Читати книгу - "Вода, павутина"

Ще увімкнув комп’ютер, на якийсь час спинив погляд на підозрілих колах на тілі вбитої, у походженні яких був практично впевнений, встав, відчинив шафу з уже розслідуваними справами, переглянув сегрегатори, зачинив шафу, підійшов до вікна і там ненадовго задумався. Повернувся за стіл, у комп’ютері зайшов у адресну книгу мешканців Загреба, переписав, що шукав, тоді хутко натягнув куртку і повідомив секретарку, що його не буде щонайменше дві години.

Ще до того, як завернути на вулицю Малу, їхав дуже повільно, щоб не пропустити таблички з назвою вулиці. На самому перехрестку, де мав повернути, зупинився і пропустив пішохода. Посміхнувся, засигналив і опустив скло.

— Що ти тут робиш, Швоїчу? — був гордий через те, що запам’ятав його прізвище.

Юнак із сережкою нахилився до вікна.

— Добрий день. Я живу тут недалеко, — показав кудись рукою.

— А в школу тобі не спішно? — Відошич розтягнув губи для усмішки, махнув хлопцеві, який першим упізнав убиту вчительку, і поїхав далі.

Зосередився на знаках і забув про юнака із сережкою.

На вулиці Малій спинився в момент, коли Циліка вже поверталася з тією ж таки тарілкою. Розчулився, вже й забув, що колись, не так давно, ходили до сусідів з випічкою, і якби він був трохи відважніший, запитав би в доброї сусідки, що це вона несе. Але не запитав. Сидів у автівці і чекав, доки впорядкує думки. Не був абсолютно впевнений, які питання ставити Ірмі Жигер. Не знав усіх подробиць її розмови з Касумичем, і це дратувало його і робило невпевненим. Імпровізуватиме, йому не вперше.

Подзвонив у двері і чекав. Обернувся на вулицю. Така звичайна, така пересічна. Щось старе, щось нове, щось ціле, щось зруйноване, щось привабливе, щось відразливе — звичайна трешнєвська вулиця. Ах, так, і щось блакитне. Краєм ока помітив нову блакитну будівлю, яка виднілася крізь проріджене гілляччя. Відошич посміхнувся. Подзвонив іще раз.

Наче сподівався, що не застане її вдома, щиро здивувався, коли йому відчинила молода гарна жінка з рудим довгим волоссям, яка його дуже чемно запросила увійти і дуже чемно представилася Ірмою Жигер. Уявляв її не такою. Нічого вульгарного на ній не було. Провела його до кімнати в мансарді, яка, як і власниця, була охайною і, очевидно, того ранку прибраною.

— Прошу, пане інспекторе. Ви заміняєте колегу?

— Ні, я його начальник. Прийшов, бо мені потрібна додаткова інформація.

— Значить, основну знаєте, не мушу її повторювати.

— Ні, не мусите. Скажіть, це вперше ви маєте справу з поліцією?

Її обличчя не кривилося, вона не корчила жодних гримас, але в цей момент це вже не була красива жінка.

— Може, колись випадково, між іншим… перевірка водійських документів. Здається, кілька років тому, в «Шелатоні», я зустрічалася з вашим колегою. Трохи пізніше — в Опатії. Ми з моєю колегою відповідали за організацію випускних вечорів і поїздок. Це були випадкові зустрічі з поліцією.

Усміхнулася.

— Як і всі решта громадяни.

Відошич трохи випростався на стільці, але пильнував, щоб не вдаритися головою об вікно.

— Ще одне. В нас є інформація, що ваш племінник постраждав в аварії. Я батько, можу собі уявити, що це означає для сім’ї, але мушу вам поставити кілька питань.

Дивилася на нього, не ворушачись. І мовчала.

— Колезі ви вже сказали, що позавчора ввечері ви були вдома на родинній забаві. Цілу ніч.

Усміхнулася.

— Скажіть, де був малий? Син вашої сестри?

Ірма опустила погляд, наче прикликаючи позавчорашні образи.

— Був, певно, в своїй кімнаті, я навіть не питала сестри, ми святкували в хатинці на подвір’ї, власне тому, щоб не заважати дитині. Самі жінки.

— Ага, ясно. Вибачте, незважаючи на ситуацію, я обов’язково мушу порозмовляти з вашою сестрою… мамою дитини.

— Сестра ще рано вранці, відразу після шостої, пішла в лікарню. Буде там цілий день.

Ірма дуже уважно на нього поглянула і дуже ввічливо промовила:

— Перепрошую, можна й мені запитати..? Як мій племінник пов’язаний з тим випадком… моєї мертвої колеги? Чого він вас цікавить?

Пильнуючи, щоб не вдаритися головою об похилу стелю, інспектор устав:

— Можливо, ніяк не пов’язаний, але малого нібито налякав якийсь автомобіль, тому це теж треба розслідувати. Безвідносно…

Ірма йому всміхнулася.

— Ага, ясно. Дякую, що турбуєтеся за дитину.

Він теж подякував і відмовився, щоб вона проводжала його до дверей.

«Він щось знає». Ірма відкоркувала пляшку коньяку і зробила добрячий ковток до того, як покинути вулицю Малу.

«Вона щось знає». Йосип Відошич поглянув у дзеркало заднього огляду перед тим, як покинути вулицю Малу.

* * *

Катарина вже з дверей мала враження, що Давидові краще, і втома за мить зникла. Ще вранці, коли поглянула крізь вікно і побачила, що потроху прояснюється, їй здалося, що порозривані хмари передвіщають добро.

Куртку зняла ще в коридорі, стала біля ліжка, дивилася на дитину кілька хвилин і навіть не заплакала. Почувалася такою сильною-сильною. Нахилилася над ним. Більше не шукала клаптика голої шкіри, щоб поцілувати, лишала поцілунки на пов’язках і справді почувалася добре. Чудово розуміла, що вчора сказав лікар: спілкування, лише добрі слова і позитивні оповіді, те, що Давид любить, що любив і поруч із чим почувався добре. Зрештою, й телебачення не завжди зайве. Бачила сотні разів, як треба поводитися із хворим у стані коми.

Зайшла чергова медсестра, була люб’язною і з посмішкою і постійним киванням голови вислухала Катарину, яка їй пояснила, про що буде сьогодні з дитиною розмовляти і яку несподіванку йому приготувала.

— Енергію, мусимо йому влити енергію.

Медсестра погодилася, Катарина відкрила сумку і вийняла з неї потріпану кольорову книгу. Притягнула стілець і сіла біля ліжка.

* * *

Чую її добре. Свою маму. Вона зовсім здуріла, добре, що лікарі поряд. Може, вони їй допоможуть. Вигадала собі, що мені буде ліпше, якщо вона буде мені читати… люди, тримайте мене, казки. Причому ті старезні, які мені читала, коли я був малий. Моя мама не має уявлення про те, що актуально, що таке комп'ютерні ігри і айпади чи що зараз модно. Поняття не має, що нині цікаво і що круто, а що ні. Вона взагалі думає, що комп'ютер служить для обчислень і постійно обмовляє своїх співробітниць, бо вони весь час грають в ігри на комп'ютері і тільки вона єдина працює. Наслідком того, що вона