BooksUkraine.com » Фентезі » Король шрамів, Лі Бардуго 📚 - Українською

Читати книгу - "Король шрамів, Лі Бардуго"

102
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Король шрамів" автора Лі Бардуго. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 124
Перейти на сторінку:
його тіло холодній землі й темряві.

«Дозволь мені піти до мого Бога».

Дівчина шкодувала, що поряд немає Інеж, що Мара не ховається десь тут, у тиші. Ніна страшенно сумувала за її незворушністю, за її добротою. Вона була вдячна Адрікові, але він не був знайомий із Матаясом. Та й Ніни теж по-справжньому не знав. Тієї, якою вона була тепер.

Діставшись нарешті до розгалуження річки, вони отаборилися: напнули простий полотняний намет, підбитий хутром тварин, щоб зберігати тепло. Розклали вогонь, напоїли коней і взялися за невигадливу вечерю з чаю та солоної тріски, яку Ніна змушувала себе ковтати. Якби дорогою їм хтось зустрівся, вони планували сказати, що прямують до Мальська, де виставлятимуть свій товар. У санях лежала ціла купа зарядних механізмів для гвинтівок. Утім, Ніна сумнівалася, що їм доведеться щось пояснювати. Ця місцевість, як і значна територія Фієрди, була гола й безлюдна; маленькі містечка, наче квіти, неохоче буяють серед снігів.

Адрік дістав із кишені фляжку, налив у мідне горнятко трохи чорної рідини й узявся скептично її роздивлятися.

— Це що?

— Мені відомо лише, що це переганяють із соснового дьогтю. Один рибалка розповідав, що це чудовий засіб від застуди. — Хлопець ковтнув, миттю закашлявся й постукав себе кулаком у груди. — Святі, оце так гидота!

— Може, ця штука просто має тебе вбити, і тоді можна буде не перейматися через застуду.

— А може, їм просто подобається дерти з туристів по три шкури за їхні муки.

Хлопець простягнув Ніні фляжку, та вона, не роздумуючи, відмовилася. Вони трохи посиділи, дивлячись на стрімкі річкові води. Урешті-решт Адрік озвався:

— Ти ніколи не розповідала, як він загинув.

Ніна й гадки не мала, що відповісти. Та чи їй узагалі хочеться щось казати? Більшість людей у Равці, навіть гриші, не знали подробиць кеттердамського аукціону, і дівчина сумнівалася, що Адрік із захватом довідається, як вона злигалася з бандою злодіїв.

— Точно не знаю. Ми… працювали разом у Кеттердамі. Найгірша частина місії залишилася позаду. Ми вважали, що опинилася в безпеці. А потім з’явився закривавлений Матаяс. Його підстрелили.

Він зміг прийти до неї, попри смертельну рану, попри біль, від якого страждав. Прийшов поцілувати її востаннє, востаннє попрощатися.

— У місті було повно дрюскелле, і вони мали неабиякі підстави бажати Матаясові смерті. Але ціну назначили за кожного з нас. Люди стали кровожерливими, на вулицях панував цілковитий безлад.

Вона досі бачила його просочену кров’ю сорочку, відчувала під пальцями м’яке коротке волосся на хлопцевій потилиці. Воно тільки почало відростати, таке густе й золотисте.

— Він не сказав, хто в нього стріляв, — зізналася дівчина. Матаяс не хотів залишати її з цим тягарем. Знав, що від горя вона оскаженіє. Та йому слід було розуміти, що його загадкова смерть так само мучитиме її. Ніна гадала, що її нова місія із Грінґсою у Фієрді, де вона визволятиме гриш, допоможе боротися зі смутком і відчуттям провини, однак тепер почувалася анітрохи не ліпше, ніж на самому початку. — І це мене гризе.

— Мені знайоме це відчуття. — Адрік знову ковтнув із пляшки і зморщився від смаку. — Наприкінці війни мною керувала виключно жага помсти. Я хотів, щоб Дарклінґ поплатився за мою руку, за життя моїх друзів. Я хотів, щоб він помер.

— І твоє бажання втілилося в життя.

— Проте рука не відросла. І ніхто з моїх друзів не воскрес.

— Із цим я могла б допомогти, — пожартувала Ніна і з полегшенням почула, як Адрік сухо й неохоче захихотів. Дехто з гришників полотнів від самої лише згадки про її нову силу. Колись вона була Серцетлумачницею, відчувала, як пульсує в унісон з її серцем цілий світ. Парем змінила її. Сидячи під золотим куполом Маленького Палацу в червоній кефті, дівчина почувалася шахрайкою. Вона більше не могла маніпулювати живою матерією, не чула клекотіння крові та співу клітин. Зате мерці слухалися її наказів, і Ніна припускала, що так само виконує їхні. Зрештою, вона ж приїхала до Ґефвалле.

Вона допила чай. Відчувала, що Адрік уже чекає. Ніна знала, що час настав. Можливо, після погребіння Матаяса її серце позбудеться тягаря. Розуміла, що більше так тривати не може.

Дівчина підвелася.

— Я готова, — сказала вона, хай навіть знала, що бреше.

Вони рушили з табору вздовж річки.

«Розкажи мені історію, Матаясе. — Їй необхідно було почути його, необхідно було дізнатися, що якась його частина залишиться з нею. — Розкажи мені про свою родину».

«Розкажи мені про твою, Ніно. Чому ти ніколи про них не розповідала?» Тому що не знала їх. Ніна виросла у притулку, що не надто відрізнявся від сиротинця в Керамзині. Про її батьків не залишилося жодної згадки. Вона була однією з багатьох дітей, котрі з’явилися там без документів, без минулого. Їх називали келечки, на згадку про фруктові кошики, у яких знаходили немовлят.

Назвали її на честь однієї з покровительок дитячого будинку; вона носила подарований одяг, що надходив у великих перев’язаних мішках і смердів хімікатами, у яких його виварювали, поки не вб’ють усіх вошей.

«Ти була нещасною, Ніно?» — «Ні, Матаясе».

«Ще тоді це суперечило твоєму характеру».

«А тепер не суперечить», — подумала дівчина. Жодна іскра, що спалахувала всередині, не могла порівнятися з неохопним смутком.

Проте в дитинстві вона не була нещасною, попри важку поденну роботу, нудні уроки та їжу, яку готували майже винятково з капусти.

Навколо завжди панував гамір, були друзі, з якими можна було погратися. Дівчинка сама себе призначила офіційною розпорядницею притулку: зустрічала новеньких, допомагала вигадувати імена немовлятам і віддавала свою ганчір’яну ляльку Феодору тим, хто не міг спати без друга в першу ніч у загальній спальні.

Та й усі дорослі добре до неї ставилися. «Ходи, Ніночко, розкажи нам щось новеньке», — казала баба Інеса, усадовивши дівчинку на ослінчик у кухні, де вона могла гризти окраєць хліба і спостерігати за працівницями.

Свого першого деспота Ніна зустріла, коли їй було сім.

Хлопчика звали Томек, і він перевернув притулок із ніг на голову. Він не був найвищим чи найсильнішим — просто найпідступнішим: йому найбільше кортіло бити й кусати навіть наймолодших сиріток. Якщо в когось була іграшка, він ламав її. Якщо дитина міцно спала, він щипав її, щоб розбудити. Якщо хтось із дорослих був поряд, Томек ставав золотою дитиною з ямочками на щічках, та варто було їм піти, повертався жорстокий хлопчисько.

Кілька розбишак приєдналися до нього, наче тільки й чекали на ватажка; ці хлопчики й дівчатка завжди здавалися досить милими, аж поки не відчули смаку чужих сліз. Ніна щосили намагалася уникати їх, але Томек, схоже, нюхом відчував її радісний настрій не

1 ... 33 34 35 ... 124
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король шрамів, Лі Бардуго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Король шрамів, Лі Бардуго"