BooksUkraine.com » Сучасна проза » Кривоклят 📚 - Українською

Читати книгу - "Кривоклят"

125
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Кривоклят" автора Яцек Денель. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 44
Перейти на сторінку:
есесівець, який розводиться про Ґварді, подобається їм більше, ніж есесівець, який нахвалює цицьки якоїсь танцівниці, що слідчий, який видирає нігті, поки звучить «Смерть і дівчина»[36], для них привабливіший за слідчого, що видирає нігті під акомпанемент цьогорічного шляґера, що диктатор зі збіркою китайської поезії, хоч і вигаданий, пасує значно краще до їхніх історійок за диктатора, який не читає нічого, крім рапортів, а якщо навіть той чи інший есесівець, диктатор або слідчий і справді — за посередництвом нищівної системи освіти — зможе набренькати Adagio sostenuto з «Місячної сонати» або сказати, що Веласкес незрівнянно відтворив характери вироджених Габсбурґів, то він один в один схожий на лікарів Медичного центру «Замок Іммендорф», яких я не підозрюю не лише в будь-якій реальній зустрічі з будь-яким твором, а й узагалі в будь-яких людських рефлексах; авжеж, можливо, вони зможуть повторити з пам’яті найважливіші вокальні цикли Шуберта й Шумана, разом із номерами в каталозі Дойча[37] та номерами опусів, можливо, вони зможуть блискавично відтворити банальності про п’ятнадцятьох чи двадцятьох найвідоміших живописців, але на цьому їхній зв’язок із мистецтвом явно закінчується. Однак з уваги любителів вигаданих диктаторів і фіктивних слідчих вислизає факт, що, вочевидь, реальні диктатори та слідчі функціонують тому, що ми дозволили каналізувати мистецтво, з їхньої уваги вислизає, що правління цього чи іншого, пересування цього чи іншого кордону — ніщо порівняно з найважливішими проблемами, які неможливо описати словами і які я намагався пояснити в залі судових засідань, які я намагався описати Цеєтмаєру, завжди й без винятку невдало, хоча якраз Цеєтмаєр, незважаючи на мою нездатність, чудово розумів мене, коли я розповідав про те, що я за всі ці роки отримав від творів мистецтва. Інколи, казав я, на свій подив вловлюючи в голосі легке дрижання, дрижання, що походило з відродженої зворушеності, я не спав цілу ніч після зустрічі з якимось твором мистецтва, я виходив із музею, вечеряв, читав, розмовляв зі своєю дружиною, лягав спати, а потім довго лежав із заплющеними повіками, і твір повертався до мене, немовби той самий, але змінений пам’яттю, чи у вас таке також траплялося? — запитав я, а Цеєтмаєр одним лише примруженням повік дав мені зрозуміти, що в нього траплялося те саме, він повертався до мене, і я знову його бачив, немовби так само розбірливо, як і за білого дня, але по-іншому, у зміненій мною формі; бувало, що на сусідній подушці моя дружина не могла спати з тієї ж причини, хоч я не знаю, чи через той самий твір, мені завжди здавалося це надто гарною й інтимною річчю, щоби прямо запитати її, за відсутності деяких різновидів інтимності цей її різновид був найінтимнішим, отже, ми лежали обоє, одне біля одного, а під нашими повіками проявлявся якийсь із Брейґелів, якийсь із ван Гогів, якийсь із Рембрандтів, я в найменших подробицях пам’ятаю ніч, коли не спав через роботу Понтормо[38] із церкви Санта-Фелічіта у Флоренції, що мерехтіла, наче лазурово-рожевий опал, пам’ятаю недоспану ніч через «Мереживницю» Вермера, у препоганому готелику в Латинському кварталі вранці на стіні я знайшов велику, вгодовану щипавку, яка сховалася там від близької зими, я пам’ятаю ще дві ночі, недоспані через амстердамський Van Gogh Museum, відвідини, потім сон без сну, потім перегляд, у півсні й наступна ніч півсну, знову з ван Гогом, без секунди відпочинку від ван Гога, казав я, збуджений тепер у розмові з Цеєтмаєром мало не так, як тоді, це були несамовиті ночі, це були вершини мого життя, тепер недосяжні, казав я. Я вам заздрю, пане Кривокляте, озвався після довшої хвилі мовчання Цеєтмаєр, простягаючи руку по стругачку, я охоче проглянув би твір, що проявляється під моїми повіками, але спочатку мусив би його належним чином проявити в музеї, однак уже віддавна неспроможний оглядати мистецькі твори в товаристві інших людей, інші люди в музеї доводять мене до розпачу — наведу вам приклад, отже, якраз перед випадками, які мене сюди привели, я подався до Альбертіни[39] на виставку Кубіна[40] та Файнінґера[41], я ніколи не був і не є фанатиком походів на виставки, щиро кажучи, я взагалі виставок уникаю, хіба що на них можна побачити щось раніше недоступне, як, наприклад, саме рисунки Кубіна, тож я поїхав до Відня, спеціально взявши вихідний у стоматологічному кабінеті, хоча теоретично міг би поїхати в суботу чи неділю, але в суботу й неділю в Альбертіну набиваються найбільші натовпи, сказав Цеєтмаєр, тобто мало того, що з-за них нічого не побачиш, то ще треба кружляти в натовпі, хоча можна в той самий час погуляти виноградниками під Кремзом, нісенітниця, обурився Цеєтмаєр, тому я поїхав у середу чи четвер, купив квиток і пережив те, чого не переживав жодного разу, навіть у Leopold Museum, де дві роботи Кубіна висять постійно, я пережив те, що для мене є самою сутністю, як ви кажете, пане Кривокляте, зустрічі з твором, переживав п’ятнадцять, а можливо, двадцять хвилин біля перших двох стін першої з п’яти зал, які займала виставка, оскільки через ті п’ятнадцять чи двадцять хвилин за мною ввійшла пара середнього віку й, безперестанку розмовляючи, забомбила всю мою зустріч із Кубіном, а також зустріч із Файнінґером, не менш захопливу, на мій подив, оскільки я йшов передусім на Кубіна, а вийти мав із Кубіна та Файнінґера чи, можливо, навіть із Файнінґера та Кубіна, зрештою, вони стояли біля мене, люди, як ви чи я, зовсім, здавалося б, звичайні, і реготали з Кубіна не для того, щоб його висміяти, у цьому не було жодного навмисного знущання з художника, їм рисунки Кубіна просто здавалися кумедними, здавалися їм карикатурами, величезні мурени, що ширяють над пустирищем, обплітають самотній будинок, а вони — у сміх, бо риба не літає, великий монстр, суміш тигра й моржа, притискає голу жінку, а вони — у сміх, бо гола жінка, люди, як ви чи я, нервувався Цеєтмаєр, він у капелюсі, вона огорнута досить стильним шалем, не могли стримати сміху, те саме з Файнінґером, додав він, стругаючи невідомо вкотре той самий олівець, вони сміялися з його реальних карикатур, зрештою, геть несмішних, із політичних карикатур початку століття, спрямованих проти англійського короля та його великодержавної політики, я справді не розумію, як це сьогодні може викликати сміх, але їх це смішило до сліз і точнісінько так само сміялися вони з графіки та картин Файнінґера, у яких немає нічого кумедного, які є дистильованою
1 ... 33 34 35 ... 44
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кривоклят», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кривоклят"