Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

—Підемо присядемо.

Я байдуже кивнула і пішла за жінкою через сквер, де блакить небес і жовті дерева здавалися начебто позбавленими будь-якого сенсу в цей момент. Ми підійшли до лавочки, на якій вона одразу ж сіла, а я - поруч, уважно стежачи за папкою в її руках.

—Як Ви мене знайшли?

—Я не раз стикалася з подібним і знаю, як шукати зниклих.

—Це щодо притулку? - запитала я, намагаючись приховати занепокоєння й одразу зрозуміти основну тему розмови.

—Так.

Я спробувала впоратися зі спогадами про страх і самотність, що нахлинули. Намагалася заспокоїтися і зосередитися на розмові.

Я вгамувала паніку. Треба мислити тверезо.

—Мене забирають? - запитала я, все ще не вірячи в легкість її настрою.

—Ні. Я хочу обговорити деякі моменти.

Невелика зморшка на лобі розгладилася. Я повільно видихнула і зробила невеликий кивок голови.

—Хто Вас пропустив?

—У таких ситуаціях важливо знати, кого запитати. Я знаю кілька людей, які можуть надати мені допомогу в цьому питанні. Ти сама розумієш, що іноді зв'язки вирішують багато чого.

Місіс Ходжес явно забруднила руки в цій справі. Навіть причепурилася сучасніше.

—Що від мене вимагається? - запитала я, вирішивши відразу перейти до справи.

Жінка посміхнулася, але в її очах я читала розважливість.

—Річ у тім, що, як сирота, ти потребуєш опікуна і фінансового забезпечення. Якщо тобі потрібно буде підписати якісь документи, я готова виступити в цій ролі.

Я насупилася. Надто вже все просто.

—А якщо мені знадобиться хтось іще? Наприклад, для оформлення якихось важливих паперів? - я понизила голос до шепоту: —Послухайте, тут впливові люди, і якщо вони спіймають...

—Розумію твою стурбованість. Але не турбуйся, я все владнаю.

—Ви не багаті, щоб займатися таким, Ви...

—І не з такими діточками мала справу, - чітко висловилася жінка.

Я видихнула. Гаразд, нехай буде за її правилом. Нехай думає, що Мелліса Ренделл повірила їй.

Я пригадала, що говорила Россу про свою сім'ю.

—Я згадувала, що в мене є тільки нерідний батько.

Жінка ніяк не відреагувала, продовжуючи розглядати мене.

—А якщо знадобиться його згода?

—Не переживай, ми все передбачимо. Якщо буде потрібно, знайдемо відповідну людину.

Я усміхнулася про себе. «Знайдемо відповідну людину». Значить, актора, чи що?

—І що, я маю просто так Вам вірити?

—Я розумію твої сумніви. Але повір, я хочу допомогти тобі.

—Там... - Я вирішила не називати місце, ковтаючи. —Ви поводилися трохи інакше.

—Я розумію, - з якоюсь гіркотою повідомила вона, прикриваючи подолом плаща ноги. —Але кожна дитина заслуговує на щастя. І, якщо тобі випав шанс, чому б мені не радіти? Ти не моя улюблениця, Меллісо, але я все одно рада за тебе. Якби це була не ти, а хтось інший: Алан, Голлі, Джазінда, Хелен або Ітан, я б раділа і за них.

Я насупилася. У голові промайнув спогад про те, як здивувалася місіс Ходжес, коли Хелен обійняла її на прощання. А потім... жінка скромно помахала їй на прощання.

Жорстока, але справедлива.

Я кивнула, але всередині все одно щось не вкладалося. Надто вже все гладко. Надто вже вона мила. Я згадала, як вона кричала на нас у притулку. І як захищала перед місіс Саммерс. Але все одно... ця доброта здавалася мені якоюсь неприродною, немов маска.

Навіть якщо вона й намагається допомогти, не можна забувати, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці. Я продовжувала уважно стежити за її словами, намагаючись зрозуміти, де може ховатися підступ.

—Добре, - погодилася я, але в голосі звучала нотка сумніву. —Я подумаю.

—І ось, Меллісо, - жінка простягнула мені папку. —Це твої документи: паспорт та інше, - відмахнулася місіс Ходжес.

Я прийняла папку, перевіряючи папери. А потім сховала в рюкзак.

Ми ще трохи поговорили про дрібниці, а потім розійшлися. Йдучи в будівлю, я все думала про нашу зустріч. Не довіряла я їй. І не збиралася довіряти.

Бути обережною було моїм природним станом, і я не могла дозволити собі розслабитися, навіть якщо зовні все здавалося в порядку.

Але вибору, здавалося, у мене не було. Хоча... був. Так. Мене ще не прийняли в елітну компанію, але дружба з Томпсоном або Харісоном могла б допомогти мені з фінансовою подушкою, якщо не говорити про Лестерна або Роя. Ще Акоста міг би зайнятися наймом актора.

У будь-якому разі, якщо щось не вийде, доведеться грати за правилами місіс Ходжес, щоб вижити.

***

Торкнувшись ручки червоних дверей, я відчинила її, завмираючи на порозі.

—Я не можу завжди бути поруч, - гаркнув хлопець, лютими очима дивлячись на дівчину. —Пора дорослішати.

—Але поки ти поруч – я можу просити про допомогу, - так само гаркнув, промовила Елсі. —Чому ні? Кожен заслуговує на допомогу від інших!

—Так все-таки допомогу треба заслужити?!

Хлопець і дівчина стояли у метрі один від одного. Долоні Томпсон то стискалися, то розтискалися, не знаючи куди себе діти: накинутися на Акосту, щоб подряпати йому обличчя, або заспокоїтися і вирішити все мирно, без бійки.

Елсі злісно, але мовчки дивилася в очі Лестерна, примушуючи свої скляніти. Від його погляду я б теж вирішила сплакнути, якби не вміла справлятися з емоціями.

—Подумай над своєю поведінкою, - серйозно звернувся хлопець до дівчини.

Погляд Лестерна кинувся у бік дверей, де стояла я. Він трохи спантеличено дивився на мене, трохи остигаючи і приводячи думки у лад. А потім рішуче пішов до виходу, намагаючись обійти мене, щоб не зачепити. Але в Акости це не вийшло, і я повернулася на дев'яносто градусів у зворотному напрямку.

Коли Лестерн зник за поворотом, я подивилася на дівчину, яка вже починала плакати і спускалася по стіні.

Її кінчики полум'яного волосся злегка були мокрі чи то від сліз, чи то від поту, що з'явився від страху перед хлопцем. Ми з Лестерном не так часто лаялися, але остання зустріч пройшла не гладко. Можливо, саме тому я його зненавиділа.