Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          То чому ти переспала зі мною, а не з ним? - з болем в голосі спитав.

  Ліна завмерла. Крок у прірву вона вже зробила то ж відступити не могла.

-          Це була помилка, - відповіла, дивуючись металу в своєму голосі.

  Вадим відпустив її руку і більше не намагався спинити, коли вона виходила.

  Ліна схопила свою сумку і незважаючи на те, що робочий час ще не закінчився, пішла додому.

  Дівчина прямувала до виходу не відповідаючи на вітання колег, на якісь їхні питання. Вона цього всього не чула. Ліна відчувала тільки наростаючу лихоманку в тілі, з якою старалася справитися.

  Вона вибігла з бізнес-центру і звернула в першу ж безлюдну вуличку. Крик рвався з її горла. Вона затулила собі рота рукою не дозволяючи собі зірватись.

  Епоха сліпого самообману минула. Правда втомилася від ігнорування. Ліна не змогла більше контролювати свої почуття.

  Вона любить його.

  Любить як ніколи нікого не любила.

  Не було більше сил сперечатися з самою собою, доводити собі протилежне, дурити себе.

  Сльози градом котилися щоками, пальцями руки, якою вона затулила собі рота, щоб крик душі не вирвався на зовні.

  Отак от тихо, непомітно, мов підступний злодій прийшла та любов. Отак от, приспавши пильність дівчини, росла, квітнула і тихо заполонила собою кожну клітинку її тіла і душі.

  Ліна перестала боротися і стало легше.

  Поряд стояли якісь ящики, мабуть вона зайшла до чорного ходу магазину чи ресторану. Дівчина сіла на один із них і сперлася об стіну.

Вона сиділа, відчуваючи спустошеність в душі і таким же поглядом дивилася на стіну навпроти. Долоня повільно сповзла з рота додолу.

«Як так сталося? Коли? Чому» - спалахували в голові слабкі проміньчики думок.

  Відповідей не було. Тільки при слові «коли» самовільно виринав спогад про першу посмішку фантастично красивих очей небесно-синього кольору.

  Ліна почула поодаль скрип дверей і підвелася, щоб швидше піти поки її не помітили.

  Стан апатії став порятунком для дівчини. Стоячи в коридорі квартири вона раптом усвідомила, що навіть не пам’ятає як добралася додому. Вона пішла до своєї кімнати, кинула сумку на стілець і сіла на край ліжка. Тіло охопила сильна втома і хотілося спати. Сон спокушав можливістю забуття, але дівчина розуміла, що ще не час. В неї є справа, яку краще не відкладати. Вона встала, підійшла до крісла і дістала з сумки телефон. Якусь нескінченно довгу мить дивилася на нього, потім розблокувала і відшукала в контактах потрібний номер. Романів.

  Вона мусіла покінчити з цими стосунками. Ліна не могла більше називатися його дівчиною після жахливої зради, а брехати не хотіла. Зрештою, думка про те, що її торкнеться хтось після Вадима викликала сильну нудоту.

  Дівчина натиснула кнопку виклику і після кількох гудків почувся захеканий голос її вже колишнього хлопця:

-          Привіт, мала. Ти чого так несподівано телефонуєш? Скучила? Мені трохи ніколи.

-          Роман, нам треба розійтись. Прости мене, якщо зможеш, - беземоційно проговорила Ліна.

-          Жарти в тебе якісь жорстокі. Ліна , ти не в настрої? Я щось не те зробив? Давай потім поговоримо, - було чутно як хтось кличе його по імені.

-          Я не жартую. Я не можу більше залишатися твоєю дівчиною.

  Ліна почула, як він крикнув комусь, щоб ішли без нього, він наздожене.

-          Ліна що за вибрики. Поясни, що трапилось. Я впевнений ми знайдемо вихід. Якщо проблема в...

-          Я переспала з іншим, - розірвала останню нитку, що їх зв’язувала

  Запала гнітюча мовчанка.

-          Суукаа, - проричав Роман, розриваючи тишину. – Як ти могла?

Ліна чула у слухавку його рик і важке дихання. Яка ж вона нікчемна!

-          Хто він? – грубо спитав Роман.

-          Яке це має значення? – втомлено простогнала дівчина.

-          Це він? Це твій клятий начальник? – хлопець зривався на крик.

  Ліна мовчала, але це не мало значення. Роман зрозумів, що потрапив у ціль. Вона почула слабкий звук його голосу, лайку, потім глухі удари і тріск. Дівчина подумала, що мабуть він розбив телефон і хотіла вимкнути свій, але не встигла – Роман знов заговорив.

-          Зі мною бавилась в незайману, а перед ним аж бігом розставила ноги. Чи може ти тільки мене за дурака тримала? Скільки тебе вже перетрахало? Брехлива сука! – кричав хлопець, пелена гніву, образи, відчаю стояла перед очима і хотілося зробити їй так же боляче як вона зробила йому. - Я вже думав ти фригідна, а тебе просто мій член не влаштовував.

  Ліна плакала. Серце розривалося. Роман не заслужив такого. Вона, як виявилося, не любила його, але це не давало їй права на зраду. Дівчина не могла більше чути його принизливих слів в свою адресу, хоч і заслужених.

-          Прости мене, якщо зможеш. Я не хотіла робити тобі боляче, - ледь чутним голосом попросила його, почуваючись лицеміркою і вимкнула телефон не чекаючи на чергову порцію його справедливих образ.

  Ліна втомлено опустила руку з телефоном. Ноги не слухались і вона вхопилась за спинку крісла. Хтось торкнувся її плеча.

-          Подруго, ти як? – почула співчутливий голос Марти.

  Хотілося промовчати, але Ліна відчула себе невдячною сволотою. Подруга хвилюється, підтримує, а вона навіть відповісти на питання не хоче.

-          Нормально. Наскільки це можливо, - відповіла беземоційно.

-          Роман козел. Я чула уривок вашої розмови. Він не мав права так говорити.

-          Ну звісно, це він мене зрадив, а не я його, - обурилася Ліна.

-          Ну ти ж не навмисно. Любов штовхає на необдумані вчинки, - гнула свого Марта.

-          Однаково, це мене не виправдовує, - втомлено відповіла Ліна і поплелась до свого ліжка з наміром швидше лягти і заснути.

  Марта вирішила не докучати подрузі і розвернулась в сторону виходу, але тихий голос Ліни зупинив її: