Читати книгу - "Контракт на любов, Дарина Міс, Уля Сер"

– Тоді забери свої бісові документи по колекції, і я нарешті позбавлюсь твоєю набридливої компанії, – кидаю на стіл теку з документами та прямую до дверей.

– Чорт, Емі зачекай...

Я виходжу з кабінету і через зіпсований настрій вирішую вийти на свіже повітря.

Раптом на телефон приходить повідомлення.

"Вибач, будь ласка. Це все через нерви. – Денис"

Звісно, він зірвався на мені, і йому добре. Та я не збираюсь ставати грушею для биття.

"Та пішов ти!!!" - коротко і ясно відповідаю на його повідомлення.

Денис

Чорт, певно не варто було так говорити з нею перед іншими, але вся сьогоднішня ситуація збісила мене не на жарт. Розумію, що образив і можливо навіть принизив її. Просити вибачення? 

– Денисее, – знову цей писклявий голос Кріс, ну що на цей раз викине. – Можливо зустрінемось сьогодні ввечері? Розвіємось, відпочинемо, можливо навіть розслабимось разом, – серйозно? Пропонує провести ніч разом, при цьому знаючи, що я маю дівчину. Ну, через те, що ця сцена з Емі відбулась перед нею, то вона подумала, що це її шанс. Але вона помилилась...

– Мені не подобається відпочивати та розслаблятись з іншими, коли мене чекає така дівчина, як Емілія. З якою, до речі, мені треба зараз поговорити, – відповідаю коротко і ясно.

Емілія

Повільним кроком я попленталася сама не знала куди і якимось чином опинилася на даху. Що? На даху? Емі, якщо ти надумала кидатися вниз через того козла, то дарма. Ох, в моїй голові просто ліс думок. Жах...

Небо було якесь по особливому прекрасне... Є в ньому щось таке, що притягує. Я завжди знаходила спокій, дивлячись в небо. Обожнювала просто сидіти вдень, і спостерігати за тим, як пливуть хмарки, і вигадувати на кого вони мені схожі. А вночі, йти мовчки під зірковим небом, і просто думати...Байдуже про що. Тому, що небо мене умиротворює. заспокоює чи що. Мені просто добре...Дивлячись в небо ти забуваєшся. Воно дійсно прекрасне...

Все було прекрасно крім одного "але".

Повернувши голову вбік, я побачила як до мене наближається той придурок Ден. Ну він справді безголовий, якщо надумав явитися сюди. Та я ж його за кілька хвилин спущу з цієї висоти та навіть сльозинку пущу для пристойності. Потім вдаватиму згорьовану закохану жінку, яка втратила свого жеребця. Ох мене і понесло. Дарма ти, Ден, сюди прийшов. Ох дарма.

– Невже ти через таку дрібницю готова кинутися донизу? – почула голос ззаду. Наче думки прочитав. От же.

– Громов, якщо ти думаєш, що через такого козла, як ти, я готова покінчити життя самогубством, то ти дуже помиляєшся. Знаєш мені здається, що твій нахабний писок давненько не отримував смачних ляпасів. От візьму на себе цю благородну місію і як заїду, то вниз полетиш ти, – образа просто розриває мене із середини. Прийшов тут ще більше знервувати.

– Ух як завелася! Емі, вибач, будь ласка, я перегнув палицю. Знаю. Просто цей Бжожовський... Не знаю, що на нього найшло, – виправдовується.

– І ти звісно, вирішив відігратись на мені, ще й перед нашим колективом.Ну що я можу сказати, браво, партнере. БРАВО! – показово плескаю в долоні. Як же дратує.

– Повір, я розумію, що сказав лишнього, і поводив себе як покидьок. Але ж ти вибачиш мені, правда? – ох, ну він мене точно з розуму зведе. Намагається зробити з себе кота зі “Шрек”?

– Ну добре, вибачаю. І ти вибач, я трохи перестаралася, – я усміхнулася кутиками губ і Ден зробив те ж саме. Ох ви чортики зелені, яка ж у нього усмішка. Таки красива!

Ми ще поговорили хвилин десять про роботу, про колекцію і цього Бжожовського, чорти б його забрали, і я відчула як на мої плечі опускається піджак хлопця.

– Гей! Ти геть страх втратив? Думаєш таким чином задобрити мене, романтик бісів? 

– Звісно. Зігрію тебе, закохаю в себе і викраду, – в цю мить мені так смішно і легко стало. Він теж посміявся і відвернувся. – Не хочу, щоб ти захворіла, – прошепотів Денис, дивлячись в далечінь міста.

– Ти дуже важка людина, Громов. Тобі казали це? – промовляю, ловлячи погляд Дениса.

– Цікаво, чому ти прийшла до такого висновку, – промовляє, наче дійсно не розуміє.

– Значить не казали, – легенько посміхаюсь. – В одну мить ти показуєш всю силу свого характеру, зриваєш свою злість на людях, які прагнуть допомогти, а через долю секунди ти перетворюєшся в справжнісінького джентльмена, який прагне розтопити серце кожного, кого зустрічає. Чому ти не можеш бути простішим з людьми, які тебе оточують? Невже так важко відкритись, і бути собою?

– Тобі не здається, що якщо в людини поведінка така, як ти розказуєш, то в неї є на це досить вагомі причини? Якась своя, особиста історія, – цього разу він запитує доволі спокійно та врівноважено. – У мене теж є те, що болить, і повір, ти б не хотіла слухати про це.

– Знаєш, слухати у мене виходить куди краще, аніж говорити, – посміхаюсь, аби він зрозумів – мені можна довіряти.

– Ооо, ну в цьому я не сумніваюсь. Твої слова інколи гостріші за лезо, – оце зараза, і хвилини не може без коментарів.

– Ну знаєш… – та мене перебило смс повідомлення. - Хвилинку, прочитаю на повідомлення і відповім тобі, – і після цих слів  Денис зайшовся реготом.

– Ну я весь в увазі, – заспокоївшись відповідає чоловік.

Я тільки прочитала початок повідомлення, як тіло покрили мурашки. Не вірю своїм очам.

"Привіт, Міє. Доволі довго ми не бачились з тобою. Якщо ти не проти, я заїду сьогодні до тебе. Проведемо час разом, як і раніше, коли нам було добре. Впевнений, ми знайдемо про що поговорити. – Ярослав".

– Чорт, тільки не це, – мої очі забігали, як божевільні, а серце почало вистрибувати з грудей. 

– Емі?? Все добре? – Денис продовжував щось запитувати, але я більше нічого не чую.