Читати книгу - "Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю"

Більш загально, чесноти, пов’язані з піклуванням про інших, вчать та будують нас. Колумніст New York Times Девід Брукс зазначив, що з їхньою допомогою «виростає характер»{201}. Я найбільше захоплююсь людьми, у характері яких проявляється цілісність, моральність, цілеспрямованість, сила та відвага. Це те, що необхідно глибоко шукати в критичні моменти кар’єри: коли я вирішила не працювати на велику юридичну компанію, а спробувати себе у викладанні, подивитися, чи вдасться мені стати професоркою права, я мала вигляд незвичайної кандидатки; коли прийняла пропозицію Гілларі Клінтон бути директоркою з планування політики, хоч досі не працювала в уряді; коли змінила університет — прекрасний, безпечний світ тимчасовості та довгих літніх канікул на роботу, яка подобається, але яка повна невизначеності, пов’язаної з управлінням молодою організацією.

Моя суперницька сторона, безумовно, брала участь у прийнятті тих рішень, але, роздумуючи над тим, що написав Мейєроф, бачу міцний зв’язок між піклуванням про людей, яких люблю найдужче у світі, та піклуванням про ідеї та ідеали, які сформували чимало моїх професійних рішень. Також можу без застережень додати, що візьму на роботу будь-кого, хто має всі або більшість рис, які Мейєроф зарахував до основних, пов’язаних з піклуванням. Крім того, будь-який керівник, у якого немає хоча б кількох із цих рис, не буде твердішим, сильнішим чи кращим, а просто поганим босом.

Ми отримуємо те, за що платимо

Тут, у Сполучених Штатах, ми робимо великий акцент на заробітку грошей. Ми платимо значно менше за будь-яку роботу, пов’язану з дітьми. Меган Гуннар, психологиня, що спеціалізується на дошкільній освіті, зазначає, що американці платять вихователям, тим, хто стимулює молоді мізки, стільки ж, скільки й тим, хто «паркує машини{202}, вигулює псів, перевертає бургери та змішує напої».

Ми «платимо» людям не лише в межах грошей, але й у межах соціального престижу. Проведіть власний експеримент. Відвідайте коктейльну вечірку й розкажіть одній частині людей, яких зустрінете, що ви інвестор. Іншій частині представтеся вчителем і засічіть, скільки часу потрібно буде вашому новому знайомому, щоб відвернутися чи подивитися через ваше плече, аби поспілкуватися з кимось більш впливовим.

І справді, ми отримуємо те, за що платимо: неякісну державну освіту найнижчого рівня серед розвинених промислових країн. Подивіться, що відбувається на вищому рівні. У Фінляндії, країні, яка займає чільне місце за всіма міжнародними освітніми показниками, вчителювання вважається престижною професією. Щоб стати вчителем у Фінляндії, необхідно вступити в один із педагогічних коледжів, куди так само важко потрапити, як і в Массачусетський технологічний інститут. Якщо, наприклад, ви хочете вчителювати філологічні науки, то повинні здати складний екзамен з літератури. Кількість фінських випускників, що стають вчителями, така ж, як і випускників інших спеціальностей по всій країні. На відміну від Фінляндії, в американських педагогічних коледжах немає вступних вимог, тому наша країна щороку випускає у два з половиною рази більше вчителів, ніж потрібно, а потім платить їм менше, ніж випускникам інших спеціальностей.

Найбільших успіхів у підвищенні соціального престижу професії вчителя досягла некомерційна організація Венді Копп Teach for America. Їй вдалося цього досягти{203} шляхом суворого відбору. Таким чином, за кілька років стати членом організації Teach for America так само важко, як і студентом Асоціації університетів Ліги плюща. Людська природа однакова і в Америці, і в Фінляндії: вищі стандарти дають більший престиж. Але атмосфера відбору та успіху не поширюється на кар’єру вчителів.

Чому ж ми не цінуємо вчителів? Або ж тренерів, терапевтів, медсестер, нянь, лікарів невідкладної допомоги, геронтологів, спеціалістів з догляду за літніми людьми, по суті будь-яку професію, в основі якої лежить допомога іншим, а не власні здобутки. Найбільш очевидне, принаймні для більшості жінок, що ми порівнюємо традиційну чоловічу роботу з традиційною жіночою роботою, і традиційно чоловіків ми цінуємо вище, ніж жінок.

Інша можливість полягає в тому, що професії, в основі яких є змагання, а не піклування, дають більш помітні результати. Простіше з’ясувати, хто переміг: угода, позов, договір купівлі-продажу, перегони у винайденні нового продукту, — й відповідно винагородити переможця. Набагато важче, як знають учителі та освітні реформатори, виміряти результати, пов’язані з навчанням. Ви можете отримати їх за допомогою тестів з кількома відповідями, але справжні знання показують себе в процесі. Батьки також знайомі з цим: часто потрібні роки, щоб зрозуміти, що конкретна розмова чи життєвий досвід, які посіяли в дитині зернину, насправді проросли.

Спочатку я почала думати про ці запитання, коли спостерігала за класом молодшої школи невдовзі після того, як стала професоркою права Університету Чикаго. Моя люба подруга та університетська сусідка по кімнаті Нора Еліш була вчителем першого класу в Нью-Йорку. Поки я сиділа ззаду і спостерігала, як вона виконувала вправи з читання з групою 6-річних хлопчиків і з кожним із них взаємодіяла, я продовжувала думати: «Якщо я не впораюся із завданням викладати цивільне судочинство чи міжнародне право, мої студенти гірше відповідатимуть на екзамені або будуватимуть свої юридичні кар’єри, ненавидівши ці предмети. А якщо помилиться Нора, це може назавжди занапастити життя її учнів. Навчитися читати — це основа майже всього іншого, хоч чим би вони зайнялися потім у житті».

З точки зору престижу та винагороди, світ бачить це по-іншому. Я не маю на увазі, що потрібно менше цінувати мої досягнення у проходженні крізь вушко голки — те, чого вчить юридична школа. Але просто так воно є. Престиж та висока зарплатня, які супроводжують посаду викладача в юридичній школі Чикаго чи Гарварду — це нагорода за перемогу над багатьма іншими у швидкій та складній гонитві. Очікується, професор розсуне межі знання за допомогою своїх досліджень. Студенти, які вступили у такі навчальні заклади, потім мають можливість навчатися у провідних учених. Але ми в жодному разі не оцінюємо вчителів з точки зору того, що вчать студенти.

Коли я зустрічаю вчителя, терапевта чи тренера поруч з банкіром чи бізнесменом, мені потрібно відкидати рефлективне припущення, що банкір багатший і впливовіший, він чи вона розумніший (-ша), цікавіший (-ша) і цінніший (-ша). Я переконую себе, що у вчителя важча та, зрештою, важливіша робота, яка стосується можливої зміни життя в добру чи погану сторону. Коли в мене вже була неповнолітня