Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Придивившись краще до ешафота, помічаю декілька постатей і дві з них мені знайомі. Жадана стояла повернута до кремезного чоловіка що прив’язував лезо до конструкції, а біля них стояв самовдоволений Луї що за цим всім спостерігав. Ну вже ні! Досить з мене ганьби! Якщо вже тікати, то чхати я хотіла що зараз навколо мене до чорта вартових! Це хоч яка-не-яка спроба вижити!

Я почала щосили брикатись і вириватись з міцних рук чоловіків, інколи вдавалося копнути одного ногою.

– Тримайте її! – кричіть той що позаду.

– Ану стій! – кричить той що з права якого я вдарила.

Висмикнувши одну руку я почала брикатися ще дужче, мов скажена. Та на жаль не довго, бо підбігли ще двоє вартових що допомогли мене скрутити ледве не у вузол! 

– Ай! Боляче! – зойкаю відчуваючи як мені вивертають руки.

Мене стрімко повели прямо до конструкції, тягнучі по сходинках через які я спотикалася майже не тримаючись на ногах! Потім все різко зупинилося і мене вже тримали посеред ешафоту, на очах у купи людей! 

– Привіт люба подруго, давно не бачилися – Жадана махає мені рукою широко вискаливши свої зуби.

– Яка ти жалюгідна – Луї гидливо дивиться на мою сукню забруднену багном – Ви схопили дракона? – звернувся до вартових. 

– Так і не тільки – задоволено відзвітувався вартовий – знайшли ще одну істоту що створила темна.

– Справді! І де ж вона? – з жадібним інтересом запитала Жадана у якої вже очі блищали від передчуття.

– Он там – кидає вартовий у правий бік – там і дракон.

Я судомно дивлюся туди куди показав вартовий і знаходжу світлу маківку Єви і Соні що вели неподалік закутого в кайдани. Вони були тільки в двох, а Лайона і Ненсі я не змогла знайти. Можливо їх відпустили, вирішивши що вони люди? Хоч би це було так!

– Це не той дракон! – невдоволено пирха Луї.

– А який був потрібен? – перепитує вартовий скоріш всього нарґ. 

– Я казав про Дикого! Вона нацькувала на мене Дикого, а не цього! – гнівно бурчав Луї, явно дратуючись що не спіймали саме Дикого. 

В мені пробудилося дике бажання вчепитися йому прямо в горлянку, настільки я зараз була розлючена на нього! 

– Нічого, може ще зловимо, – заспокоює того Жадана – а можливо ти його покличеш Маргарито? – дивиться на мене зверхнім поглядом – Ти ж його господарка.

– Вже ні! – ціджу крізь зуби, а та розтягує задоволено губи у посмішці.

– Невже втік від тебе? Яка біда! – вдає з себе засмучену, а мене охоплює все більша злість.

На ешафот підіймається якийсь старий чоловік з сивим волоссям зав’язаним на потилиці, одягнений у довгу чорну мантію. Він поправляє свої окуляри і дістає з під пахви якісь аркуші.

– Ну що почнемо? – промовляє старий в окулярах.

– Так, пане суддя – погоджується вартовий, пропускаючі кремезного чолов’ягу з каптуром на голові що приховував його обличчя. Це я так розумію мій персональний кат.

Суддя підіймає руку вгору і всі присутні на величезній площі враз замовкають, тільки іноді чується тихе перешіптування. Старий суддя бере свої аркуші перед собою, поправивши в черговий раз окуляри, починає голосно зачитувати текст:

– І так. Ми сьогодні всі зібралися на суд пані Маргарити з дому Де Блод. Її звинувачують у використанні забороненої магії темних, що знаходиться під суворою забороною у головній країні Вілардії. 

Суддя нахмурившись, краєм ока подивився на мене. Я ж дивлюся на того в упор з незворушним виразом обличчя. Він продовжує зачитувати вирок, а я нервово зиркаю на небо стежачи за трьома драконами що кружляли над нами, нарешті знайшовши собі місця де прилаштуватися, сівши довкола мене у трикутнику на дахи будівель.

– Також пані Маргариту звинувачується у використанні небезпечних рабів, порушуючи такі пункти як: нацьковування раба на мирних громадян Вілардії. Залякування рабом у досягненні власних цілей, також залякування насиллям у такій же ситуації безконтрольністю раба і використовувати драконячого раба, щоб нанести тілесних ушкоджень мирному громадянину Вілардії, неодноразово.

“Мирному!” Це він що зараз про цю біляву паскуду що постійно сам у бійку ліз?! Так, ще й в останній сутичці додумався прихопити з собою ножа! І це він “мирний!”

– Також пані Маргариту звинувачують у створені невідомого походження істот, які не є природно народженими. 

На невеликий місток поруч з ешафотом виводять молодого дракона і Єву у якої було пошкоджене скерипі. Люди побачивши її, охають, хто обурливо, хто з острахом, хто з осудом. Хоча самі ж і користуються такими ляльками у себе в будинках і деякі ще й колекціонують! 

В натовпі натрапляю на декілька знайомих облич. Вальт дивився на мене більш співчутливо ніж злісно, також тут був пан-ропуха поряд з яким стояв сивик що стоїть у нього на рецепції, скнара Скрудж і о як неочікувано наречений-таранька. І всі останні перераховані дивилися на мене ледве не з тріумфом розправи в очах!

Мене відволікає наступне звинувачення яке зачитує суддя що мені одразу хочеться заволати: “Протестую!”

– Ще Пані Маргариту звинувачується у вбивстві мирного громадянина Вілардії.

І це він зараз про Тінь! Якби вони мене вислухали і не затикали рота! То озирнувшись довкола зрозуміли що так, званий “добродій” у вбивстві якого мене звинуватили, приготував для них всіх розправу!

– І перед тим, як виголосити останнє звинувачення і вирок, прошу спочатку вислухати сторони постраждалих. Прошу пане Луї Лансере, можете розповісти що саме сталося з вами?

– Маргарита нацьковувала на мене Дикого! Цей раб нападав на мене неодноразово при своїй господарці що бачачи це і нічого не робила! А навпаки, поводилася в мою сторону дуже агресивно! Про перші два інциденти я вирішив не розповідати, думаючи що вона нарешті зрозуміє що коїть! Та на наступний раз коли вона при мені вголос нацькувала Дикого що забив мене ледве не до смерті, я не витримав і звернувся до відповідної служби! На цьому в мене все. Дякую що вислухали.