Читати книгу - "10 успішних українських брендів"

фондів. В останні роки зросла частка надходжень від українців. До фандрейзингу в УКУ теж особливий підхід. «Це означає спілкування з донорами, — пояснює Борис Ґудзяк. — Якщо ти шукаєш кошти й говориш тільки про гроші, — це нецікаво й неефективно. Важливо творити довіру та сподівання. Університет має десяток тисяч донорів в Україні й за її межами. Це може бути вдова, яка кидає гривню, чи римо-католики в Америці, яким цікава наша інституція, чи й православні заможні люди». Наталія Климовська, у свою чергу, зауважує велику роль Патріарха Йосифа Сліпого, який свого часу приділяв увагу релігійним громадам українців у всьому світі, відвідував їх, будував мережу взаємозв’язків.

* * *

Візитівкою УКУ стало сучасне університетське містечко на вулиці Козельницькій, поряд зі Стрийським парком. Тут є багатофункціональний академічний будинок (навчальні та адміністративні приміщення, трапезна, кав’ярня). У центрі кампусу — університетський храм Святої Софії — Премудрості Божої, яку освятили у вересні 2016 року. У вересні 2017 року планують відкриття Центру Митрополита Андрея Шептицького.

На території кампусу проживають студенти. В УКУ немає звичних гуртожитків. Тут свідомо уникають цього слова, натомість кажуть — колегіум (повна назва: Колегіум імені Патріарха Йосифа Сліпого). «Часто гуртожитки є місцем не виховання і розвитку, а деморалізації та морального каліцтва, — каже Борис Ґудзяк. — Ми ж хотіли, щоби місце проживання студентів було дуже позитивним. Там соціалізація. Там проживають викладачі-куратори зі своїми рідними. Тому студенти бачать в університеті родини, які живуть у мирі. Там також є молоді монахині. Часто сьогодні молодь чи митці хочуть бути нонконформістами, а я вважаю, що найбільш радикальні неконформісти сьогодні — це монахині. Нема нічого, що пливе більше проти течії, ніж коли молода жінка йде у монастир. Усі вони дуже сильні й цікаві люди. Допомагають молоді не довгими дискусіями, а просто тим, що вони посеред них і що вони є собою». Стосунки між студентами й сестрами справді дуже дружні. Мені навіть доводилося чути, що коли студенти не могли знайти коркотяга, щоби відкрити вино, то йшли позичати до сестер. З алкоголю, до речі, в колегіумі дозволяють тільки вино. Якщо хтось хоче відсвяткувати тут, для прикладу, день народження, має заздалегідь попередити про це керівництво.

У колегіумі є також і Центр розвитку особистості УКУ. Фактично — це помешкання, куди на якийсь час поселяються провідні науковці, громадські чи політичні діячі, загалом, люди з непересічним життєвим досвідом. Коли я був у колегіумі, якраз із центру виселявся колишній посол Великої Британії в Україні Роберт Брінклі. Для почесних гостей тут організовують програму перебування, зустрічі зі студентами, але головне — можливість пожити разом і неформально поспілкуватися. Зауважу: у ці кімнати, як і в помешкання для студентів, не соромно поселяти іноземних послів.

На першому поверсі колегіуму мешкає згадана вже спільнота «Емаус», де проживають друзі університету — люди з особливими потребами. До 16:00 нікого з них немає вдома — працюють. Як правило, у майстернях генд-мейд виробів чи в трапезній університету. У центрі є також затишна спільна зала, де вони збираються із друзями-студентами. Є в колегіумі й капличка, яка відчинена цілодобово.

На кожному поверсі колегіуму розташована затишна світла їдальня з видом на інші приміщення кампусу. Там кілька столиків, умивальники, кухонне приладдя, дві мікрохвильовки й немає плити чи чогось іншого, де б можна було приготувати їжу. Питаю Наталію Климовську: «Чому так? Це було технічно складно? З міркувань безпеки?» «Ні, — запевняє віце-ректорка, — я сама дивувалася й переконувала владику, що плит усе ж таки треба, та він наполягав на своїй американській системі». Ця модель не передбачає, що студенти щотижня привозять від батьків тяжезні сумки з пирогами, голубцями, котлетами, щоби протягом тижня підігрівати кожен своє. Усі харчуються в трапезній, де мають великі знижки. Усі їдять в однакових умовах і разом — так мають можливість бути більш відкритими, спілкуватися.

Ми з Наталею Климовською та її помічницею Галиною Василицею заходимо у студентські кімнати, і мене дивує, що всюди тут якось на диво охайно. Ліжка всі заправлені, немає розкиданих речей. Кажу, що це підозріло. Запитую, чи студенти прибирають, чи ці обов’язки закріплені за кимось іншим.

— Студенти, — відповідає Галина.

— Такі правила?

— Так.

— Наприклад, я живу тут, — уточнюю, — зібрався й побіг на пари. Залишив у кімнаті бардак, усе догори дриґом. Яка буде санкція?

— Немає санкцій, — сміється Галина, — просто тут і так усі це знають. Люди дотримуються порядку. Відколи я поселилася — так і є. Можливо, спершу якось ламали безлад, я не знаю. Прийшла, коли все вже отак.

Кімнати в колегіумі дво- та тримісні. У кожній є санвузол, невеличкий холодильник, стіл для писання, шафа.

Усе необхідне. Є також гостьові кімнати, де за невелику плату може поселитися кожен охочий. Для прикладу, якщо в гості приїжджають батьки чи друзі.

«Ми розуміли, що це має бути як двозірковий німецький бізнес-готель, — пояснює Владика Борис, — без блиску, без євроремонтних цяцьок, але солідно. От береться людина за вікно, а воно відчиняється і зачиняється, як двері мерседеса. Це також потрібно для довіри. Довіра й недовіра пов’язані з нашим досвідом ззовні. Якщо людина береться за клямку, а та відлітає, то вона відчуває, що все тут на волосині висить. А ми навіть такими дрібницями даємо студентові відчуття певності».

«Ми розуміли, що це має бути як двозірковий німецький бізнес-готель, без блиску, без євроремонтних цяцьок, але солідно. От береться людина за вікно, а воно відчиняється і зачиняється, як двері мерседеса.

Принципи УКУ закладені і в архітектурі університету. Проект студентського містечка розробили американські архітектори — фірма «Kallman McKinnel & Wood Architects» із Бостона.

«Ми з ними говорили про два «М» і три «С», — розповідає Борис Ґудзяк, — і саме це цікавило архітекторів, бо ніхто з ними в такий спосіб про університет не спілкувався ні в Америці, ні в Європі, ані в Сінгапурі». Президент університету переконаний, що ці споруди створені для спілкування і водночас вони самі наче спілкуються між собою.

Ще одна вимога до університетських будівель — це має бути львівська архітектура. Без ностальгії за імперією Габсбургів, але зі врахуванням стилістики Львова. І справді, будинки такої ж висоти, як і споруди в центрі міста. «Вони людські, не приголомшують, — пояснює Борис Ґудзяк. — І простір між ними настільки важливий, як і самі будинки. Коли проходжуватися студмістечком, то у вас з’явиться відчуття, як на львівських вуличках,