Читати книгу - "Дух джунглів, Алла Сєрова"

— Я допоможу.

Джейк і Брекстон підводять Луїса, китаянка підставила плече Едові. Ну от, умієте ж поводитись, як нормальні люди? То чого було комизитись і змагатися, хто вище насцить на стіну? Така вже в них, багатіїв, вдача.

— А ваша мати, Джейку?

— Хоче — хай іде, ні — то ні.

Слушна позиція. Як же треба було дістати бідолаху, що з усіх синівських почуттів у нього лишилося одне — бажання власноруч задушити неню! Не розумію: нащо народжувати дітей, щоб потім псувати їм життя? Чесніше зробити так, як колись зробила моя мати: не відчуваючи в собі материнського покликання, просто здала мене під опіку держави. У деяких випадках це — найкращий вихід.

— Я нікуди не піду.

Меріон уже очуняла й тепер люто світить одним оком — друге закриває гарненька гематома. Джейк одвів душу. За інших обставин я, може, засудила б його, та я трохи знайома з Меріон — досить, аби аплодувати йому стоячи.

— Ти завжди був нікчемою, як і твій батько, — нікчемою і залишишся. — Меріон тиче у Джейка сухим пальцем з облізлим манікюром. — Жоден з вас не втече, я буду рада, коли вас притягнуть назад. Тоді…

Що буде «тоді», я не чую, бо нагорі гримотять двері. Я чую, як кілька чоловіків спускаються до підвалу. Що, що робити?!

— Негайно назад, у камеру. Я замкну вас, а сама сховаюсь. А коли вони підуть…

Їм не треба двічі пояснювати. От тільки… Меріон.

— Я скажу їм, що ти тут, брудна іноземна сучко, скажу…

— Мамо, якщо ти рипнешся, я скручу тобі в'язи.

Я похапцем зачиняю двері, ховаю ключі в кишеню трупа під сходами, а сама пірнаю за купу якихось ящиків. Мій зір знову вихоплює пилинки в повітрі, а ніздрі відчувають сморід чужих немитих тіл і тютюну.

— Здається, мої люди трохи перестаралися, та все одно…

— Ваші люди, полковнику, мали дочекатись мене.

— Так, сеньоре Монтоя. Це моя вина, я помилився. Наступного разу…

— Отож. І не забувай цього. Наступного разу не буде, затям собі.

Я бачу їх. Двоє чоловіків у цивільному, охоронець у камуфляжній формі. І всі вони озброєні. Чорт, що відбувається? Яка накладка! Якщо вони мене тут знайдуть, нам усім буде непереливки. І я досі не знаю, заради чого було заварено таку кашу.

— Її так і не знайшли?

— Ні. Кілька трупів охоронців було навколо будинку. Схоже на роботу великого ягуара.

— «Схоже» чи то справді був ягуар? Хесусе, ти де?

Значить, того хлопця, що спочив під сходами, звали Хесусом? Добре мені діло… Утім, різниці немає. Зараз вони його знайдуть.

— Що за чортівня! Хесус мертвий!

Той, що його називали полковником, схилився над трупом. Ключі в нього в кишені, хлопче. Мене тут немає, зовсім. Чому мені не страшно? А мені не страшно.

— Ключі на місці. Схоже на серцевий напад.

— Не верзи дурниць. Цей хлопець не знав, з якого боку в нього серце!

— Та серце знало. На жаль, так буває. Він цілісінький, жодних пошкоджень, просто помер.

— Давай ключі. Що тут відбувається?! Ти отримуєш гроші не за те, аби моїх людей розривали ягуари.

Я чую, як гримотить замок. Вони зайшли до камери, охоронець лишився за дверима. Я тихенько підкрадаюсь до нього, ось він мене помітив, очі його лізуть на лоба — пізно. Ніж, надійний старий ніж устиг стати продовженням моєї руки, а жало його так давно не пило крові…

— Де дівка, я вас питаю?! Якщо не будете говорити, я почну вбивати цих людей, і тоді ви…

Скажений Педро захлинувся кров'ю — я вцілила ножем йому в потилицю. Чорт, не встигну вбити того, другого… Що це таке? Хтось про нього вже подбав. З темряви виринає напівгола індіанка, яку я лишила спочивати нагорі.

— Тобі треба поспішати, Койє.

Усе сталося тихо, ніхто нічого не чув… У гаражі, мабуть, є машина, та й телефон тут знайдеться. Треба вибиратися звідси.

— Швидко всі нагору.

Вони мовчки слухаються. Трупи мальовничою групою розташувалися на підлозі. Імовірно, небіжчик Педро вважав себе безсмертним. Усі ці багатенькі хлопчики та дівчатка, награбувавши грошей і дорвавшись до влади, наміряють собі два віки й поводяться відповідно, а потім страшенно дивуються, коли виявляється, що це не зовсім так. Що ж, тут нічого не зміниш, смерть — це найбільша остаточність.

9

Будинок великий, по-справжньому, хоч на перший погляд таким не здається. Індіанка, повсякчас озираючись на мене, веде нашу процесію коридором, потім прочиняє якісь двері — ага, це покої господаря. Звичайно ж, велетенське ліжко — цікаво, чи аж так у нього стояло, що такенне ліжко собі відгепав, чи це просто для окозамилювання? Хтозна, і вже нецікаво. Окрім ліжка, тут шафа, крісла і столик, вази і скриня. Але мене цікавить не це. Я прожогом лечу до ванної. Я перша! Хай там як, а мені треба помитися, бо миття в сумнівних водоймищах мене вже не вдовольняє, коли тут аж така розкіш.

— Сюди ніхто не зайде. Охоронці іззовні.

Вона говорить англійською з таким акцентом, що його можна різати ножем, та це нічого.

— Розташовуйтесь, відпочиньте. Я за хвилину приєднаюся до вас.

— Мені треба до ванної! — Меріон закопилила губу.

— Мені теж треба, Меріон. Якщо встигнете, то після мене. Пильнуй тут, чікіто. Як тебе звати?

— Мене звати Марія. Я пильнуватиму, Койє.

Я зачиняюсь і скидаю з себе брудний одяг. У шафі Педро я знайшла чимало всякої одяганки, деяка навіть з етикетками, тож одягнуся в чисте. Піна запашна і м'яка, вода гаряча; тепер я хочу їсти і спати. Але це мені не вдасться. Цікаво, що мені тепер з ними всіма робити? Луїсові добряче дісталося: ребра потовкли, вид попсували, та й Ед не набагато від нього від'їхав. А ще ж доважок у вигляді тих багатіїв! Що мені діяти? Чорт, усе заплуталось, далі нікуди…

— Чому ти називаєш її Койєю? — Брекстон намагається порозумітися з Марією.

— Вона — Койя, Сонячна Володарка. Шаман розповідав, ми всі знаємо пророцтво Віль-Таена.

— Про що ти говориш?

— Інка повернув на землю нашу Койю і двох Сінчі, синів Віракочі. Так було сказано в пророцтві.

— Вона дикунка і верзе дурниці. — Меріон у своєму репертуарі. — Може, ніколи не бачила білих людей?

— Чому ж? Наш гостинний господар був білим…

— Дурниці! Він, напевне, мексиканець абощо. Який він білий?

— Гаразд, — Брекстон починає міркувати, поглядаючи то на Марію, то на Меріон. — Тоді той, інший чоловік, якого називали полковником — він англієць, судячи з вимови… Був англійцем.