Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

ГЛАВА 8

Я зраділа, що в дорогу можна було вдягнути плащ. Прямо не терпілося вже прикрити сором, виставлений на загальний огляд. Плащ виявився чорним – вочевидь, враховувалися смаки Чорного Лорда. Явно з дорогої матерії, приємний на дотик. Я навіть припустити не могла, що колись буду носити такий одяг. Дивилася на себе в дзеркало і не впізнавала. Там відображалася шляхетна леді, а не селянська дівчина.

Правда, такий ефект тривав рівно до того моменту, поки я не починала рухатися чи говорити. Все ж таки етикету і всьому іншому, що належить знати дівчині з аристократичної родини, мене ніхто не навчав. Але засмучуватися через це я не збиралася. Чим швидше Чорний Лорд зрозуміє, що я йому не пара, тим швидше закінчиться ця пригода, про яку я навіть не просила.

Незабаром до кімнати зайшов слуга – на щастя, звичайний живий чоловік – і підхопив мою валізу. Етра побажала мені щасливої дороги та удачі. А я не стрималась і обійняла добру дівчину. Серце було не на місці. І усвідомлення того, що хоч одна жива душа в цьому чужому світі бажає мені добра, було єдиним, що втішало.

Коли я вийшла на подвір’я, там уже чекали сам хазяїн замку та його молодший вихованець. Побачивши неподалік карету, запряжену кіньми, я щиро зраділа, що не доведеться подорожувати на руках когось з моїх супутників. А то така думка вже з’являлася і не викликала особливої радості.

Міль цілеспрямовано в мій бік не дивився і ліниво спостерігав за дівчатами-служницями, що прибирали двір, з якоюсь сороміцькою посмішкою. А він, схоже, ще й цих насолод не цурається! Теж мені підкорювач жіночих сердець!

Я ледве стримала хмикання і відразу згадала про те, що кожна моя думка безжально читається.

Міль відірвався від споглядання жіночих принад і обдарував мене злим поглядом. Я гордо підвела голову і, намагаючись зображати з себе шляхетну леді, рушила до карети. Щоправда, зіпсувала все враження, заплутавшись у незвичній сукні і мало не впавши. Міль зловтішно посміхнувся, а Чорний Лорд, приховуючи посмішку, поспішив підхопити мене під руку.

– Поїхали вже, – сказав він, допомагаючи мені забратися в карету.

Якби він цього не зробив, я б неодмінно зганьбилася, не в змозі у цьому знарядді тортур замість одягу зробити навіть таку просту річ.

Нарешті, ми троє вмостилися в кареті та поїхали незрозуміло куди. Точніше, мої супутники, напевно, знали, куди саме. Мені ж залишалося здогадуватися і будувати здогади один страшніший за інший.

– Буде краще, якщо ви з Кадором порозумієтеся, – першим порушив мовчання Чорний Лорд, поки ми проїжджали вже знайомою мені дорогою.

При світлі дня поселення, що зустрічалися по дорозі, виглядали настільки звичними, що якби не було дивного сонця, можна було б подумати, що я вдома. Ех... Змусила себе відірватися від цієї думки і подивилася на Атія. Він що зараз сказав, що я з Міллю заприятелювати повинна? Він це серйозно? Судячи з кислого вигляду білявого недомірка, той у цьому питанні був зі мною згодний.

– Вам все ж таки півроку доведеться провести пліч-о-пліч, – додав Чорний Лорд, злегка хмурячись. – Кадор уже проходив через те, через що маєш пройти ти. Тож зможе допомогти тобі порадою.

Ага, допоможе! Таке порадить, що можна потім за священником посилати для передсмертного обряду. Міль вищирився, даючи зрозуміти, що я права.

– А чи не можна було зі мною Болана послати? – похмуро запитала я.

Чорний Лорд звів брови. В його очах спалахнули гнівні іскорки. А я зрозуміла, що дарма це запитала. Він що мене ревнує?! Ні, ну, взагалі-то Болан мені не в цьому сенсі сподобався. Просто він найнормальніший з усієї цієї сімейки.

Атій трохи розслабився і буркнув:

– Болан потрібний мені тут.

Зрозуміло. Отже, Міль – найнепотрібніший член родини. Ось його і відрядили мене супроводжувати.

Якби погляди могли вбивати, я б точно зараз упала, пронизана блискавкою. Білявий телепень навіть кулачки свої кволі стиснув. Ой, налякав! Прямо трясуся вся!

З губ Молі зірвалося щось схоже на гарчання, і я вирішила подальші свої думки залишити при собі.

Чорний Лорд невдоволено морщився, явно засмучений через те, що все йде не зовсім так, як він хотів. Я ж з цього приводу навіть відчула щось на зразок зловтіхи. А нічого було мене викрадати і сюди переносити! Знайшов би собі більш слухняну дівчину, і жодних проблем би не було.

Губів Чорного Лорда торкнулася легка посмішка.

– Я не проміняв би тебе на жодну найпокірнішу красуню.

Я вирішила це не коментувати навіть подумки і зніяковіло витріщилася у вікно карети.

– Чи далеко нам їхати?

– Надвечір будемо в Тарнісі.

Далеко! Це мені цілий день доведеться провести в їхньому товаристві?! Я тяжко зітхнула. Що там зараз роблять мої рідні?.. Втім, поспішила згорнути ці думки. Нічого розважати цих гадів у дорозі своїми спогадами і припущеннями. Краще дивитися у вікно або спати.

– Дівчинко, схоже, ти й сама усвідомлюєш, що твої думки – найкраща розвага, яку собі можна уявити? – почувся глузливий голос Чорного Лорда.

Прокляття! Усі мої мстиві задуми розвіялися, наче дим. Спати теж у їхньому товаристві небезпечно. Раптом мені щось таке неприйнятне насниться, що їх це ще більше потішить? З підозрою зиркнувши на супутників, я постаралася взагалі ні про що не думати. Щоправда, виходило це погано.