Читати книгу - "Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі"

цехам. Герметичні лабораторії від палуби до палуби були

заставлені рутинною апаратурою для мережі контролю за

станом внутрішнього середовища: скрубери, трубопроводи, ущільнювачі та сигнальні системи. Байдужим вакуумом

корабель просувався на термоядерній тязі рушія Епштейна.

Екіпаж зі ста шести душ складався із невеличкої за розміром

управлінської еліти (команди, максимум, усі казали, з десятка

осіб) та великого колективу техніків, машиністів та промислових

хіміків.

Колись, думала Мельба, цей корабель перебував на

найдальшому вістрі людської науки й досліджень. Колись він

ганяв у небесах над юпітеріанськими супутниками і спостерігав

за тим, чого людські очі не бачили ніколи раніше. Тепер же він

перетворився на урядового прислужника, найбільш екзотичні

відкриття якого чекали на дні резервуарів водоочисних систем.

Від цієї деградації Мельба відчувала дух спорідненості

з кораблем у його вузьких приміщеннях та на сірих пластикових

сходнях. Колись Кларісса Мельпомена Мао вважалася світочем

своєї школи. Популярна, вродлива, всіляко наділена могутністю

й впливом батькового прізвища. Тепер же він — лиш номерний

в’язень безіменної тюрми, якому дозволено тільки пару хвилин

зв’язку із зовнішнім світом на день, ще й не з членами родини, а його адвокатом.

А вона — Мельба Кох, зі спальним місцем на гелевому дивані, що й досі тхнув колишнім власником, у каютці, меншій від

комірчини. Їй підпорядковувалася команда з чотирьох осіб-електрохіміків: Станні, Рен, Боб і Соледад. Станні й Боб на

кількадесят років старші. Соледад — на три роки менше, хоча

вона вже побувала в двох півторарічних рейсах. Рен, її

офіційний заступник, був поясанином, і як усі поясани, душі не

чув у системах клімат-контролю, віддаючись їм так, ніби це секс

або релігія. Вона не питала в нього, яким вітром його задуло на

земний корабель, а з власної волі він цією інформацією ділитись

не збирався.

Вона розуміла, що тривалий багатомісячний політ до Кільця

буде виснажливий, але недооцінила, в чому саме він виявиться

найгірший.

— От же курва, скажи? — проказав Станні. Вони спілкувалися

з Реном по виділеному каналу. Якби вона була тою, кого із себе

вдавала, то не змогла би підслухати їхню розмову. — Ніхріна же

не знає.

Рен гмикнув, не ставши її захищати, але й не підтримавши

нападки.

— Якби минулого тижня ти не помітив, що вона раком

вставила буфер пониженої напруги на «Македоні», то в нас би

знову пішли каскадні відмови, сі но? І на його ремонтах

спустили б в унітаз весь наш графік.

— Цілком можливо, — погодився Рен.

Вона була на один рівень вище від них. Навколо неї гудів

есмінець «Син Юн». Її команда проводила регламентні роботи.

Планові, рутинні, прогнозовані. Десять годин тому, в одному

з десятків транспортів, які зараз обліпили обшивку військового

корабля, вони відлетіли із «Серізьє». Тут вони просидять іще

п’ятнадцять годин, замінюючи високопродуктивні скрубери та

перевіряючи ланцюжки повітропостачання. І найбільшу

небезпеку, з’ясувала вона, становив конденсат, який роз’їдав

герметичні прокладки.

Такі тонкощі вона мала би знати.

Вона підтягнулася далі на руках у технологічній шахті

з важкою сумкою для інструментів на шиї за повної сили

гравітації від реактивної тяги корабля. Мабуть, так почуваються

вагітні, подумалося їй. Якщо не сталося ніяких ексцесів, то

Соледад із Бобом мали зараз відсипатися на транспорті. Рен

і Станні працювали на рівень нижче і з кожною годиною

опускалися на ще один. І саме вона повинна була

проінспектувати якість їхньої роботи. Великих очікувань, вочевидь, щодо неї вони не мали.

Звісно же, це все правда. Вона не розуміла, чому її ставив у незручне становище справжній технік-електрохімік, який помічав

відсутність і неї досвіду. Вона прочитала декілька підручників, погортала кілька інструкцій. Важило те, чи вважають вони її

справжньою не дуже компетентною бригадиркою. Й абсолютно

не важило, чи при цьому вони її поважали. Вони їй не друзі.

Їй слід би було переключитися на виділений канал для

Соледад і Боба, щоби впевнитися, що ніхто з них раптом не

прокинуться і не вирушить на її пошуки. Це важлива частина

плану.