Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

– Я зрозумів, – відповів юнак і зосереджено оглянувся навколо. Він ніби хотів прокинутися, розплющити очі, забути примару Анни й почати нове життя. Але несамовита туга стискала його серце. – Але мені так болить, – він притиснув кулак до грудей.

– Усім болить, коли... – Кафце теж відчував той біль, але не мав наміру показувати більше, ніж потрібно.

– Демонам не болить.

– На те вони й демони.

На цьому закінчили коротку розмову, повільно переставляючи ноги в напрямку, де жили ангели.

А янголти жили у своїй вежі. Кожен похід туди справляв неабияке враження на жителів столиці та тих, хто приїжджав сюди. Білосніжні вежі здавалися примарними, нереальними, надто вишуканими, білими, мов сніг, і величними – хоча за висотою вони не були більшими за королівський замок, але стояли осторонь, наче охоронці, якими й були. Дивне запаморочення пройшло, коли вони перетнули невидимий кордон. Річчі налякано дивився на білосніжну будівлю й зупинився, Кафце не поспішав. Він також відчував страх, що ангели дізнаються, що це він кинув дівчину в пекло. Холод обпікав легені, до них йшов зимовий буревій, який зібрав ціле море хмар і вирував у просторі сірого неба.

– Ходімо, – ледь видавив Кафце, ніби сам наближався до свого вироку.

– Так, ходімо, – прошепотів юнак, на мить заплющивши очі. Страх перед сильними полонив його сутність. Так було завжди. Під ногами скрипіло чисте блискуче каміння, і здавалося, що це сама дорога до раю.

– Я так хочу, щоб вони допомогли повернути Анну.

Кафце промовчав. Він не хотів дарувати надію. Коли вони були майже біля величезних дверей, їм назустріч вийшов чоловік у простому вбранні, без меча і крил — просто чоловік. І якщо для Кафце це не було чимось незвичайним, то Річчі здивовано глянув на нього й швидко запитав:

– А де ангели?

– Я і є ангел, – потиснув плечима чоловік, дивлячись на Річчі майже прозорим поглядом, якого не могло бути у звичайної людини. – Проходьте, – люб’язно запросив він їх усередину.

Холодне дихання міста зникло, розвіяне дивними ароматами цього місця. Здавалося, що під ніс підсунули букет пахучих квітів різних кольорів, відтінків, запахів і призначення. Вони знали, що не всі квіти були солодкими, свіжими чи пряними, дехто мав різкі, навіть кислі або металеві ноти – але їх тут не було. Наповнений букет запахів збивав з ніг. Серед них плив запах ладану і воску, хоча свічок не було, лише кульки білого світла, немов застиглі замість свічок у просторі й часі. Річчі зачаровано дивився навколо, смакуючи кожен шлейф божественного аромату, й посміхнувся янголу у відповідь на його усмішку.

– Так для чого ви тут, Кафце Фоне? – запитав янгол.

Кафце стримав жах, стиснув зуби та намагався дихати спокійно. Виходило вкрай погано, його нудило від страху, але він дещо приборкав паніку й вказав рукою на Річчі.

– У нього є прохання.

Ангел подивився на блідого Річчі, який опанував себе набагато швидше за Кафце.

– Так, є. На святі Елізіума і Гадеса демон забрав мою подругу.

– Можливо, її душу? – виправив його янгол, дивлячись своїми майже прозорими очима, в яких важко було розгледіти емоції.

– Ні, він забрав її всю, повністю! Вони танцювали, а потім демон, немов зійшовши з розуму, потягнув її до пекла! Я знаю, про що говорю.

– Справді? – в ласкавому голосі янгола почувалося здивування.

– Я не брешу! Анни немає, її тіла немає! Вона в пеклі! З демонами! – Річчі навіть не уявляв, що сказати далі, але його щоками вже котилися гарячі сльози. Здавалося, ще трохи – і він упаде додолу. – Господи, моя Анна з демонами, – від власних слів, що лунали на все приміщення та розповзалися освітленими коридорами, йому стало погано. Руки тремтіли, а ноги не тримали, і він упав додолу, дивлячись на янгола знизу вгору, ніби приголомшений цими знаннями. Навіть живучи серед ангелів і демонів, люди не бажали уявляти пекло й продовжували жити за своїми земними законами, не зважаючи на те, що після життя існувало лише два варіанти. Стоячи тут, перед янголом, він ясно уявив пекло — пустеля, жар, біль, неземний біль, який відчували покарані душі, але його Анна не повинна була відчувати цього. Аромат квітів перетворився на пекучу сіру млу зі смердючим запахом гнилої плоті та крові. Крик знову вирвався з його грудей:

– Будь ласка, молю! Допоможіть!

Через мить Річчі затих, знову піднявши важкий погляд, але цього разу він дивився на Кафце, який притискав його голову до себе, присівши на чисту підлогу. По його щоках теж бігли сльози, які здавалися бридкими для Річчі, так само, як і його власні. Янголи мали показати міць, але замість цього проявили слабкість. Річчі хотілося втекти, але сам він не зможе врятувати Анну. Демони не були розбійниками, що ховаються в густих темних лісах або печерах поблизу доріг і торгових шляхів.

– Піднімайтеся, нам потрібні подробиці.

Ці слова змусили серце Кафце битися сильніше — невже вони знали правду? Знали, що демон не по своїй волі забрав дівчину?

Він похитав головою, піднявся і потягнув за собою Річчі, схопивши його за передпліччя.

– Добре.

За вікном лютував буревій. Потужні потоки вітру билися об будівлі та ревіли від болю, схоплені зненацька кам'яними решітками міста. Кафце дивився крізь скло — панував холод і сирість, небеса були важкими, непідйомними, і щільно скупчені хмари здавалося об'єднувалися в єдине ціле. Насувався дощ, можливо, навіть сніг. Від вітру гойдалися дерева, а десь далеко дзвенів церковний дзвін. Коли вітер захоплював дзвіницю, навіть цупкі мотузки не витримували. Кафце важким поглядом спостерігав за Річчі, який сидів біля каміна, опустивши голову й накривши її руками так щільно, ніби намагався сховатися від усього світу. Мабуть, так і було.