Читати книгу - "Книга про причини"

219. Iam ergo manifestum est et planum quod omnis unitas post unum verum est acquisita, creata; verumtamen unum verum purum est creans unitates, faciens acquirere, non acquisitum, sicut ostendimus.

216. Отож із того, що ми сказали, тепер очевидно, що всяке породжене, котре за своєю субстанцією підлягає часові, має субстанцію, залежну від чистого сущого, яке є причиною всіх речей — [і] віковічних, і знищенних.

217. [Отже], необхідно має існувати Єдине, що учиняє здобуття єдностей, але саме воно нічого не здобуває, тим часом як усі інші єдності — здобуті.

218. А доведенням цьому — оте, що кажу: якщо є [деяке] Єдине, що учиняє здобуття, але саме воно є нездобутим, то яка різниця між ним і [тим] першим, яке учиняє здобуття? Адже може бути лише так, що або воно подібне до нього в усіх своїх укладах, або між ними двома є різниця. Отож, якщо воно подібне до нього в усіх своїх укладах, тоді одне з них не є першим, а інше — другим. Якщо ж одне з них не подібне до іншого в усіх своїх укладах, тоді, без сумніву, одне з них — перше, а інше — друге. Отож те [з них], в котрому знаходимо тривку єдність, не набуту від іншого, — перше й істинне єдине; а те, в якому єдність набута від іншого, є поза першим та істинним єдиним. Отже, якщо єдність набута, то від першого єдиного. Отож звідси випливає, що і чисте та істинне єдине, і інші єдині мають єдність, а єдність є не інакше, як завдяки істинному єдиному, котре є причиною єдності.

219. Отож тепер очевидно і ясно, що всяка єдність, яка після істинного єдиного, є набута і сотворена; а от істинне і чисте єдине творить єдності й учиняє їх набуття, але само не є набутим, як ми й показали.

1. Баумейстер Андрій. Тома Аквінський: вступ до мислення. Бог, буття і пізнання. Київ: Дух і літера 2012. 408 с.

2. Браг Реми. Европа, римский путь. Долгопрудный: Аллегро-пресс 1995. 175 с.

3. Браґ Ремі. Мови та традиції, що лежать в основі філософії в Європі // Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей / під керівн. Барбари Кассен. Том І. Київ: Дух і літера 2009, с. 17–25.

4. Дайте Аліг'єрі. Божественна комедія / перекл. з італ. Євген Дроб'язко. Київ: Дніпро 1976. 608 с.

5. Дионисий Ареопагит. О божественних именах. О мистическом богословии. Санкт-Петербург: Глаголь 1995. XXIII+370 с.

6. Дионисий Ареопагит. О церковной иерархии. Послания. Санкт-Петербург: Алетейя 2001. 281 с.

7. Книга о причинах // Историко-философский ежегодник '90 / перекл. з лат. М. Скворцов. Москва: Наука 1991, с. 189–210.

8. Либера Ален де. Средневековое мышление. Москва: Праксис 2004. 368 с.

9. Медитації Декарта у дзеркалі сучасних досліджень / упоряд. Олег Хома, перекл. Андрій Баумейстер. Київ: Дух і літера 2014. 368 с.

10. Прокл. Комментарий к «Пармениду» Платона. Санкт-Петербург: Міръ 2006. 896 с.

11. Прокл. Первоосновы теологии / перекл. зі старогр. О. Ф. Лосєв. Москва: Прогресс 1993. 319 с.

12. Прокл. Платоновская теология. Санкт-Петербург: Летний сад 2001. 624 с.

13. Смирнов А. Что стоит за термином «средневековая арабская философия» (рассмотрение вопроса в ракурсе проблематики истины и причинности) // Средневековая арабская философия. Проблеми и решения. Москва: Издательская фирма «Восточная литература» РАН 1998, с. 42–81.

14. Шишков Александр. На плечах гигантов. Очерки интеллектуальной культуры западноевропейского Средневековья: V–XIV вв. Київ: Дух і літера 2014. 368 с.

15. Шишков Александр. На плечах гигантов. Очерки интеллектуальной культуры западноевропейского Средневековья V–XIV вв. Санкт-Петербург: Университетская книга 2016. 704 с.

16. Adamson Peter. Al-Kindī und die frühe Rezeption der griechischen Philosophie // Islamische Philosophie im Mittelalter / упоряд. Heidrun Eichner, Matthias Perkams, Christian Schäfer. Darmstadt: WBG 2013, c. 143–161.

17. Albertus Magnus. Buch über die Ursachen und den Hervorgang von allem aus der ersten Ursache. Liber de causis et processu universitatis a prima causa. Lateinisch-Deutsch / упоряд. i перекл. Henryk Anzulewicz, Maria Burger, Silvia Donati, Ruth Meyer, Hannes Möhle. Hamburg: Felix Meiner Verlag 2006. 298 c.

18. Andrzejuk Artur. Problema istnienia w Komentarzu Tomasza z Akwinu do Liber de causis // Rocznik Tomistyczny 4 (2015) 39–61.

19. Bardenhewer Otto. Die pseudo-aristotelische Schrift über das reine Gute, bekannt unter dem Namen Liber de causis. Freiburg in Breisgau 1882. 330 c.

20. Baumstark Anton. Die christlichen Literaturen des Onents. T. I. Einleitung. I. Das chnstlich-aramäische und das koptische Schrifttum. Leipzig 1911. 134 c.

21. Beierwaltes Wemer. Platonismus im Christentum. Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann 1998. 222 c.

22. Beierwaltes Wemer. Platonismus und Idealismus. Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann 1972. 228 c.

23. Beierwaltes Wemer. Proklos. Grundzüge seiner Metaphysik. Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann 1965. 436 c.

24. Brag Remi. Das gegenseitige Verhältnis von Philosophie und Islam // Islamische Philosophie im Mittelalter / упоряд. Heidrun Eichner, Matthias Perkams, Christian Schäfer. Darmstadt: WBG 2013, c. 67–95.

25. Brag Remi. Wie islamisch ist die islamische Philosophie? // Arabisches Wissen und lateinisches Mittelalter / упоряд. Andreas Speer, Lydia Wegener. Berlin — New York: Walter de Gruyter 2006, c. 165–178.

26. Buchkultur im Mittelalter. Schrifl — Bild — Kommunikation / упоряд. Michael Stolz, Adrian Mettauer. Berlin — New York: Walter de Gruyter 2005.

27. Bumett Charles. Arabie into Latin: the reception of Arabie philosophy into Western Europe // The Cambridge Companion to Arabie Philosophy / упоряд. Peter Adamson, Richard C. Taylor. Cambridge: Cambridge University Press 2005, c. 370–404.

28. D'Ancona Cristina. Avicenna and the Liber de Causis: a contribution to the dossier // Revista Española de Filosofía Medieval 7 (2000) 95-114.

29. D'Ancona