Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

“Цього ж вечора.”

За вікном вже починало сутеніти, сонце забирало останні проміння що гріли мою шкіру з собою. Хоч ранкові події вже пройшли і зараз дивлячись у вікно я бачу лише потоптану землю від купи нарґів що завітали до мого маєтку. Мені все одно хотілося трохи простежити за всім навколо, щоб заспокоїтися.

На зап’ястях я ще й досі відчуваю примарне відчуття кайданів. Торкаюся власної шиї кінчиками пальців і здригаюся від усвідомлення що мені ледве не знесли голову! Це було настільки близько, що як згадую аж… 

Хитаю головою, відкидаючи від себе ці страшні думки.

– М! 

– Налякав?

– Трішки – Ноксові руки захоплюють мене спереду лягаючи на живіт, а сам притискається зі спини даруючи мені тепло власного тіла. 

На маківці відчуваю його теплий подих. Відкидаюся йому на груди, прикриваю очі насолоджуючись дотиком його губ у себе на шиї.

– Тебе щось хвилює? – лунає тихий низький баритон над вухом.

– Не знаю… просто думаю що буде далі. Адже історія книги закінчилася… напевно. Та інколи з’являються думки що все може повторитися або що… все почнеться спочатку.

– Скажи, та історія про яку ти мені розповідала, дійшла свого кінця сьогодні?

– Так, але…

– Але на відміну від тієї, добре – я киваю і він продовжує спокійним заколисуючим голосом – Тоді все скінчилося Хмаринко. Тих хто міг тобі нашкодити вже немає, а ті що залишилися не наважаться, та і їх це по більшій мірі не цікавить. А якщо ти переймаєшся що повернуться очистники чи нарґи, то не варто. Вони і пальцем не посміють тебе зачепити. Я їм не дозволю. 

– Що знову когось з'їси? – трохи збентежено жартую пригадуючи як декого вже з'їли. За спини лунає тихий смішок.

– Якщо треба буде з’їм. Та, як на мене, краще все ж спалювати, так хоч користь від них буде землі. А якщо серйозно – дракон трохи вирівнюється і загляда мені у вічі – якщо ти не відчуваєш себе тут у безпеці ми можемо приїхати деінде. Де б ти хотіла оселитися якщо б могла? 

Я трохи дивуюся, бо він це зараз говорив цілком серйозно.

– Думаю поблизу моря.

– От і вирішено – широко посміхається ніби ми вже переїхали, та на жаль не все так легко.

– І що ж вирішено? В нас там навіть будинку немає – нагадую, бо фантазії це добре, але реальність інша.

– Чому ж немає є.

– В сенсі? – не розуміючи запитую, а дракон схиляється до мого обличчя ближче й шепоче ледве торкаючись губами моєї щоки.

– А зараз ти де знаходишся?

– В маєтку – говорю очевидне.

– Правильно і його можна спокійно перенести, треба лиш вибрати місце.

Я здивовано дивлюся на задоволену моську дракона якого ця вся ситуація дуже веселила.

– Тобто, маєток можна перенести? Але як?

– Є одне магічне коло з особливими символами за допомогою якого переносять будівлі в інше місце. Так у нашому світі будуються міста і нові будинки, щоб не заважати міському життю, будують десь віддалено, а потім просто переносять будівлю туди куди їм потрібно.

– Неймовірно! – вибухаю емоціями, бо це було реально круто! Раз і переїхав з усім що є і все! 

– Якщо хочеш можемо потім злітати і пошукати якесь місце? – пропонує, обережним рухом прибираючи моє волосся на бік – Ти поранена.

– Де? – починаю крутитися.

– Не рухайся – хрипко просить мене, а потім я відчуваю гарячий подих у себе на шиї і язик що проходиться у поперек шиї! 

Моє обличчя вмить спалахує червоним, а в кімнаті стає нестерпно спекотно як знову відчуваю язик Нокса заду на своїй шиї!

– Н..Но..Ноксе припини – заїкаючись намагаюся звернутися до свого і його тверезого розуму що стрімко махали ручкою: “Бувай!” 

– М-м-м, не хочу – муркотить задоволено мені у волосся – мені подобається як ти реагуєш, а ще ти дуже смачна моя рожева Хмаринко.

– Ноксе не тут – нагадую що в будинку зараз досить жваво.

– Гаразд, але було б краще, щоб я зализав твою рану повністю. Так вона швидше загоїться.

– Я потім намажу її маззю – червонію ще більше – І не треба нічого зализувати! Для таких ситуацій і вигадали ліки! – мій голос був вже настільки писклявий що я ледве могла це контролювати, а бешкетливий дракон неприховано хихотів позаду мене!

– До речі, скільки вже в цьому маєтку нових персон про які я ще не в курсі? – переходить на нейтральну тему на що я з полегшенням видихаю, бо ще трохи і червоний був би моїм природним кольором шкіри.

– Якщо не рахувати наших трьох місцевих з якими ти вже знайомий, то… – я задумливо постукала по підборіддю перераховуючи подумки всіх новеньких – Шестеро привидів.

– Треба ж скільки ти їх назбирала поки мене не було. І хто ж вони?

– Про моїх батьків ти вже чув це Ліліан і Грейсон вони теж темні. Є ще Кея вона цілителька, Бен наскільки я зрозуміла він тесляр, також ще є хлопчик років десять Кай і Соні я йому зробила тіло тому ти його вже бачив, це той дракон що був зі мною на площі – на останніх словах дракон напружився.

– Маріє, навіщо ти його сюди впустила? – Ноксів голос був напружений, а його руки довкола мене стислись міцніше мов боялися що я кудись зникну, притиснув до себе – Я ж правильно зрозумів, що це той дракон який напав на нас у лісі? 

– Так, але все не так, як здається на перший погляд. Він не зовсім повністю винен у тому, що зробив – Ноксор терпляче слухав мене хоч я і чула як скрипнули його зуби – Тоді він від незнання погодився на умови Тіні потрапивши у його пастку. І в той момент коли він на нас напав, ним керував темний. Але зараз Соні цілком нормальний.

– Не подобається він мені – набундючено буркнув дракон потершись щокою об мою – не розумію, навіщо пускати тих хто вже колись нашкодив.

– Ноксе… – різко замовкаю, охнувши нарешті допетравши що я забула випустити з банки трьох привиді!

– Що таке? – стурбовано подивився на мене дракон.

– Я забула випустити привидів з банки!