Читати книгу - "Лице ненависті"

трапляються вони в найнесподіваніших місцях — вздовж шосе, на рівні автомобільних дверцят, щоб можна було розмовляти, не виходячи з автомобіля; на метр від підлоги, щоб інвалід міг телефонувати, не виходячи з коляски. Можна подзвонити з поїзда, з ресторану й зі служби (але в установах висять плакати «Таксофон для приватних бесід встановлено у вестибюлі»); коротше кажучи, телефонний бізнес в Америці дуже потужний і діловитий навіть на перший погляд; за технічною оснащеністю американські телефонні корпорації також перебувають на рівні часу. Втім,, розмовляючи по телефону, слід завжди пам’ятати, що це дорого.

Набравши номер своїх міннесотських приятелів, я спершу почув голос телефоністки: «Вкиньте два долари сорок центів».Запихаючи дрібняки до щілин, я, певно, помилився, бо після паузи телефоністка сказала сердитим голосом: «Не заощаджуйте. Ще чверть долара». І лише після цього з’єднала. Сплачені мною гроші були вартістю лише першої хвилини; надалі я переконувався, що користуватися американськими таксофонами може лише людина, в якої у кожній кишені по дитячій скарбничці, бо з байдужістю добре дресированого папуги телефоністка казала й казала мені, скільки належить вкинути в ненажерливий телефон знову й знову, а коли я на мить забарився — роз’єднала, і довелось починати усе спочатку, з першої хвилини за два сорок...

На телефоні у мене в кімнаті написано, що за кожний дзвінок до мого рахунку буде дописано сорок центів — стільки раніше коштувала пачка сигарет «Кент» або «Мальборо». Однією з причин того, що телефон вам встановлять коли завгодно, є та незаперечна істина, що платити вам за нього доведеться чимало.

Але встановлювати телефон приємно. Подзвоніть з будь- якого автомата до телефонної компанії, продиктуйте адресу, скажіть, скільки ви потребуєте апаратів, якого кольору й типу,— і чекайте. Вас, правда, можуть не попередити, що за кожен додатковий апарат платиться окремо, навіть якщо апарати на одному номері. Хоч за електронними машинами, до яких ви зараз втрапите у залежність, треба пильнувати, бо вони, як усюди, люблять виписувати рахунки не за те, не тим людям і не тоді (до речі, в американців вважається цілком пристойним перевіряти рахунки — рядок за рядком — теле­фонні, ресторанні й усякі інші). Та коли вже телефон у вас з’явився, а платити за нього однаково треба, у вас є нагода оцінити чимало вигадок — від «колект колл», тобто міжміської розмови, рахунок за яку надсилають не тому, хто викликав, а його співрозмовникові, до спеціальних кредитних карток, що вмикають телефон-автомат чи гарантують негайний контакт через телефоністку.

Так чи інакше, в Нью-Йорку телефонів більше, ніж у всій Південній Америці, й вони здатні полегшувати -життя. По телефону можна дістати будь-яку пораду, вислухати свіжий анекдот (це і в нас можна, але в Нью-Йорку є офіційний номер, за яким відгукується людина, яка розповідає бажаючим свіжі анекдоти). Можна подзвонити й вислухати п’ятихвилинний монолог відомого коміка, довідатись, що на сьогодні провіщає ваш гороскоп і який на сьогодні курс акцій. Коротше кажучи, в мене у телефонній книжці список різних служб — від пожежної до тої, що дає поради самогубцям,— займаєблизько тридцяти сторінок. Це не рахуючи маленьких рекламних марочок з номерами таких служб на сторінках, де за абеткою перелічено решту міських телефонів. Так чи інакше, але в мене у телефонній тумбі лежать дві книжки, якими охоплено тільки один район міста, Манхеттен. Книжки ці формату нашого журналу «Україна», і всього у чотирьох томах 6343 різнокольорових сторінки, окрім вставок і додатків. Усе це забите текстом, набраним найдрібнішими на світі шрифтами.

Крім незліченних служб для прихильників усіх на світі релігій, крім бюро прогнозів погоди, довідника цін на продукти, клубу подруг-лесбіянок і ще багато чого іншого, в Нью-Йорку е телефони, за допомогою яких можна замовляти додому все що завгодно — від-молока, горілки, солоних огірків та курячих ніжок до щойно виданих книжок і квитків до кіно. Над багатьма крамницями накреслено телефонні номери: якщо вам ніколи заходити — подзвоніть.

Нью-Йорк переповнено натовпом, але ніхто в тому натовпі штовхатися не любить, телефон не тільки єднає, а й роз’єднує, дозволяючи кожному вирішувати свої справи самостійно і в секреті від інших. Втім, деякі справи можна розсекретити телефоном-таки; у Білому домі є спеціальний номер, через який можна довідатись, який розклад у президента сьогодні. Понад двадцять років тому, коли расисти ще не вбили, а тільки заарештували Мартіна Лютера Кінга, дружина його, Коретта, телефонувала якось по тому номеру так наполегливо, що її таки з’єднали коли не з самим президентом, то з його братом, міністром юстиції Робертом Кеннеді. Згодом Кінг і двоє Кеннеді стрілися, не відаючи,,що жити їм лишилося не так довго; повним ходом працювали інші телефонні лінії та складались інші компанії... В деяких штатах США навіть зброю можна придбати, замовивши її по телефону

Мені здається потрібним порушувати весь час тему надзвичайно важливу — про те, що культура й цивілізація суть не одне й те саме, а винайдення чи то ракети, чи телефонного апарата зовсім не свідчить, що винахід той використовуватиметься виключно добрим людям на радість. В Америці малувато втіх всезагальних, у тому числі й телефонних. Не раз я витримував буркотіння базарного рівня («Ти, радянська свиня, ви ще поскачете...»), доки не попрохав адміністратора запитувати в усіх, хто телефонує до мене, їхні номери — тоді припинили. Кілька разів о другій ночі з великою душевною широтою телефонували знайомі співвітчизники, які працюють в Нью-Йорку, і розмови починалися так само: «Привіт, старий! Що ти зараз робиш?..» (Між іншим, мені часом так само дзвонять і вдома; я вже й гублюся в здогадках, що мені належить робити о другій ночі). Інколи дзвонили мої нові нью-йоркські знайомі—той самий Семен Кац, чи Кравченко (одного разу), або Кет, або викладачі з університетів, чи письменники, з якими доводилося бачитись з різних приводів. Слід сказати, що аме­риканці після цікавої зустрічі, а особливо побувавши в гостях, завжди наступного дня надсилають листа чи телефонують - це дуже приємно. *

Додому я не дзвонив. Ціни було різко підвищено, адміністрація Рейгана в своїх зусиллях щодо руйнування шляхів контакту взялася до перегризання телефонних кабелів — кількість розмов з Радянським Союзом скоротили спершу до 450, а згодом і до .200 на місяць; інколи довго не давали зв’язку навіть співробітникам наших щоденних газет і кореспондентам ТАРС, Так що американський телефон також настроювали супроти мене, і хоч я розумів, .що телефон не винен, ситуація ускладнилася, й ми не виявляли один до одного особливих симпатій.

У місії УРСР при ООН усі телефонні апарати, крім одного, наші, вітчизняного