Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Підбігши до Елсі, я присіла поряд на холодну підлогу, думаючи, чим можу зараз допомогти.

—Все буде добре, - з фальшивою радістю сказала я, щоб заспокоїти Томпсон. —Ти тільки не плач.

Дівчина лише судорожно закивала, намагаючись зупинити сльози, але всі її старання були порожніми – нова хвиля накрила дівчину з головою.

Обнявши Томпсон, я обхопила її голову руками і притиснула до грудей, погладжуючи по голові, щоб заспокоїти. Плач Елсі міг справді різати серце, змушуючи самому пустити сльозу.

З'ясовувати, що сталося між хлопцем та дівчиною, мені хотілося, але зараз було не місце і не час. Найімовірніше, моїм планам на сьогодні судилося розбитися в брязкіт, чекаючи кращих часів.

Елсі намагалася зупинити плач, судорожно втягуючи повітря, але ридання луною літало по кімнаті, і сльози продовжували литися, роблячи мокрою мою футболку.

Чи краще буде поговорити про все з Лестерном і відчитати його або, навпаки, захистити? Треба було добре про це подумати, оскільки я не маю ніякого права лізти в його особисте життя, а він – у моє.

Я глянула на дівчину, яка тряслася і плакала, якій потрібна була підтримка з боку, а не осуд. Спогади нахлинули. Мені знову було шістнадцять, і ми з Хелен сиділи на скрипучому ліжку в притулку. У неї на щоках блищали сльози, а в очах стояв такий страх, що я сама відчула клубок у горлі.

На той момент у притулку стався збій у системі забезпечення їжі: один із великих постачальників несподівано збанкрутував, і ресурси різко скоротилися. Через це почалася постійна нестача харчування, що призводило до сильного стресу, поганого настрою і поведінки серед дітей, не кажучи вже про хвороби.

Хелен була однією з тих, хто особливо страждав. Її постійні головні болі та погане самопочуття посилилися, коли адміністрація притулку так і не змогла швидко знайти нового постачальника. Хелен переживала не тільки фізичне нездужання, а й психологічне напруження. У моменти, коли їй ставало особливо погано, я намагалася бути поруч. Я заспокоювала її, як могла. Обіймала міцно-міцно і шепотіла заспокійливі слова.

Я знала, що в такі моменти слова мало що значать, але мені хотілося, щоб вона відчула, що вона не одна. Що в неї є я.

Пам'ятаю, як ми годинами сиділи на лавочках. Хелен розповідала про свої страхи, а я просто слухала, не перебиваючи. Одного разу вона зізналася, що боїться темряви не через монстрів, а через те, що в темряві всі її думки стають занадто гучними. Я тоді не знала, як їй допомогти, але просто обійняла міцніше.

Найстрашніше в притулку була не відсутність батьків, а атмосфера постійної конкуренції. Дівчата постійно порівнювали себе, намагалися бути кращими одна за одну. Не кажучи вже про хлопців. Там - сила є, розуму не треба - доти, доки хтось не проговориться.

Іноді це доходило до справжніх конфліктів. Якось раз, одна з дівчат поширила чутку про те, що в іншої дівчини є уявний друг, який допомагає їй впоратися зі страхами. Це було неправдою, але інші повірили і почали з неї знущатися. Вона замкнулася в собі, перестала посміхатися. Мені було дуже боляче дивитися на її страждання.

ㅤЯ була впевнена, що її вдома люблять, але, мабуть, це було трохи не так. Можливо, вона зовсім боялася просити когось про допомогу, а коли відкрилася, то отримала ніж у саме серце від Лестерна.

Акоста змінився. У свої справи він точно не захоче мене посвячувати. Бо ми ніхто. Нас поєднує лише загальний секрет та справа. Спогади більше нічого не значать, це видно з його слів, дій і погляду.

—Ніхто не вмер, не плач, - я погладила дівчину по голові.

Якщо це шанс приєднатися до компанії, то я намагатимусь зробити все, щоб ним скористатися на максимум. Мені це потрібно. Дуже потрібно.

—Якщо Лестерн більше не хоче тобі допомагати, то це не означає, що життя на цьому закінчилося. Може він кинув пару слів з гаряча і зовсім не мав серйозні наміри тебе образити, випадково вирвалося.

—Ти просто не знаєш Лестерн-ра, - тремтячим голосом відповіла Елсі, голосно шмигаючи носиком. —Він д-дійс-сно більше не мені допомагатиме з н-наук-ковою робот-тою.

Слова дівчини трохи ввели мене в ступор, мало не змушуючи засміятися в голос. Плакати через такі дурощі, коли в Інтернеті можна знайти відповідь майже на будь-яке запитання, – безглуздо. Якщо Акоста дійсно допомагав дівчині весь цей час і між ними нічого не було, то його слова правдиві. Вони всього лише друзі.

—Давай я якось допоможу.

Сірі з червоними капілярами очі дівчини, не вірячи почутому, дивилися на мене. У цьому погляді була вся благання і подяка, яку я раніше не помічала. Чи можна було стверджувати, що кожен у компанії просто ховався за маскою стійкого борця?

—Правда? - пошепки запитала Елсі.

—Правда, - так само пошепки відповіла я, киваючи на підтвердження.

—Але ти ... - Томпсон шмигнула носиком, відповзаючи від мене в протилежний бік, тихо продовжуючи свою промову: —Тільки-но ти не знаєш мого предмета. Тобі всього вісімнадцять, перший курс, група А1.

«Так, - простягла моя свідомість. —Вісімнадцять.»

—Нічого, впораємося разом, - промовила я весело, посміхаючись. —Якраз на наступний рік, якщо не помиляюся, підготуюся.

Посмішка торкнулася вуста дівчини, змушуючи зупинити потік сліз, і вона витерла краплі на щоках і підборідді.

Невже було так легко отримати дружбу з Томпсон, чим здавалося спочатку? Декілька добрих слів і ви вже друзі? У таке важко вірилося. А, може, це була лише перевірка, гра?.. Але погляд Лестерна був справді злим.

«Він змінився!!»

—Ти тільки не плач.

Я поклала долоні на плечі Елсі, злегка погладивши їх, щоб підтримати.

Мама так завжди робила.

—Щиро дякую.

Дівчина різко обійняла мене, міцно стискаючи. Мозок довго не міг усвідомити, що сталося.

—Звертайся. Буду рада допомогти, - відповіла я, обіймаючи Томпсон.

Якщо стійка на погляд дівчина так реагує на допомогу, цілком можливо, що тут ніхто не звик один одному допомагати. Тоді їхню компанію й друзями назвати не можна. Все це було надто підозріло.