Читати книгу - "Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест"

Тим часом, Тетяна Миколаївна, ні про що не підозрюючи, сиділа поруч і видивлялася щось у вікні. На якусь мить вона відчула дискомфорт унизу живота й поморщилася: “Ну ось, знову... і що цього разу? Місячні – то ще зарано... І вічно щось у неї не так... Справа до тридцятника йде, а малюка так і немає. Та й чоловіка поки що теж немає. А лікарі знай знаходять проблеми – то шлунок, то печінку... і все їй лікують, лікують... все, окрім того, що їй треба, – вона важко зітхнула. Скосивши очі вбік, глянула на Макса. – Оце молодець, спокійний, як удав, їде і дрімає... Надійний, гарний хлопець, рідкість за нинішніх часів. Забрати б його собі”, – подумала Тетяна Миколаївна і раптом розвеселилася. Зробивши вигляд, що нібито спить, вона невпевненими рухами, нібито уві сні, підлізла ближче і, ухопивши руку хлопця, прилаштувалася головою в нього на плечі. Якось відразу у неї минули всі неприємні відчуття, вона заспокоїлася, стало так легко й добре, як було тільки тоді, давним-давно, коли тато приходив з роботи і вона залазила йому на коліна, старанно видираючись та сопучи, обіймала міцну шию, притулялася всім тілом і вдихала улюблений запах із відтінком тютюну.

Макс розплющив очі і здивовано глянув на блаженну посмішку на обличчі начальниці відділу продажів. “Це якого такого”? – хотілося запитати, але він промовчав. Добре людині – ну і нехай так буде. Знову заплющив очі. Другий зір не вмикався. Знову відкрив і знову закрив. Ніяк. Ну й добре – вирішив – значить на сьогодні досить.

Тим часом вони прибули на місце. Тетяна вже сиділа рівно, вдаючи, що нічого такого й не було. Вистрибнувши з машини, Макс подав їй руку. Трохи здивувавшись, дівчина все ж прийняла її. І ось тут він видав, не відпускаючи її руки:

– Тань, – вона підняла очі на нього, ніби запитуючи “чого тобі?” – ти... – продовжив він, – ти акуратнішою будь. Важке не тягай і ніде не впади. У зал поки що не ходи. Не потрібно це тобі зараз. – У зал вони ходили в один і той самий, але не завжди в один день. Тетяна спалахнула, залившись фарбою, уже хотіла за звичкою сказати якусь різкість, осмикнути нахабу, що зарвався, але, мабуть, щось згадавши, просто кивнула. І ще довго дивилася вслід, поки він ішов у свій відділ.

Далі день пішов шкереберть. Шеф був злий, але, коли зрозумів, що Макс не бреше, заспокоївся. Домовилися, що це в нього була відпустка, ще й відпускні видали. Вірочка лише докірливо похитала головою. “Ну що? – Макс уже втомився від цієї невіри, – ну є ще на землі місця, де немає інтернету, мобільного зв’язку та електрики”. Вірочка тільки посміхнулася.

Повернувшись до себе, він почав свою звичайну перевірку. Усе залізо працювало стабільно і навіть у “кабінети” без нього всі заходили без проблем, Макс посміхнувся – спрацювала все-таки накачка від шефа. Час наближався до обіду, і треба було зварити собі щось дієтичне, оскільки поки що обідати у їдальні йому було не можна. Заваривши в мікрохвильовці вівсянку, вирішив накришити туди яблуко і банан, взявся очищати їх від шкірки. Швидкі жіночі кроки в бік його кабінету почув ще зі сходів, але сподівався, що це все ж таки до сусідів, у бухгалтерію. Кроки стихли біля його дверей, коли ті різко відчинилися і, вдарившись об стіну, відлетіли назад. Від такої несподіванки Макс смикнув рукою, його улюблений ножик зісковзнув і добре так полоснув по зап’ястку. Бризнула кров, щось сильно бахнуло в кутку кімнати, охнула Тетяна, яка саме увійшла. Максим швидко схопив серветку і затиснув рану іншою рукою, щоб зменшити кровотечу. Таня дивилася на нього розширеними очима, а той вже бліднув – йому стрімко стало погано. Макс не любив вигляду крові, чомусь йому ставало зле, добре що хоч усе це так само швидко минало. Від дівчини ж гостро пахло гнівом, страхом і.. надією. Цікавий такий запах... запах???

– Треба до лікаря... – якось невпевнено сказала Таня, розгубивши весь свій запа́л.

– Не треба, я заклею пластирем і все буде ок. Лікар те саме зробить, – до лікаря Макс не мав бажання йти ніякого. Це ж увесь завод знатиме. Та й особливої проблеми він не бачив. Серйозного нічого не зачеплено, ніж був чистий... тож заживе, як на собаці. Він так ясно уявив, ніби стискає поріз... і побачив свою руку тим самим другим зором – ось шкіра і бліді краї розрізу... все світиться легким червоним відтінком. Під його поглядом затиснутий іншою рукою розріз злипся, кровити припинив, а ще за кілька секунд сам рубець теж почав зникати. Поглянувши ніби глибше, Макс розгледів, що розсічена частина м’яза з’єдналася рівно і щільно. Прибравши руку, якою затискав рану, недовірливо подивився туди і прибрав мокрі від крові серветки. Ніякого порізу не було, кров не текла, шраму теж не було. Збентежено глянув на Тетяну – очі у тієї округлилися, рот був відкритий... Зім’явши брудні серветки, викинув їх у смітник. Витягнувши з пачки ще кілька, акуратно стер кілька крапель крові на підлозі.

– Ти не грюкай так дверима більше, гаразд? – тихо, але докірливо сказав він їй. – А то бачиш, що виходить... – Дівчина невпевнено кивнула. – Що сталося? Знову пароль від сервера кудись загубився? – вона ж тільки дивилася на нього, навіть не кліпаючи.

– Звідки ти дізнався? – якось тоскно нарешті запитала Таня.

– Що дізнався? – не зрозумів Макс, – про пароль? Так ви завжди його губите...

– Ти мені сказав... не падати і в зал не ходити... звідки ти дізнався? – ще раз, але вже з напором запитала вона і простягнула йому якусь пластинку.

– Що це? – Макс машинально взяв у руку смужку паперу. – Тест для визначення вагі... – Далі він уже все зрозумів.