Читати книгу - "Спокута"

– Це нормально. Це означає, що він не рохля і не тюхтій, а правильний забезпечений сучасний чоловік.

– Мене не цікавить, що він має. Навіть якщо б він нічого не мав, усе одно він мені дорогий як людина. Я не про це. Чому він за цей час жодного разу мене не запросив до себе? Свої речі до мене перевіз, а я так і не знаю, де він живе. Звичайно, я можу подивитися в паспорті місце його прописки…

– Ну, то й подивись і заспокойся.

– Не заспокоюсь. Бо мені хотілося б, щоб він запросив до себе в гості.

– Тобі від цього полегшає?

– Звичайно. Але чому він цього не робить? Як ти вважаєш?

– Думаю, що ти прискорюєш події. Не поспішай, чоловік – не кінь, його підганяти не можна.

– Ти так вважаєш?

– Що чоловік – не кінь? – засміялася Лариса так, що з рота мало не вислизнув пельмень зі сметаною. – Узагалі, Катрю, скажу тобі чесно: робиш ти з мухи слона, а ось цього робити не слід. Пливи за течією і все буде добре. О’кей?

– О’кей, – зітхнула Катря.

Подруга все ж її не переконала. У їхніх із Сашком стосунках була якась таємниця. Але яка? Невідомо.

– Не забудь завтра полити квіти, – нагадала Лариса, встаючи з-за столу, – ключ від моєї квартири не загубила?

– Ні! Ти що?!

– Дякую за обід, що наївся дармоїд!

– На здоров’я.

І все-таки в душу жінки підсвідомо закралися недовіра й тривога, які розвіялися наступного дня, коли Олександр запросив її із Сергієм поїхати до його будинку за містом. «Я даремно непокоїлася», – майнула в Катрі радісна думка.

– Я нікуди не поїду, – категорично заявив Сергій.

– Синку, ми ненадовго.

Катря підійшла до нього і хотіла взяти за руку, як робила завжди. Сергій відсмикнув її.

– У мене багато справ, – сказав і пішов до своєї кімнати.

– Сергійку! – з розпачем у голосі покликала Катерина, але у дверях, що вели до кімнати сина, клацнув замок.

– Нехай залишається, – обійняв її за плечі Олександр. – Не перший же раз їдемо за місто, і не останній.

Катря згодилася. Та чи могла вона не згодитися з Олександром? З ним було завжди просто, спокійно, надійно та затишно. Вона заглянула в його добрі очі та пішла збиратися.

Яким же було її здивування, коли вона дізналася, що будинок Сашка розташований на одній вулиці з будинком Лариси!

– Це ж треба, який збіг! – не приховувала свого захоплення Катерина. – І не лише на одній вулиці, а й через два будинки! І ви не знали один одного до цього часу?

– Ні, ми не були знайомі.

– Це ж треба! – не могла вгамуватися вона, оглядаючи доволі великий, сучасний трирівневий будинок під зеленою металочерепицею. – Я так давно не була в приватному будинку. Від того часу, як після смерті батьків справила поминки на сороковини.

– У тебе там гарний будинок залишився?

– Звичайний. Не такий, як у тебе!

– Ти будеш його продавати?

– Так. Через тиждень буде вже півроку, як не стало моїх батьків. Тоді й поїду в село.

– Треба покупців заздалегідь шукати. Під час цієї кризи не так просто продати нерухомість.

– Мені нема куди поспішати, – відповіла Катря, обходячи великі та просторі кімнати з дорогими сучасними меблями. – Чи в міліції така велика зарплатня, що можна жити в такій розкоші?

– Кожен у цьому житті крутиться, як карась на сковороді, якщо, звичайно, хоче добре жити. А ті, що їдять пісну кашу на сніданок, і це їх влаштовує, будуть і надалі задоволені тією кашею. А мені потрібна якщо каша, то з маслом, а на обід вже щось інше та смачніше.

– Не всі ж можуть заробити на те масло.

– Бо не хочуть. Хочеш добре жити – не зупиняйся ні перед чим, – сказав Олександр, і Катря помітила в його очах якийсь незнайомий, неприємний та таємничий вираз.

– Ти мене лякаєш, – мовила вона й навіть зупинилася.

– Це я так сказав, до слова. Ходімо нагору, я покажу тобі нашу спальню.

Він сказав «нашу», і ці слова враз розтопили всі сумніви, і вона, як дівчисько, побігла сходами нагору.

Оглянувши останню кімнату розкішного будинку, Катерина задивилася у вікно. Звідси, згори, було добре видно будинок Лариси.

– Що ти там цікаве пробачила? – запитав Олександр і став поруч.

– Виглядаю Ларису.

– Свою подругу?

– Так. Але її щось не видно. Може, зайдемо до неї в гості?

– Це буде вкрай неввічливо.

– Але чому? Зробимо своєю появою такий малесенький сюрприз.

– Сюрприз буде тоді, коли твоя подруга не одна, а з коханим чоловіком.