Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

Тут твій Порно-Мюллер недалекий від істини. Це міг бути такий самий тип, як мій батько. Батьки тому й роблять життя нестерпним, що не знають, куди подіти свою злість. Якби мій батько дізнався про цю історію кілька тижнів тому — коли Маркус Бергер ще був живий, — я не опинилася б у такому паскудному становищі. Бо він би спрямував свою ненависть на Маркуса Бергера. Атож, я певна, мій старий здатний на це. Він убив би Маркуса Бергера. Як і будь-який інший батько. Чи був то пан Шівас, я достеменно не знаю. Могли бути й інші люди. Ну, хоча б якісь сутенери. Гадаєш, хоч хтось із них добре ставився до Маркуса? Він порушив їхні одвічні закони, та ще й вихвалявся цим. Він не приєднувався до жодної банди. Не мав наміру нікому платити за охорону і взагалі визнавати когось своїм босом. Він був абсолютно сам по собі, наче такий собі малий божок. Деякі сутенери не раз намагалися перекупити в нього клуб. І не дивись так на мене. Інші жінки теж про це знають. Адже він цим постійно погрожував. Часом, коли наш заробіток був надто малий, він з'являвся роздратований, шалено махав руками й репетував. Погрожував, що продасть клуб. Йому вже начебто пропонували понад два мільйони марок. «Тоді вже будуть інші стосунки, задме суворіший вітер, — казав він. — Інші не будуть такими чулими й жалісними, як я. Тільки гроші рахуватимуть», — залякував він.

Спершу я думала, що то пусті погрози, якими він хоче спонукати нас працювати ще більше. Але тепер розумію, що була в тому й частка правди. У його колах на це дивились як на цілком нормальну справу. Чи справді давали йому два мільйони, не знаю, але продати клуб він таки міг будь-коли. Чи банді сутенерів, чи окремій людині. Продовжувати шантаж за допомогою фотографій та магнітофонних стрічок міг кожен. Деякі типи намагалися стати його компаньйонами. Це мені відомо достеменно. Маркус Бергер завжди відмовляв їм. Одного разу хтось прислав у клуб погромника, якраз була моя зміна. Той вліпив мені кілька ляпасів і, розмахуючи перед носом ножем, погрожував, що поріже мені обличчя, якщо Маркус не візьме нового компаньйона. Я мала переказати це Маркусові. Усе це я, звісно, переказала слово в слово, як було звелено. Він побілів од люті й ну лаятись: «Якщо вони вважають, що можуть отак, з доброго дива, привласнити мій клуб, то дуже помиляються! Вони хочуть п'ятдесят відсотків і свого управителя, який би контролював прибуток. П'ятдесят відсотків, можеш собі уявити?» Напевне, він хотів збудити в мені співчуття. Але жаліти його я не мала підстав. Хотіла тільки вберегти своє обличчя від ножа. Кому він віддає наші гроші, мені було геть байдуже.

— Ти гадаєш, убивця міг бути з тих кіл?

— Авжеж! Що може бути простіше! Якщо він не хоче з ними ділитись, вони вбивають його і беруть на себе керування клубом. Хто їм може завадити? Хіба що поліція? Тоді ідея твого шефа не закривати клуб, а лишити його натомість під наглядом, була слушна. Коли-небудь ці типи врешті прийшли б по касу. Отоді б ви їх і накрили.

Тоні вже майже забув про салат, одначе від накришених цибулин йому засльозилися очі. Він задумливо підвівся, взяв великого кухонного ножа і почав нарізати помідори. Йому нічого було більше сказати. Здобутки цілого дня вже нічого не важили. Ця тринадцятирічна дівчинка повернула його з-над хмар на землю. Він почував себе тепер на голову нижчим. Якщо з'ясується, що вбивця таки з банди сутенерів, Тоні просто опиниться в дурнях. Адже він із самого початку виступав проти нагляду за «Афродітою».

Отже, заходи шефа, на думку Гудрун, не були помилковими. Як і заходи Мюллера. Отож дурень у цій історії тільки один. Він сам.

— Ти не знаєш, як приготувати соус для салату з тунця й помідорів? Гудрун похитала головою.

— Ні, хіба я схожа на таку?

Тоні знову був близький до того, щоб викинути її геть. Згадка про пофарбовану під батік спідню білизну знову збудила в ньому роздратування. Але виснажлива туга відібрала у нього останні сили. Він відчував, що зараз здатен лише різати шматочками помідори. Йому здавалося, що саме ця робота тепер якраз для нього.

— Гадаю, тобі треба чогось випити, Тоні. Я зараз зроблю коктейль. І не бери цього так близько до серця. Як же це ти піймався на хитрощі тих типів?..

19

Він ненавидів наради у шефа, на яких обговорювали поточний стан справ. Так чи інакше все зводилося до того, що він та Мюллер доповідали, тимчасом як шеф мовчки сидів і похитував головою. Іноді, поки вони доповідали про результати слідства, шеф навіть гортав собі записника. Тоні Вуст і не сподівався від нього якихось путніх зауважень чи міркувань.

Поки Мюллер пояснював шефові, чому цю справу можна вже закривати, той гриз свою кулькову ручку. Перспектива покінчити з цією справою йому неабияк подобалась. Одначе він заходився розводитись про те, що треба у будь-якому разі продовжувати пошуки спільника, котрий теж порушив закон. Він щось сказав про «принцип законності» й запитливо подивився на Тоні Вуста. Той узявся пояснювати версію Гудрун. Він подавав її як власну.

Шефові ці аргументи видались переконливими. Франц Беккер цілком підходив на роль спільника.

— Ті газетні зануди хочуть чогось нового про справу, — сказав шеф. — Я не можу їх більше водити за носа. Вихід один: потрібні нові результати. Хоч що-небудь для тих писак. А то вони знову зроблять із нас посміховисько. Гадаю, ми можемо спокійно повідомити їх, що вбивця Маркуса Бергера, найімовірніше, сам наклав на себе руки. Крім того, ми напали на ще один слід. Мова йде про простодушного батька родини. Газетярі полюбляють такі історії.

Тоні Вуст був категорично проти.

— Цього не можна робити! Ми ще не викрили того чоловіка.

— Аз чого ви взяли, що я хочу назвати його ім'я?

На якийсь час Тоні Вусту вдалося привернути увагу шефа до історії з сутенерами, що хотіли перебрати собі клуб Маркуса Бергера.