтеся на себе самих, на свою УГА, бережіть її від повного розвалу, бо вона мусить бути вашим аванґардом у боротьбі з Польщею. А в цій боротьбі ви не будете самі, бо з вами буде Радянська Україна і Радянська Росія».

Ні Хвиля, ні Ковтунович не сказали нічого конкретного про справу УГА й та допомогу для неї. Вони обмежилилися на звичайній у большевиків аґітації.

Після них слово взяв референт військових справ при ревкомі І. Роґульський. Оперуючи конкретними цифровими даними, він доводив, що УГА, як бойова одиниця, тепер фактично не існує.

Осип Станімір, сотник УГА, нар. 21 квітня 1890. Ком. 3-ої бриґади ЧУГА.

«У нас зареєстровано 16.785 старшин, підстаршин і вояків, хворих на тиф, що лежать по лікарнях, принагідних притулках та приватних квартирах. Але окрім цих, офіційно зареєстрованих, є ще багато хворих по таких закутках, до яких ми не можемо дістатись.

Є в нашій евіденції 21.412 таких, що видужують з тифу, але між ними багато випадків захорування на поворотний тиф, запалення легенів та інші післятифозні ускладнення, що виникають у наслідок невідповідного живлення, важких мешканевих умов, браку одягу, взуття, навіть білля. Тому не буде перебільшення, як я скажу, що наші тифозники та ті, що видужують, становлять армію 38.197 старшин, підстаршин і стрільців, якими командує хвороба. Ця армія постійно зменшується, з її рядів постійно вибувають наші бойові друзі, а команду над ними перебирає Смерть. Маємо ще 18.243 старшин, підстаршин і стрільців здорових, але одні з них зайняті службово по різних булавах, командах і етапних установах, а добра половина їх — це обслуга обозів, шпиталів, маґазинів та інших об'єктів державного й стратегічного значення. У нас у цій хвилині немає ніякої бойової сили, бо ми хворі, голодні, обдерті, у нас немає медикаментів, бракує зброї, муніції; наші обози неспроможні до руху, бо вози вимагають ґрунтовного ремонту, коні виснажені, заражені пархами, грудою. Ще гірший стан наших кіннотних і гарматних частин. Гарматний парк теж вимагає капітального ремонту й доповнення, нам бракує гарматних набоїв, а коні нездатні до раптових бойових рухів, бойової акції. В цілому ми є армія хворих, і, якщо не прийде негайна конкретна допомога, нас знищать наші язви. Хто не вмре, той буде рятуватися втечею від нас, щоб уникнути неминучої загибелі. Тому й нічого дивного, що останнім часом стали множитися в нас випадки дезерції. Щораз більше бойовиків покидають нас і цілими групами пробиваються додому, зневірені й знеохочені до всього. Інші приєднуються до різних повстанчих загонів або тягнуться за армією Павленка. Є також такі, що позалишалися на хуторах та по сільських закутках, зв'язалися з селянськими родинами, поженилися й уникають контакту з нами.

Такий наш фактичний стан. А моральний бік справи також важкий. Є ще по вищих командах люди, що надіються на Денікіна чи на Петрушевича або думають про те, щоб перекинутись на румунський бік.

Ми в такі фантазії не віримо, але що дав нам союз з большевиками? Коли б вони, замість дотеперішніх балачок, дали нам конкретну поміч, то й моральний стан УГА був би кращий, і ми за короткий час зреорганізували б її, поставили б на