Читати книгу - "Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець"

Це історичне засідання закінчилося о 7-ій год. вечора відспіванням гимну “Ще не вмерла Україна”. Тут дійшла Карпатська Україна у своєму історично-політичному розвиткові до кульмінаційної точки - до проголошення державної незалежности. Карпатська Україна цим актом і кривавою боротьбою своїх найкращих синів засвідчила перед світом, що й найменша частина українців знає до чого змагає і готова боротися за свою державність.

“Так Закарпаття гідно сповнило свою місію на шляху визвольних змагань цілої української нації, за що йому належиться почесне місце в майбутній Соборній Українській Державі. Карпатська Україна, проголошуючи незалежність, увійшла в цілість всеукраїнських визвольних змагань. Мадя рська окупація країни ніколи не зможе затерти цих фактів і права українського народу до цієї землі”.[70]

Дня 26 жовтня 1938 року Андрій Бродій, тодішній прем'єр уряду Карпатської України був заарештований чеським урядом за співпрацю з Мадярщиною, яка завершилася державною зрадою. 6 березня 1939 року ген. Лев Прхала, будучи поновно затверджений міністром уряду Карпатської України, зробив ще більший злочин, як Андрій Бродій, він не лише зрадив Карпатську Україну, якої був міністром, але чинно допоміг мадярським терористичним елементам зробити повстання проти уряду й народу Карпатської України. Прхала не тільки не передав легальному власникові воєнне оззброєння чеського війська, що стаціонувало на території Карпатської України, за яке то озброєння населення Карпатської України заплатило своїм потом, але обернув цю зброю проти інтересів і безпеки Карпатської України. Тому треба розглядати цей чеський злочин поповнений ген. Прхалою тяжчим як злочин державної зради Андрія Бродія.

Чеське військове командування перед своєю евакувацією з території Карпатської України, повино було все військове оззброєння залишити легальному власникові країни, яким тоді був уряд Карпатської України, а не передавати його ворогові - мадярським терористам, які тією зброєю вчинили переворот Карпатської України та розстріляли тисячі найкращих синів і доньок Закарпаття ще поки прийшла мадярська армія.

Чехи можуть оправдуватися, що Прхала, будучи міністром уряду Карпатської України, мав право те робити. Це твердження треба відкинути, бо воно йде у розріз з інтересами й безпекою краю, який заступала більшість уряду Карпатської України. Прхала уважав, що він не потребував нікого радитися, бо він приїхав диктувати й насаджувати чеську імперіялістичну політику як на уряд, так і на населення Карпатської України.

Утікаючі чехи, цивільні й військові, брали й грабували з Карпатської України все, що тільки могли. Ограбували, як ті злочинці, скарб Карпатської України, а найважніше, що було для існування незалежности країни, забрали зброю, яку відтак після пляну передали ворогові Карпатської України. Бродій зрадив український народ, але чехи не тільки що його зрадили, але активно допомогли ворогові всіми засобами поневолити український народ Закарпаття.

Щоб не бути голословним, наведу цитату зі статті С. Вівчара “Ліс шумить”, в якій він пише:

“Підполковник Земан, командант утікаючих чеських відділів, приніс “наказ” прем'єра Волошина всім командантам Січі вздовж лінії - Тячів, Бичків, Рахів і Ясіня, щоб зложити зброю і передати команду місцевим мадярам, мовляв, вже все пропало. Це було 15 березня 1939 року”.[71]

Про цього самого підполковника Земана Любомир Гірняк у своїй книжці “На Стежках Історичних Подій” на стор. 142 пише так: “Коло 4-ої год. над ранком приїхало з Хусту (до Тячева, прим. Авт.) із синьо-жовтими хоруговками авто. З нього висів чеський поручник і підполк., який назвав себе Земаном. На руках мали синьо-жовті опаски. Цей Земан заявив Є. Стахову (який в тому часі сповняв функцію Січового Коменданта Тячева, прим. автора). що він перейшов на службу Карпатської України й організує батальон з чеських добровольців та що йому потрібні авта, щоб транспортувати вояків на протимадярський фронт. Шоферів, він сказав, має своїх. Стахів не дуже то довіряв Земанові й тому потелефонував до полк. Колодзінського, який потвердив заяву Земана й доручив дати йому 25 авт і приїхати з ним до Хусту. Незабаром автоколона вирушила в дорогу. Команду міста перебрав Ткачук. Недалеко перед Хустом колону задержали пострілами Січовики. Вони думали, що це чехи вертаються по майно з магазинів. Побачивши Січовика, який вискочив з авта, стрільці вийшли з ровів. Було їх мабуть з 15. Стахів забрав їх з собою до Хусту. Тут сталася справжня несподіванка: поблизу будинку уряду на колону чекали чеські вояки, які негайно всіли в авта й завернули до Тячева. Був це хитрий підступ підполк. Земана, щоб дістати транспорт для решти вояків”.[72]

Переходячи через Тячів до Румунії, чеське військо розділювало місцевим мадярам зброю, одяги, шоломи та інше. Ані одного мадяра не було в Тячеві, що не мав би вже 16 березня кріса та за поясом ручних гранат. Мадярські терористичні банди під проводом адвоката д-ра Ганки з Тячева, озброїли не тільки Тячів, але розвезли зброю для мадяр та їхніх прихвоснів і по інших місцевостях, головно: Терезви, Солотвини, Бичків, Рахів і Ясіня. Тому не диво, що місцеві мадярські терористичні банди, озброївшися, виарештовували й без ніякого суду розстрілювали зовсім невинних людей (тільки тому, що вони українці, прим. автора). 16 березня заарештовано в Тячеві понад сотню українців (не згадую скільки там заарештовано в наступних днях). Тоді арештували між іншим редактора й письменника Василя Гренджу-Донського, посла Михайла Марущака, а вечером передали румуни ще посла д-ра Степана Росоху, якому пощастило втекти ще того самого дня.

Бачучи безвиглядність переговорів з чехами, Січ приступила до розброєння чеських військових частин, жандармерії і пограничної сторожі. Крім Хусту, розброєно чехів коло Іршави, Білок, В. Копані та Тячева. Чехи перешкоджали цьому всяким способом. Прхала, польський ставленик, договорився з мадярами, що за ціну безпечного відвороту чехів, дасть мадярам зброю, а не Січовикам.

Вечором в приватній квартирі президента Волошина відбулася нарада. Під час наради Січовики привели з