Читати книгу - "Джерело"

що зробив би сам. А потім зненацька подумав, що зараз, цієї миті, все місто і кожен у ньому твердо переконані, що він ніколи більше не будуватиме, ніколи — так навіть і не почавши. Він стенув плечима. Те, що з ним сталося у цих кабінетах незнайомців, було різновидом субреальності, незначними епізодами на шляху, суті якого ніхто не міг ані збагнути, ані відчути на дотик.

Він звернув у бічну вуличку, яка вела до Іст-Ріверу. Самотній світлофор удалині червоною плямою сяяв у похмурій темряві. Старі будинки припадали до землі, скоцюрбившись під тягарем неба. Порожня вулиця відлунювала його кроками. Він ішов, піднявши коміра, тримаючи руки у кишенях. Коли проминав ліхтар, його тінь піднялася з-під каблуків і чорною довгою дугою промайнула стіною, неначе склоочисник лобовим склом автомобіля.

9

Джон Ерік Снайт розглянув Роркові ескізи, відклавши три з них, решту склав охайним стосиком, знову поглянув на цих три, кинув їх один за одним на купу трьома уривчастими рухами, і сказав:

— Дивовижно. Радикально, але дивовижно. Що ви робите сьогодні увечері?

— А що? — запитав приголомшений Рорк.

— Ви вільні? Не заперечуєте, щоб почати негайно? Зніміть пальто, йдіть до креслярні, позичте у когось інструменти і зробіть мені ескіз універмагу, що ми перебудовуємо. Нашвидкуруч, просто загальна ідея, — але я повинен мати його завтра. Не проти залишитися допізна?

Опалення увімкнуте, і я доручу Джо прислати вам якусь вечерю. Бажаєте чорної кави, віскі чи ще чогось? Лише скажіть Джо. Можете залишитися?

— Так, — недовірливо мовив Рорк. — Я можу працювати всю ніч.

— Дивовижно! Чудово! Те, що мені завжди було потрібно — послідовник Камерона. Усі інші в мене вже є. О так, скільки вони платили вам у Франкона?

— Шістдесят п'ять.

— Що ж, я не пускаю пил в очі, як Ґай-епікурієць. П'ятдесят максимум. Добре? Чудово. Починайте. Я доручу Біллінґові пояснити вам усе про універмаг. Я хочу щось модерне. Розумієте? Модерне, потужне, шалене, щоб аж очі в усіх повилазили. Не обмежуйте себе. Викладайтеся на всі сто. Витягніть усі мислимі трюки — що шаленіші, то краще. Ходімо!

Джон Ерік Снайт скочив на ноги, відчинив навстіж двері до креслярні, влетів туди, наштовхнувся на стіл, зупинився і сказав дебелому чолов'язі з похмурим місяцеподібним обличчям:

— Біллінґ — Рорк. Він — наш модерніст. Дай йому Бентонівський універмаг. Знайди якісь інструменти. Залиш йому ключі й покажи, що слід замкнути ввечері. Оформи його з сьогоднішнього дня. П'ятдесят. О котрій у мене зустріч із братами Долсонами? Я вже запізнююся. Бувайте, я вже не повернуся нині.

Він вилетів, грюкнувши дверима. Біллінґ не виказав ані найменшого здивування. Він дивився на Рорка так, начебто той завжди був тут. Говорив беземоційно, втомлено розтягуючи слова. За двадцять хвилин він покинув Рорка за кульманом — із папером, олівцями, інструментом, набором планів і фотографіями універмагу, кіпою таблиць і довгим переліком інструкцій.

Рорк дивився на чистий білий аркуш перед собою, стискаючи в кулаку довгий стрижень олівця. Він відклав олівець і знову взяв його, ніжно погладжуючи великим пальцем рівну поверхню; він побачив, що олівець тремтить. Швидко поклав його на стіл і розсердився на себе за слабкість, що дозволив цій роботі так багато для нього важити, за раптове усвідомлення, що насправді означали для нього ці місяці вимушеного неробства. Кінчики його пальців притискали папір так, наче це папір тримав його, наче електричний струм, що не відпускає людину, яка доторкнулася до пошкодженого кабелю, тримає і завдає болю. Він відірвав пальці від паперу, а потім почав працювати…

Джонові Еріку Снайту виповнилося п'ятдесят; на його обличчі застиг вираз насмішкуватого подиву, проникливий і нездоровий, наче він поділяв із кожною людиною, на яку дивився, непристойну таємницю, про існування якої не згадував лише тому, що вона була надто очевидною для них двох. Він був видатним архітектором; вираз його обличчя не змінювався, коли він це стверджував. Він вважав Ґая Франкона непрактичним ідеалістом; Снайта не стримували жодні класичні догми; він був значно хапкіший і ліберальніший: зводив усе. Він не відчував нехоті до сучасної архітектури і радісно будував, коли цього бажав рідкісний клієнт, прості коробки з пласкими дахами, що він їх називав прогресивними; він будував маєтки у романському стилі, називаючи їх вибагливими; він будував готичні собори, що називав їх духовними. Він не бачив жодної різниці між ними. Він ніколи не сердився, хіба що хтось називав його еклектиком.

Він мав власну систему. Взяв на роботу п'ятьох проектувальників різного типу і влаштовував між ними змагання за кожне отримане замовлення. Він обирав переможця серед проектів і вдосконалював його деталями з решти чотирьох. «Шість голів, — казав він, — краще за одну».

Коли Рорк побачив остаточний ескіз Бентонівського універмагу, то зрозумів, чому Снайт не побоявся взяти його на роботу. Він упізнав свої планування простору, свої вікна, систему циркуляції повітря; він побачив додані до цього коринфські капітелі, готичні склепіння, колоніальні люстри і немислиму ліпнину, що невиразно нагадувала мавританську. Ескіз було дивовижно витончено виконано акварелями, наклеєно на картон і прикрито серпанково-тонким цигарковим папером. Чоловікам у креслярні не дозволяли дивитися на роботу, хіба що з безпечної відстані; руки потрібно було мити, курити поруч — заборонено. Джон Ерік Снайт надавав надзвичайної ваги бездоганному вигляду ескізу, який подавали на затвердження клієнтам, тому тримав на роботі молодого китайського студента-архітектура, найнятого саме для виконання цих шедеврів.

Рорк довідався, чого можна очікувати від роботи. Він ніколи не побачить творіння у своєму варіанті, лише частини, що він волів би їх не бачити; але він зможе проектувати як йому заманеться і здобуде досвід розв'язання конкретних проблем. Це було менше, ніж він прагнув, але більше, ніж міг очікувати. Він погодився з цим. Познайомився з колегами-проектувальниками, чотирма іншими конкурсантами, і дізнався, що в креслярні їх називали на прізвиська — Класик, Готик, Ренесансівець і Універсал. Він ледь-ледь здригався, коли до нього зверталися: «Гей, Модерністе».

Ґай Франкон казився через страйк профспілки будівельників. Страйк почався проти підрядників, які зводили будівлю готелю «Ноєс-Белмонт». І поширився на всі нові будови міста. У пресі зазначали, що архітектором «Ноєс-Белмонт» була фірма «Франкон і Геєр». Більшість видань підбурювали боротьбу, переконуючи підрядників не піддаватися. Найгучніші атаки на страйкарів виходили з упливових газет видатного концерну Вайненда.

«Ми завжди відстоювали, — йшлося у Вайнендових передовицях, — права простої людини проти жовтих привілейованих акул, але не можемо підтримати порушення закону і порядку». Так і не з'ясувалося, чи Вайнендові газети сформували думку загалу чи загал сформував думку Вайнендових газет; лише було відомо, що і ті, й