Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

– Нас вже почули, а це головне, – заспокоював Кафце тихим, підступним шепотом.

– Авжеж, – гірко сказав Річчі. Його порожній голос наповнив кімнату.

Фоне якось зніяковів, його руки холодніли й тремтіли. Він знову заховав їх під плащ, міцно стиснувши кулаки. Річчі навіть не підняв голови й не ворухнувся. У якийсь момент він почав здаватися нереальним, ніби втіленням розпачу, яке уява Кафце створила сама — спраглого до життя юнака, можливо, такого ж, як його племінниця. Останній раз, коли він бачив її, вона була втіленням світла та чуйності. Він пошкріб бороду і знову перевів погляд на вікно. Навіть через скло відчувався весь холод і лють стихії, крізь віконну раму пробивалося промерзле дихання природи.

– Кафце Фоне, прошу, – янгол з'явився в дверях і запросив патора до іншої кімнати. Серце впало донизу, руки миттєво спітніли. Він рахував кроки, намагаючись розтягнути час. Доторкнувшись до плеча Річчі, прошепотів, що все буде гаразд.

«Авжеж, буде», – додав він собі під носа, так, щоб інші не почули, і пішов за янголом.

Двері вежі були високі та великі, здавалося, через них могли пройти навіть велетні, які, якщо вірити деяким легендам, жили кілька сотень років тому на східному материку. Навіть коли люди поменшали, а велетнів більше не існувало, двері у вежах янголів залишилися такими ж величезними. Можливо, колись люди знову стануть великими, і не тільки на зріст.

Кафце ледве утамував прискорене серцебиття і підняв голову, щоб знову зустрітися з тим, кого залишив у місті, коли вирушив до столиці. Ізіас підвівся.

– Радий тебе бачити. Знову.

Кафце подивився на янгола: бліде, крижане обличчя не виражало жодних емоцій, навіть очі залишалися холодними й бездушними. Мить мовчання затягнулася; Ізіас вивчав його так, ніби Фоне був під лупою. Здавалося, що навіть душа затремтіла.

– Хід був чудовий. На користь людства, але не на твою. Сідай, – Ізіас вказав на стілець, а сам почав ходити кімнатою, зчепивши руки позаду спини.

Скільки Кафце себе пам’ятав, Ізіас завжди був таким. Строгий одяг: світлий кафтан, скріплений брошкою біля шиї, а білі нитки на рукавах обережно відтворювали якийсь янгольський візерунок. Хоча вбрання змінювалося – сьогодні білосніжне, вчора темне, ніби ніч, або червоне, – обличчя залишалося незмінним: металевим, крижаним, але освітленим небесним світлом з відтінком чуда. Коли Кафце дивився в очі цьому янголу, йому здавалося, що весь світ стоїть за його спиною, і самі буйні вітри підкоряються його крилам. Але обличчя… Незважаючи на всю силу і світло, янгол здавався лише воїном, кам’яним велетнем земного світу.

– Спасіння тепер коштуватиме дорого.

– Це взагалі можливо? – видавив із себе Кафце, здивовано дивлячись на Ізіаса.

Янгол сухо кивнув.

Просторе приміщення здавалося замалим, дихати ставало важче, а гострий погляд свердлив голову патора. Фоне навіть не уявляв, якою буде ціна спасіння, особливо для нього, коли за його душею тягар страшного вчинку.

– Наскільки мені відомо, Ройзенд – твій брат? Та, напевно, ви давно не бачилися і навіть не писали один одному, – руки Кафце засвербіли, але він змусив себе сидіти. Лист, що лежав у кишені, здавався клятою пасткою. Підлога під його ногами повільно провалювалася, і він з острахом чекав продовження.

Ізіас мовчав.

– Так, мій брат. Але він давно пішов від нас, оселився у дядька, котрий займав непогану посаду при королі, і відтоді з нами не спілкувався, забув навіть батьків. Ми стали для нього ніким, коли його оточили найкращі вчителі, а разом із ними й нові можливості. Зараз він один із міністрів… Проте одного разу він мене запрошував, на день народження доньки.

Ізіас кивнув, ніби все було очевидно. Але це було очевидно тільки для янгола. Сам Кафце не мав жодного уявлення, про що думав Ізіас і що могло трапитися з його братом.

– Доля у вас схожа, – нарешті сказав Ізіас.

– У чому саме? – з сумнівом запитав Кафце.

– Уся ваша родина, незважаючи на небесну опіку, прямує до пекла.

Страх схопив Кафце за горло, печаль пролетіла, як вітер, що пригнітив його плечі. Молитва не допомагала. Вітер завивав диким, страшним звіром, а сирий холод оточив і його серце.

– Невже він скоїв щось подібне?

– Поки це не доведено, – знизав плечима янгол.

Світ був під його контролем, але доказів, що людина скоїла щось жахливе, він не мав. Кафце дивувався, а Ізіас теж дивувався.

– Досить складно пояснити, – квапливо додав Ізіас, кинув важкий погляд на вікно. – Тобі потрібно зустрітися зі своїм братом, і розказати мені все, що він тобі скаже.

— Звичайно, з усіма деталями… А що з Анною? — видушив Кафце, підвівшись із надією. Говорячи про брата і згадуючи минуле, важке теперішнє на мить забулося. Та завдяки Річчі перед очима постала бідолашна дівчина, і він не мав права про неї забути.

— Її ніхто не піде звідти діставати, — відрізав Ізіас. — Але ви можете зібрати команду героїв і піти самі. Мушу додати, що пекло зараз дуже небезпечне, вони готуються до чогось, і це щось не мине безслідно — ні для нас, ні для вас. Тож забирай юнака і займися братом.