Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Підемо відпочивати – видиха прямо у волосся додаючи вже низьким гуркотливим голосом – адже я ще вдосталь не насолодився своєю Хмаринкою. Та й я ще не розповів тобі про дещо дуже цікаве.

– І що ж це? – зацікавлено підвела на нього хитрий погляд.

– А про це вже дізнаєшся у спальні – і стрімко поніс мене на гору.

– Що? Стій, куди? – намагалась оговтатися, бо моя фантазія почала підкидати зовсім недоречні картинки! Раптом він зараз розповість мені щось серйозне, а я… Боже мій як соромно!

– Чую маленькі хтиві чуття у декого – шепоче мені над вухом, відчиняючи двері.

– А от і не хтиві! І взагалі не лізь у приватні відчуття! – червоніючи випалюю, не в змозі дивитися Ноксу прямо у вічі. І як я могла забути що цей шкодливий дракон може відчувати мої емоції!

– Боюся зараз я нічого з цим не вдію… як і наступі декілька годин – дракон ставить мене перед дзеркалом, а сам стає позаду.

– Тобто? – дивлюся на наше відображення. 

З дзеркала на мене падає яскраво золотий погляд що поступово починав темнішати. Ноксові руки обіймали мене довкола талії притискаючи до свого твердого тіла щільніше, а обличчя він заховав у мене на плечі обдаючи шию гарячим диханням що аж мурашки йшли шкірою. Відчуваю легкий поцілунок у себе на плечі де залишається теплий слід його дотику, але не там де мітка, моє серце пришвидшується.

– Я дізнався як можна продовжити тобі життя – Ноксор поглянув на мене через дзеркало притулившись до моєї щоки своєю дряпаючи легкою щетиною шкіру. Його золоті очі дивилися прямо в мої.

– А це можливо? – тихо запитую, бо з самого початку це й було нашою головною ціллю подорожі до Драґару про яку я вже встигла забути.

– Тепер так. І найбільше зараз мене дратує що я не знав цього раніше. Бо як виявилося ми були настільки близькі до цього, що коли я отримав відповідь від праматері ледве втримався, щоб не прибити розпорядника що не хотів мене пропускати назад. – дракон криво посміхнувся.

– Розпорядник?

– Це не важливо – хита головою – краще запитай найголовніше запитання – дракон потерся щокою об мою плавно перейшовши до шиї. 

Від такої його поведінки і купи різних дотиків в мене трохи збивається дихання коли його пальці ледь торкаються мого плеча, ведучі вниз по спині. 

– І що ж треба робити, щоб… – я затихаю не знаючи як продовжити. Та що це зі мною! Це ж всього лише запитання, тоді чого я так соромлюся?!

– Щоб? – навмисне підштовхує мене до відповіді.

– Щоб продовжити мені життя – нарешті вимовила не розуміючи чому червонію від цього.

– Завершити мітки і закріпити зв’язок шлюбною ніччю. – він глибоко вдихає мій запах і дивиться спідлоба на мене вже зовсім темними очима у яких величезну зіницю обрамлювало лише тоненьке кільце золотої райдужки. Не відриваючи погляду він злегка прикушує шкіру на моєму плечі, а мене вмить обдає жаром забираючі всі тверезі думки.

Та все ж, ще малі відголоски тверезого розуму допомагають усвідомити що він сказав і задати наступне запитання.

– Тобто потрібна ще одна мітка, тобі?

– Так – відповідає вже повністю охрипши.

Ноксор.

В горлянці вже все пересохло від звабливого аромату Хмаринки що ставав все солодшим з кожним разом! Все більше пробуджуючи у мені шалене бажання! Але на ній я ще й досі відчуваю малий запах того дракона що викликало в мені азарт конкуренції. Хоч і знав що це безглуздо, але нічого не міг з собою зробити, бо зв’язок з моєю істиною ще не було закріплено.

– Але ж я не можу поставити тобі шлюбну мітку. Ти ж сам казав що її можуть ставити тільки дракони. 

– Тепер можеш – прохрипів почавши покривати дрібними поцілунками її шию, перебиваючи чужий запах своїм. 

Хмаринка піддалася назад, хапаючись своїми маленькими долоньками мені за руки якими я тримав її. Внутрішня сутність лащиться до неї не менше за мене, буквально прориваючись на поверхню, щоб сповна відчуваючи її емоції і таке ж сильне бажання що повільно зростало.

Марія.

– Ноксе – покликала, завівши руку назад доторкнулася до його щоки.

– Так... – бездумно погоджується на щось перехоплює мою долоню у свою і притиска і її до своїх губ.

– Невже ти зараз нахабно намагаєшся мене звабити? – докірливо кидаю роблячи цілком невинне обличчя, а дракон криво посміхається одним кутиком губ.

– Так – нахабно відповідає, дивлячись на мене в упор. Безсоромник! Мої щоки палали від зніяковіння і від його відвертої відповіді. І він посміхається ще ширше, бо помічаючає це.

– І як тобі не соромно так нахабно користуватися становищем?

– Нахабно? – вигина одну темну брову.

– Саме так.

– Ні моя Хмариночко, це б було нахабство якщо я скористався міткою схитривши, а так я цілком чесно тебе зваблюю не чіпаючи її. Хоча мушу визнати що дуже хочеться, адже тоді зможу відчути тебе повністю – його потемнілий погляд дивиться на відображення і він нахиляється до іншого мого плеча, прямо до мітки, а я затамовую подих від передчуття – Чи ти бажаєш, щоб я скористався нею? – промовив нестерпно повільним і глибоким голосом, обдаючи мітку всього лише гарячим подихом від якого моїм тілом пробіглося тремтіння, а темні очі у відображенні ставали голоднішими.

– Що ти мав на увазі коли сказав що я вже можу це зробити? – мій голос теж вже був посаджений, а в голові солодкий туман.

– Тобі треба лиш вкусити мене. Я віддав тобі трохи власної крові, тому мітка має з’явиться.

– А як же отрута, вона ж теж потрібна.

– В тобі вона є. Не багато, але цього вистачить.

Заду почулося легке “вжух” і корсет моєї сукні послаблюється, на оголеному плечі з міткою відчуваю ледь чутний поцілунок від якого з мене виривається зітхання, а в животі відгукнулося млостива солодкість. 

Розвертаюся у руках дракона і натрапляю на голодний погляд хижака що давав своїй жертві вибір. Та враз помічаю як самі лиш кутики бешкетних вуст викривлюються, а в очах бігали бісенята.