Читати книгу - "Між фазами Місяця, Ендрю Мейн"

Одразу й не зрозумієш, що це значить, крім можливості вештатися подвір’ям голяка й ховати тіла, не переймаючись, що сусід щось побачить. Однак знахідка веде мене до чергового несподіваного відкриття…

Статистика показує, що з близько тисячі дітей, які наразі вважаються зниклими безвісти в Каліфорнії, в середньому тридцять п’ять зникли за нового місяця.

Це дозволяє звузити пошук до дітей із зеленими очима чи іншою особливістю з мого ДНК-відкриття, викрадених у певні дати.

На жаль, мої дані можуть бути неповними. Іграшковий Майстер мав звичку обирати дітей, які не зав­жди потрапляли до списків зниклих безвісти.

Я запитую «Предокс» про зникнення, які відповідали б цим факторам, і відповідь мене жахає.

Вісімнадцять днів тому. Один місячний цикл після зникнення Летроя. За десять днів до того, як я взявся за цю справу.

Тринадцятирічного Вінсента Ламона оголосили зниклим у Снеллвіллі, штат Джорджія — за двадцять кілометрів від Атланти.

Альбінос.

Я проводжу пошук по Каліфорнії за останні десять років, використовуючи дані про фазу місяця й фізичні характеристики, яким віддає перевагу Іграшковий Майстер, і знаходжу щонайменше дванадцятьох досі не знайдених дітей.

У нього кілька місць для вбивств у Лос-Анджелесі.

Питання в тому, що мені робити: намагатися знайти ці місця й можливі додаткові зачіпки чи поїхати до Джорджії й пошукати його там…

Перший варіант безпечніший і може дати більше даних.

Другий може вивести на шлях, на якому я вже бував. Мене тоді ледве не вбили.

Перш ніж мій мозок устигає зробити вибір, пальці вже бронюють квиток.

Доки детективка Чен розробляє свою кволу теорію, я йтиму за власним чуттям. Мені однаково, хто має рацію. Головне — упіймати його, перш ніж він уб’є знову.

Розділ 37. Стеження

Я обладнав собі штаб у номері готелю «Атланта Шератон», розташованого на північ від Університету штату Джорджія. У мене є фотографії всіх відомих жертв. До стіни прикріплені мапи місць, де він з’являвся у Південному централі, а також різно­кольорові нотатки з імовірними фактами і припущен­нями.

А ще великий настінний календар із залишком днів до нового місяця. Менше двох тижнів.

Вагомої причини вважати, що Іграшковий Майстер знову нападе, в мене немає. Та якщо у вбивств є певний ритуальний сенс, це дуже ймовірно.

Він бачив новини. Знає, що, намагаючись його знайти, поліція перевертає старий будинок з ніг на голову. Якщо він забобонний — може вирішити вбивати далі задля само­захисту.

Або ж ні. Я гадки не маю, як влаштований його мозок.

Існує також імовірність, що будь-якої миті Чен і компанія оголосять про свій бразильський прорив. У такому разі Іграшковий Майстер (якщо бразильський підозрюваний насправді не той, ким вони його вважають) вирішить, що знову вдалося вислизнути й можна далі безкарно вбивати.

Я не можу цього допустити.

Цікаво, що я зараз саме в Атланті, де профілювання серійних убивць уперше пройшло справжню серйозну перевірку.

Між 1979 та 1981 роками вбивства двадцяти восьми дітей і дорослих об’єднали в одну справу, що отримала назву «Убивства дітей в Атланті», позаяк більшості жертв було таки менше вісімнадцяти років.

Знадобилося півдесятка тіл, перш ніж правоохоронці усвідомили: у місті орудує серійний убивця. Позаяк це були так звані «чорні» злочини, у поліції не квапилися робити такі самі висновки, як щодо білих жертв. Причин багато, переважно вони расові, а не расистські, але наслідки виявились однаково невтішними.

Щойно спільнота дізналася, що в місті орудує хижак, дитячі майданчики спорожніли, люди почали виходити на патрулювання й почали ширитися чутки.

Це був район, де ще десяток років тому відкрито діяв «Ку-клукс-клан». Його члени скоїли десятки вбивств. Деякі працювали в правоохоронних органах і обіймали державні посади.

Хтось запевняв, що все це в минулому, але повірити було важко: колишній агітатор «Ку-клукс-клану» в Західній Вірджинії Роберт Берд став у Вашингтоні сенатором від демократів.

Записи моторошних заяв місцевого лідера організації лише загострили проблему. Він схвалював убивства й довго підживлював теорії змови.

Проте коли фахівець із ФБР Рой Гейзелвуд вирішив проїхатися чорними кварталами з чорношкірими поліціянтами за кермом, він помітив, як його біле обличчя змушує людей ховатися. Вулиці порожніли.

У створенні профілю вбивці стався великий прорив. Експерти припустили, що якби в цих краях з’явився білий, він привернув би до себе неабияку увагу. Особливо після того, як про вбивства написали в газетах.

Проаналізувавши місцевий світогляд і спекуляції в мас-медіа, Гейзелвуд із командою ФБР зробили висновок, що вбивав чорношкірий. Спираючись на попередній досвід роботи з серійними вбивцями, вони зробили декілька припущень. Убивця молодий. Шанує правопорядок. Імовірно, живе сам або з батьками.

Хоч такий профіль і звужував коло потенційних підозрюваних, у нього однаково вписувалися тисячі молодиків.

Слідчі складали типовий сценарій. Жертви були бідними, тому, скоріше за все, готові були піти з незнайомцем заради переконливої історії чи просто кількох баксів. Та щойно підключилася преса, вбивця почав позбавлятися тіл іншим способом.

Він більше не клав тіла в безлюдних місцях, а лишав там, де їх легше було знайти. Та якось судмедексперт мимохідь згадав у пресі, що вбивця міг почати скидати тіла у воду, аби позбутися доказів.

Ця помилка в мас-медіа пішла слідчим на користь. Профайлер ФБР Джон Дуглас припустив, що внаслідок такої заяви вбивця шукатиме мости та інші райони з виходом до річки Чаттахучі й там топитиме жертв.

Багато поліціянтів і навіть курсантів почали патрулювати ледь не біля кожного тамтешнього мосту, видивляючись убивцю.

Через місяць спостережень за дванадцятьма мостами, не знайшовши жодного підозрюваного, слідчі вирішили прикрити операцію.

На свій жаль, Вейн Бертрам Вільямс вирішив скинути тіло з мосту Джеймс-Джексон-Парквей саме в останню ніч операції. Курсант поліційної академії спостерігав за ним знизу.

Коли молодий курсант почув сплеск, він зв’язався по рації з поліціянтами, які патрулювали далі дорогою, і Вільямса затримали.

На пошуки тіла пішло кілька днів, та зрештою його знайшли за сто метрів від місця, де на берег винесло ще одну жертву.

Вільямса відпустили, але встановили за ним постійний нагляд. Доки він проводив імпровізовані прес-конференції у своєму дворі, принижуючи поліціянтів і навіть вихваляючись тим, що не пройшов детектор брехні, слідчі методично будували проти нього справу.

Урешті-решт його засудили за вбивство двох чоловіків і причетність до смерті двадцяти дев’яти інших жертв.

Архіви ФБР, доступні на їхньому сайті, — це цікава можливість розібрати поступову розбудову справи. З самого початку важко зрозуміти, що має значення, а що ні.

У майбутньому профілювання стало потужним інструментом, але завдяки йому чимало розслідувань пішло хибним шляхом, позаяк надто самовпевнені профайлери довіряли власній інтуїції більше, ніж фактам.

Як сказав би мій герой Річард Фейнман, «байдуже, наскільки красива твоя теорія, не має значення, наскільки ти розумний, — якщо теорія не узгоджується з експериментом, вона неправильна».

Я не фахівець із людського мозку й тим паче — з процедур, за якими детективи ловлять злочинців. Я вчений — із гнучкими межами, та все ж учений. І я звик, що зразки переді мною розкривають усю правду. Звісно, може трапитися мураха, яка маскується під павука чи навіть під листок. Та мураха не намагається надурити мене особисто.

А от Іграшковий Майстер — розумний незалежний агент, здатний змінювати поведінку поза своїм генетичним кодом і непередбачувано пристосовуватися до середовища.

Профайлери в ФБР мають