Читати книгу - "Золотавий кудрявець і долі невипадкових людей. Ч. 1. Сирота., S Batura"

— Дивися, он той відомий цукровий король з Великобританії. Це його кабріолет стоїть біля мого «Форд-T», — сказав Артур, вказавши ногою на страуса з вороним оперенням, який виклацував дзьобом байки леопарду, та фиркнув: — Бач який, уже морочить голову. Хитрий, зараза. Подейкують, цей чоловік талановитий продавець і навіть знає кілька мов. Потрібно з ним поспілкуватися. 

— Я тільки «за», — допитливо розглядаючи представників тваринного світу Африки, погодився Тім, продовжуючи вивчати звички небачених раніше звірів, та підсумував: — Ні, таким різноманіттям тварин не похизується жоден зоопарк! 

— Можливо, — захитав рогом Артур і нетерпляче додав: — Ну все, йдемо до страуса, хочу з ним побазікати. 

Не випускаючи з рук штани та шкіряний повідець, своєрідний пастух африканських прерій повів свого носорога до цукрового короля. Між тим серед присутніх гостей зав’язався діалог: 

— То президент приїде чи ні? Хочу веселитися, — нетерпляче надула щоки африканська жаба. 

Однодумці її підтримали: 

— Так-так, набридло топтатися без діла. 

— Їсти хочеться. Де глава держави? — облизався гострозубий крокодил та озирнувся. 

— Краще не треба говорити про їжу, — злякався хижого погляду африканський тушканчик. 

— Вам би тільки на дурняк пожерти, — промимрив бегемот і, не припиняючи шукати очима бізнесменів, додав: — Може, он той, що головою вперся у стелю? 

— Навряд чи, — не погодилася волохата горила. — Жираф, скоріше, — іноземний шпигун, ніж підприємець. Погляньте, як він шию гне і пхає ніс, куди не треба. 

— Перепрошую, але це зовсім не шпигун, — заперечила одна з плямистих гієн. — Ми його вже давно перевірили. А шию гне, бо тісно. 

— Хочу веселитися, — повторила жаба і, не стримавшись, голосно заквакала: — Де ж той президент? Ква-ква-ква! 

— Їсти хочеться. 

— Так-так. Де він, де він? — продзявкали вовки. 

— А якщо його взагалі не буде? — завили пуми. 

— Буде. Поважних гостей не варто підводити, — прогарчали тигри. 

Звірі довкола притихли. 

— Здрастуйте, шановний, — наблизившись до страуса та його співрозмовника — африканського леопарда, привітно зафиркав Артур і продовжив: — Вибачте, що перериваю, але, боюся, іншого часу не буде. Скоро розпочнеться вечірка і всі говоритимуть про здобутки архітектора Городецького. 

— Нічого, усе розуміти. Запитувати, не соромитись, — трохи накрутив слова дзьобатий іноземець, а леопард привітно крутнув хвостом. 

— Я дуже багато про вас чув. Нам з братом, — кивнув він на Тіма, — дуже хочеться знати, як вам вдалося завоювати весь світ цукром?

— Ха-ха-ха! — вибухнув сміхом страус.

Перш ніж відповісти, він зробив комплімент, миттєво розслабивши власника весняного пальта: 

— Оригінальний ідея — вивернути одяга. Треба взяти на замітку. Well… Що стосуватися завоювання цукрів усіх світу, то це перебільшення, — знову щось накрутив іноземець, але був зрозумілим. — Наприклад, королівства Османа ще не знати блаженства мій солодкий продукту. 

Страус поглянув на леопарда, який знову крутнув хвостом, і, як не дивно, майже без акценту сказав: 

— Не турбуйтеся, як посол цієї великої держави клопотатиму перед королем, щоб ваш цукор продавався в мене на батьківщині. Упевнений, наші традиційні солодощі, — хижак дістав з-під пахви дерев'яну коробку, — будуть, як ці, що я приніс президенту в подарунок. 

— О, так, — заспівав бізнесмен. — Легендарний вироби! 

Пернатий втупився на коробку з різьбленим зображенням королівської родини за кавовим столиком, сервірованим дорогими чашками. 

— Ніколи їх не куштувати, — замилувався цукровий король золотистим зображенням печива. — Але дуже хотів! 

— Вибачте, це подарунок президенту, — повторився леопард і, сховавши коробку під пахву, змінив тему: — Знаєте, я теж із задоволенням послухаю історію про ваше захоплення світу цукром. Буде, про що розповісти королеві. 

Леопард добродушно вищирився, а білий носоріг загострив вуха і приготувався слухати майстер-клас. Проте тема бесіди зовсім не зачепила Тіма. Він неабияк зацікавився коробкою з таємничим вмістом і тому більше не випускав її з поля зору. 

— Гаразд, умовити. Буде зараз історія. 

Страус струснув крилами та заговорив, поступово добавляючи театрального тону: 

— Усе життя мені хочеться виростити буряк, будувати завод, робити цукор. І головне, здивувати людину якостям продукту. Це я вже зробити. Однак для успіху, — відверто продовжив бізнесмен, — мені допоміг працьовитість та завзятості, що маю. Ось так я досягти процвітання та завоювати світу. До речі, мій друг скоро доставити цукор на вечірку. Буде подарунок для всіх. 

Пернатий похвалився на весь дзьоб і для англомовної публіки голосно продублював: 

— It’s win! My sugar is on the way to this house. I will make a present for all! 

— Ви це чули, чули? — раптом здулася жаба і налякано забігала очима кімнатою. — Наскільки я зрозуміла англійську, цей пернатий гостродзьоб сказав, буквально таке: «Шухер, “ВІН” тут, у будинку. Президент усе запоров».