Читати книгу - "Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер"

Емілія

Секунда і наші губи сплетуться в поцілунку...

Але раптом двері відкриваються, і в кабінет заходить близько десяти працівників компанії разом з Тимофієм, та, о Боже, з всіма улюбленою Христиною. 

Денис відпускає мене, але не зводить погляду. Злиться через те, що перервали нас? І хто взагалі придумав робити нараду в кабінеті президента компанії сьогодні?

Чорт, давно я не відчувала себе так, як зараз. Мені так соромно стало.

– Вибачте, що... Ем, завадили вам. Думаю нам краще зайти пізніше, –  промовляє Тимофій, і єхидно посміхається у сторону Дена. Ну звісно, дуже добре. Всі все чудово зрозуміли!

– Ні.

– Так.

Ми з Денисом просто в унісон говоримо абсолютно різні речі. Серйозно? Нас просто застукали, і замість того аби викрутитись, він погоджується з тим, що їм краще піти.

Він повертає голову в мою сторону, і дивлячись прямо в очі промовляє:

– Думаю вам і справді варто піти, у нас є деякі справи, які ми повинні вирішити наодинці з моєю дівчиною, – шок у шоку просто. Прямо в очі усе сказав. 

Бідолашна Христина ледь не втрачає свідомість.

Він спеціально робить акцент на слові "дівчина" і бере мене за руку. Я розумію, що ми повинні хоч якось афішувати наші стосунки, аби всі повірили, але робити це таким чином непристойно та неправильно. Йому байдуже на те, що в цей час відчуваю я.

В кабінеті стоїть гробова тиша, і чути лише важке дихання мого "хлопця". Ну і звісно коментар від Христини.

– Щооо? Дівчина? Ця вискочка? – бачила б її очі моя найкраща подружка Лара, вона б луснула від сміху.

Я вириваю свою руку, і тихо кажу:

– Тут ти помилився. Краще піду я.

Забираю речі та покидаю кабінет.

Денис

Дивлюсь в слід Емілії. Думаю тепер вона зрозуміла, що все відбувається так, як я того хочу. І те, чого хоче вона, чи те, що вона там собі нафантазувала, це лише її вигадки. Все одно ми діятимемо так, як вирішу я.

– У вас щось термінове? Нарада починається об 09:20, а зараз лише 08:30. Думаю ви розумієте, що мене краще не відвертати по дрібницях, – вмикаю серйозного боса.

– Ми все прекрасно розуміємо, проте справа термінова, Денисе Андрійовичу. Я б навіть сказав, питання "життя та смерті", – відповідає Тимофій.

– Навіть так? Зізнаюсь, я заінтригований. Що сталось? – сідаю в крісло, та дивлюсь на своїх працівників.

– Це стосується нашого польського інвестора – Бжожовського.

– Добре, і що з ним не так? – запитую, чекаючи на відповідь. Як я втомився від усіх цих проблем. Тільки з’явиться хоч якась стабільність відразу поїду десь на декілька днів. Бо так і здуріти можна..

– Боюсь, що все не так. Щойно мені телефонували представники його компанії, і повідомили, що пан Каспер планує розірвати з нами контракт на інвестування. Якщо говорити коротко, він не хоче більше з нами співпрацювати, – злість просто вирує в моїй крові. Якого біса?

– Звідки це взялось? Тиждень тому на презентації він і слова не сказав про це. Що за маячня?! – мій голос починає зриватись на крик.

– Скажу більше, мені повідомили, що вони вже почали процес, тому це лише питання часу, коли ми втратимо головного інвестора, – промовляє Тимофій, а інші працівники просто кліпають очима. Як же дратує це все!

– Ми нікого не збираємось втрачати. Отже, працюємо таким чином – організуйте мені зустріч з Бжожовським. Байдуже як, але я повинен з ним зустрітись. Окрім цього, шукайте нових інвесторів, які зацікавлені в інвестуванні саме у сферу моди, і головне, аби вони були перевіреними. Краще перестрахуватись. Наради сьогодні не буде. І також, я чекаю звіт по новій колекції "Mod. Els", хочу бачити всі документи, аби переконатись що все в порядку. В разі будь-якої нагальної перевірки, потрібно щоб все було ідеально, – промовляю, і намагаюсь заспокоїтись. 

– Все буде зроблено, – відповідає Тимофій. От він дійсно той, хто переймається на одному рівні зі мною. 

Наступні декілька годин я повністю присвятив роботі. Як відчував, що щось піде не так. Добре, що довів до ладу деякі документи. У нас є два варіанти: ми втрачаємо Бжожовсього, а разом з ним неймовірну кількість коштів на просування нашої колекції, або ж намагаємось зрозуміти, що відбулось і що спричинило таке поспішне рішення і постаратись відмовити їх від розривання контракту. Мені більше імпонує другий варіант.

Емілія

Після новини про те, що головний інвестор раптом вирішив перестати вкладати в нас гроші, в компанії розпочався справжній хаос. Не розумію, що могло піти не так. Ми співпрацюємо не один рік, і ніколи нічого подібного не було. Зараз я повинна віднести документи по колекції Денису. Надіюсь цього разу буде без його викрутасів.

– Я можу ввійти? – тихо запитую, аби не сильно відвертати його та інших працівників, серед яких звичайно постійно в'ється Кріс.

– Заходь, – доволі сухо відповідає він, не підіймаючи очі від екрана ноутбука. – У тебе щось термінове? Якщо ні, то не відвертай нас і покинь кабінет.

Що? Мені почулось? Покинь кабінет? І він це говорить мені, як своїй дівчині, перед іншими працівниками, та ще й перед цією Кріс, чорт. І він ще хоче, щоб інші повірили в наше неземне кохання.

– Ти звісно вибач, що відриваю, але не можна бути хоча б трішки привітнішим. Хоча б раз у своєму житті, –  говорю спокійно, без крику. Денис підіймає на мене свій погляд.

– Серйозно? Ти вчитимеш мене, як говорити? А не забагато ти на себе береш, Еміліє? – він встає і підходить до мене. – Мені здається, що я ясно виразився, і до того ж говорив спокійно. Особисті речі вирішуватимемо за межами офісу. Думаю, ти в силах потерпіти декілька годин. Розумію, що тобі важко провести та годину без мене, проте не принижуйся занадто сильно, тобі не личить.

– Все сказав?

– Цілком, – відповідає він, і знову ця дратівлива посмішка.