Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Для чого? – дивується.

– Так це ж ті три привиди про яких я тобі розповіла. Я ще в Драґарі їх туди закоркувала, щоб їх випадково не стерли, та й перевести їх якось треба було. А через все це, я про них і зовсім забула! – хапаюсь за голову. 

Яка ж я жахлива господарка, навіть про своїх нових мешканців забула!

– Тоді біжи випускай їх зі свого “надійного сейфа” – дражниться.

– Це не смішно! Вони там уже досить довго сидять! – обурливо розвертаючись до дракона.

– Гаразд, як скажеш – піднімає руки вгору, та з його губ все й досі не сходить весела посмішка.

“Після того, як дістали привидів. У вітальні: знайомство.”

– Вибачте я забула про вас. І мені дуже соромно про це – каялася перед трьома привидами яких розглядали всі місцеві мешканці цього маєтку, яким тільки лупи не вистачає для повноти цієї картини. 

Ненсі розглядала новачків пильним оцінюючим поглядом, задерши підборіддя так високо як тільки можна. А Єва все безсоромно кружляла навколо Кеї, відкрито витріщаючись на її руку, а потім на свою, порівнюючі! Будь ласка, хай вона тільки не скаже нічого дурного! 

Та що там Єва, Кай з не меншим інтересом оглядав все навколо з цікавістю впиваючись жадібним поглядом у ліпнину на стінах і фарфорові статуетки на каміні.

– То он значить які нові співмешканці до нас прибули – рівним і чітким голосом вимовляє Ненсі переводячи погляд на Бена.

– Приємно з вами познайомитися пані… – звернувся до Ненсі Бен.

– Ненсі Блу – підказала йому норовлива покоївка.

– Маєте гарне ім’я пані Блу, а мене звати Бен.

– Запам’ятаю – трохи м’якшає, а от Лайон навпаки напружується вже не вдоволено зиркаючи у бік Бена – А як до вас звертатися? 

– Кея.

– А що до вас хлопче? – звертається до хлопчика відволікаючи того від споглядання скляної квітки.

– Кай, пані Блу. 

– Яке гарно виховане дитя, не те що… – вона не встига договорити, бо вже луна невідкладне запитання тільки що згаданого “неслухняного” дитяти.

– О! Маріє, глянь сюди! В неї теж немає руки як і в мене! Бачиш! – і вказує пальцем прямо на спантеличену Кею – До речі, коли ти мені зробиш нове тіло?

– Єво! – грима на неї Ненсі.

– Що?! 

– Не гарно на інших показувати пальцем! Це неввічливо! – роз’яснювала їй Ненсі і Єва навіть вдавала що сумлінно слухає і мені здається тут ключове слово “вдавала.” 

Бо судячи з усього, все що вона слухала одразу вилетіло з її голови. Звичайно якщо вона взагалі хоч щось чула, адже Єва потім одразу розвертається до мене і продовжує на чому зупинилася.

– Ну так, що зробиш? 

– Зробить мила моя – відповідає їй замість мене Ліліан мило посміхнувшись і це, як не дивно, подіяло.

– Гаразд. Тільки мені таке саме як у Горішка! 

Ой. Сорі. Це мій прокол. 

Напевне не треба було казати Єві яке у Соні було прізвисько коли вона запитувала про це. Бідний Соні аж поперхнувся незнаючі куди йому сховатися. Так ще й Єва показує пальцем на молодого дракона що забився у самий дальній кут кімнати! Бо боявся підійти ближче через Нокса що чомусь стовбичив біля мене на відстані двох кроків, щоразу підозріло зиркаючи у бік молодого дракона! 

Та що ж він, вже собі там напридумував!

– Єво! – в один голос крикнули на неї Ненсі і Лайон.

– Гаразд я зрозуміла, не тикати пальцем. Але ж мені нове тіло зроблять?

– Ох та зроблю я тобі таке саме тіло, не переживай про тебе я точно не забуду – запевнила її.

– Тільки зроби так, щоб я теж могла як Горішок вжух і в мене вже хвіст є як у нього! – показує вже пальцем на спантеличеного Ноксора.

– З тебе і звичайного тіла вистачить! – обрубала Ненсі.

– Ні! Я хочу таке!

– Ти нам так увесь дім рознесеш якщо таке отримаєш – зі смішком констатує Лайон.

– А от і ні!

– Так, Єво саме так і буде – незворушно запевняє малу бешкетницю.

– Я буду обережна і..і.. і буду слухатися! 

– Ага – іронічно докидає Ненсі нащо Єва ображено дується.

– Та годі вам – з часткою лукавості почина Грейсон – це ж всього лише тіло, а наш всіма улюблений Грішок її навчить правильно користуватися.

– І це мені каже стара буркля що кидає сльозки від чуйності – єхиднічає молодий дракон вже й забувши про свій страх перед ще одним представником свого виду. Бо куди ж він пропустить хоч одну язикату сварку з капусним темним.

– Ах ти малий засранець! – вмить спалахує темний.

– А ти що думав я не чув тоді про твою мить одкровення в лісі? Маріє, пробач якщо що твої таємниці я не розголошую. А щодо старого… – він задумливо постукав пальцем по бороді.

– Навіть і не в здумай! – погрозливо махає пальцем темний.

– Знаєш я зараз навіть шкодую що не бачу твого батька і інших привидів, бо судячи з розмови вона в них досить цікава – зі смішною шепоче мені на вухо Ноксор.

– Навіть не уявляєш наскільки – з мене виривається мляве позіхання яке я прикриваю долонею.

– Втомилася? – обхоплює мене довкола талії притискаючи боком собі до грудей. Якусь мить я насолоджуюсь цим моментом, схоже як і він, бо відчуваю легкі погладжуючи рухи пальців у себе на спині.

– Трохи. – применшую.

– Брехуха – шепоче мені у маківку.

– Що поробиш – стенаю плечима.

Я здригаюся від гучного плескоту в долоні. Це була Ліліан що встала з дивана.

– Так любі мої, нам час вже закруглятися, бо година нині вже пізня. Але якщо хтось ще хоче поговорити можете залишитися тут. – вона змовницьки поглянула на мене підморгнувши. 

– Тоді ми вже підемо, а ви можете продовжити знайомство. Добраніч – бажаю всім.

******

Ми виходимо до тихого холу де були чутні лише наші кроки.

– Куди підемо? – запитую у дракона і не встигаю я ступити й кроку, як моє тіло одразу підхоплюють міцні руки, щільно притискаючи до твердих м’язів грудей.