Читати книгу - "Поміж злодіїв, Едрієн Янг"

Щойно полагоджене вітрило залопотіло поряд з іншими, я спустилася зі щогли. Вест, дещо наїжачившись, скоса позирав, як я прямую до нього: заледве можна було помітити, що він досі сердиться.

— Мені не подобається, що я не приношу жодної користі, — мовила, ставши перед ним так, що йому довелося подивитися просто на мене.

— Ти не в команді, — сказав — ніби вкусив, а чому — я не була певна. — Ти пасажирка.

— Я вам уже заплатила. Якщо загину, не діставшись Сероса, гроші все одно лишаються у вас.

Він окинув мене поглядом. Відчувалося, що під сподом лишилася купа невимовленого, проте більше він нічого не пояснив. На цьому кораблі оселилося багато демонів, і більшість із них, схоже, належала Вестові.

— Представництво Сента й досі на Тисняві? — спитала я, спершись на кнехт перед ним.

— Так.

— Вілла вважає, що мене він не візьме.

— Вона має рацію.

Його долоня зісковзнула зі спиці й лягла на колесо штурвала.

— А тебе він узяв.

— І мені це недешево обійшлося.

— Тобто?

Перш ніж відповісти вголос, він обміркував кожне слово.

— Нічого не приходить задурно, Фейбл. Нам обом відомо, що для виживання доводиться робити речі, які потім тебе переслідують.

Від цих слів мене аж хитнуло. Він натякав на того чоловіка в ящику. Та що тут казати? Той чоловік уже мертвий. І квит. Хай як це жахало, проте я розуміла. І саме ця думка вже по-справжньому мене налякала.

— І що ти ще такого зробив, що тебе переслідує? — спитала я, розуміючи: відповіді не буде.

За цим кораблем тягнеться океан брехні. Вони вбили власного добувача й гарпунника з іншої команди. Щось таке накоїли на Совані, аж поголос пішов усім Звуженням. І ніби цього було замало — провертають ліві оборудки під носом того, хто їх найняв. Сента.

Хай як він змінився з того часу, що я бачила його востаннє, мій батько лишався тим, ким був. Він не вагаючись зробить із Вестом щось іще гірше, ніж те, що команда «Жоржини» вчинила з Крейном. Не хотіла б я цього побачити.

Мені стало страшно за Веста.

Я всього лише збувала йому товар, коли він прибував на Джевал, однак саме його монета мене годувала, і за ті два роки, що я з ним була знайома, Вест жодного разу не обдурив. Він рятував мені життя незліченну кількість разів, хоч і ненавмисно.

Коли в Серосі я зійду з «Жоржини», імовірно, більше ніколи його не побачу. І не хочу перейматися, що там із ним станеться.

— Мені все одно, що ти там накоїв. Коли я прибігла до тебе на причалі бар’єрних островів, ти не мав мені допомагати.

— Мав, — відказав той із незворушним обличчям.

Ці слова ніби просоталися мені під шкіру. І висмоктали повітря з легенів. Я вже розтуляла губи, щоб спитати: «Але чому?» — аж тут його погляд зосередився на чомусь удалині. Я повернулася і глянула туди ж, на обрій, — там виднів блідувато-рудий ореол світла.

Серос.

Там, у мерехтливому ліхтарному світлі, — єдине майбуття, що на мене чекає.

Роздiл двадцятий

Ми зайшли в гавань із першими променями світанку. Я стояла на носі, а Остер розмотував останню пов’язку, споглядаючи, як наближається місто. Чотири роки я мріяла про момент, коли дістануся Сероса, — і ось він настав. Тепер на думці в мене була лише мить, коли побачу батькове обличчя. Що він скаже? Що він зробить?

На березі тіснилися кам’яні будівлі, сповзаючи схилом до самої води. За моєю спиною сходило сонце, і перше світло відбилося у квадратах вікон, від чого місто здалося коштовною річчю, інкрустованою діамантами. А над усім тим нависала складновиплетена мережа підвісних мостів, якими вже снували вервечки людей.

— Не брудни їх. — Остер зачекав, доки я кивну у відповідь, а тоді підхопив цеберко й поліз на щоглу.

Я глянула на свої зранені руки, тепер перемотані білими смугами лляної тканини. Навколо порізів на плечах уже так не пекло, припухлість поволі спадала, та й губи вже заживали. Зрештою, на згадку про подорож через Звуження мені лишиться не один шрам.

Остер вимахував руками серед линв, над його головою кружляли птахи, ловлячи вітер розправленими крилами, а хлопцева тінь танцювала на палубі. Жбурнув у повітря окуня — і один мартин одразу вхопив рибину дзьобом, а другий усівся Остерові на плече. Я не змогла не спитати себе: а що, як мій батько мав рацію щодо

цих птахів? Якщо це правда, то, може, один із них — це Крейн?

Команда приготувала «Жоржину» до заходу в док, і з вигляду інших кораблів у гавані я зрозуміла, що ми не єдині потрапили у шторм. Зламані щогли, розірвані вітрила, подірявлені корпуси — такі карби мали ще кілька суден, що тут вишикувалися. Працівники доків непогано зароблять цими тижнями: їхній добробут великою мірою залежить від вірних штормів, що панують на Звуженні.

Понад половину кораблів у гавані мали емблему Сента, що мене анітрохи не здивувало. Навіть по втраті «Жайвора» його промисел відтоді, як ми востаннє бачилися, лише набрав обертів. Мама завжди була в захваті від цієї його риси: не коритися поразкам і постійно прагнути більшого. Хтозна, скільки кораблів тепер йому підпорядковувалися.

Вілла чаклувала над становим якорем, і, коли розв’язала вузол, я забрала канат.

— А що, як Зола дізнається, що сталося з Крейном?

— Він у курсі.

Моя рука заклякла на канаті. Непокоїлась я не тільки за Веста.

— І що він робитиме?

— У Золи є і серйозніші негаразди. — Вона знизала плечима.

—Навіть серйозніші за вбивство одного з членів його команди?

— Він ускочив у халепу з одним великим цабе в торгівлі коштовностями в Бастіані, і вже багато років, як йому попсували всі такі справи. Він не може навіть ходити у водах Безіменного моря, інакше йому горлянку переріжуть, а позаяк усю торгівлю на Звуженні контролює Сент, Зола потрапив у безвихідь. Ось чому він до нас прискіпався. Не має змоги розширювати торговельні маршрути, то мусить тут триматися на