Читати книгу - "Бойня номер п'ять"

Це був я. Ваш покірний слуга. Автор цієї книжки.

Побачивши таку пекельну сцену, Біллі кинувся геть. Він проминув трьох англійців, які з безпечної відстані споглядали за цим святом випорожнення. Від огиди і шоку вони не могли навіть поворухнутися.

«Застібни свою матню!» - наказав один із них Біллі, коли той проходив повз них.

Біллі так і зробив. Якимось чудом він все-таки дістався до дверей лазарету. Він одчинив їх і знову опинився на мисі Анни, на самому початку свого медового місяця. Зачинивши за собою туалет, він заліз під ковдру, де на нього чекала його молода дружина.

«Я так за тобою скучила», - сказала йому Валенція.

«А я - за тобою», - сказав їй Біллі Піліґрім.

* * *

Біллі й Валенція поринули в сон, притулившись одне до одного, немов дві ложки, і Біллі знову випав із часу й полинув у 1944 рік, туди, де він прямо з маневрів у Південній Кароліні діставався поїздом в Іліум на похорон свого батька. Він ще не бачив ні Європи, ні війни, яка там лютувала. Залізницями тоді ще їздили паровози.

Біллі довелося робити багато пересадок, і паровози тяглися, як слимаки. У вагонах смерділо димом, пайковим тютюном, спиртним, яке також видавали за талонами, і газами, що виривалися з людей, які харчувалися тим, що було в пайках. Залізні сидіння в купе було оббито дуже жорсткою мішковиною, і тому Біллі не спалося. Він, нарешті, заснув лише тоді, коли до Іліума лишалося три години ходу. Його довгі костомахи перегороджували весь прохід до вагона-ресторану, вщерть забитого пасажирами.

Коли поїзд дістався до Іліума, провідник збудив Біллі. Той ледве продер очі, прихопив свою солдатську торбу, похитуючись, зійшов на платформу і став біля провідника. Насправді він все ще продовжував спати.

«Що, - запитав провідник, - гарні сни бачив?»

«Так», - відповів Біллі.

«Ну в тебе і стирчак був, доложу я тобі», - сказав провідник.

* * *

О третій годині тієї самої ночі, коли Біллі вкололи морфій, два хтиві англійці внесли в палату табірного лазарету нового пацієнта. Це був дрібний та миршавий Пол Лаззаро, подзьобаний віспою крадій автомобілів з міста Цицеро у штаті Іллінойс. Його спіймали, коли він намагався поцупити цигарки з-під подушки в англійця. Той спросоння одним ударом зламав праву руку Лаззаро, а другим вирубав його.

Тепер цей англієць допомагав занести Лазарро в палату. Він мав яскраво-руде волосся, і в нього були геть відсутні брови. У виставі він грав роль Голубої Феї, що опікувалася Попелюшкою. Однією рукою він підтримував тулуб Лаззаро, а другою зачиняв за собою двері. «Він легший за курча», - сказав англієць.

Інший англієць, той, що тримав ноги Лаззаро, був полковником, який вколов Біллі морфій.

Голуба Фея почувався дуже ніяково, і він навіть картав себе. «Якби я знав, що маю справу з курчам, - сказав він, - я б ніколи так не прикладався».

«Угу».

Голуба Фея не приховував того, яку огиду викликали в нього всі ці американці. «Слабаки, смердюхи, плаксії - зграя зачуханих, шмаркатих, злодійкуватих покидьків, - сказав він. - Та вони гірші за цих сраних росіян».

«О, так, - погодився полковник, - суцільна некондиція».

До палати зайшов німецький майор. Він вважав англійців своїми близькими друзями. Він заходив до них майже щодня, грав на піаніно, змагався з ними в різні настільні ігри, інструктував їх з питань німецької історії й давав їм уроки розмовної німецької мови. Він часто казав їм, що якби не їхнє висококультурне товариство, то він збожеволів би. Його англійська була дуже вишукана.

Він вибачався перед англійцями за те, що їм навісили цих американських нижніх чинів. Він їх запевняв, що ця незручність триватиме день-два, не більше, а тоді цих американців випровадять до Дрездена, де вони працюватимуть на різних роботах. Цього разу він приніс брошуру, яку видала Німецька асоціація персоналу трудових таборів і в'язниць. Це було дослідження, що описувало поведінку американських нижніх чинів, які в Німеччині потрапили в полон. Дослідження написав колишній громадянин США, який дослужився до високих чинів у німецькому міністерстві пропаганди. Його звали Говард-В. Кемпбелл-молодший. Пізніше він як військовий злочинець опиниться у в'язниці, де, чекаючи на суд, повіситься.

Отаке.

* * *

Поки британський полковник вправляв руку Лаззаро і замішував гіпс, німецький майор перекладав і читав уголос деякі уривки з брошури Говарда-В. Кемпбелла-молодшого. Свого часу Кемпбелл був досить відомим драматургом. Його брошура починалася так:

«Америка - найбагатша країна у світі, але її населення складається в основному з бідних людей, і цих бідняків заохочують ненавидіти себе. Як писав американський гуморист Кін Габбард: “Бідність - не гріх, а провина”. По суті, бідність в Америці прирівнюється до злочину, хоча це і є країна бідноти. Будь-яка інша нація має народні традиції та казки, в яких бідні люди виявляються мудрецями і праведниками, через що їх шанують більше, ніж тих, хто має владу чи золото. Американська ж голота не склала подібних казок. Навпаки, вони висміюють себе і прославляють тих, кому більше поталанило в житті. Найзачуханіша забігайлівка чи гадючник, власник якого ледь зводить кінці з кінцями, обов'язково матиме на стіні табличку з простим і жорстоким запитанням: “Якщо ти такий розумний, чому ж ти тоді бідний?”. І в цій забігайлівці обов'язково стоятиме американський прапорець, причеплений до палички від льодяника і застромнений у касу».

* * *

Автор цієї монографії народився в місті Скінектеді, в штаті Нью-Йорк. Кажуть, що з усіх злочинців, яких засудили до смерті через повішення, в нього був найвищий коефіцієнт інтелекту. Отаке.

Далі в брошурі було написано:

«Американці, як і люди по всьому світу, вірять багатьом речам, які не мають ніякого стосунку до реальності. І їхня найзгубніша брехня полягає в тому, що будь-хто з американців може легко розбагатіти. Й вони ніколи не погодяться з тим фактом, що гроші дістаються людям дуже тяжко, і через це ті, хто їх не має, безперестанку винуватять себе. Й ці гризоти, посилені відчуттям провини, є просто подарунком для багатіїв та можновладців, які для своїх знедолених як приватно, так і на державному рівні роблять набагато менше, ніж панівний клас будь-якої країни, починаючи десь з часів Наполеона.

Америка дала світові багато нового. Але найбільш вражаючим (і, безумовно, безпрецедентним) соціальним нововведенням є неймовірна кількість бідноти, позбавленої