Читати книгу - "У черзі за святою водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Радянський і, відповідно, український Ерос спотворювався не стільки ідеологічним пресингом, скільки побутовими умовами. Житлова проблема була, без перебільшення, найголовнішою побутовою проблемою в СРСР. Більшість молодят змушені були мешкати в одній квартирі, а часом навіть в одній кімнаті з батьками. Траплялося, що в одній кімнаті гуртожитку тулилося по два молодих подружжя (мимоволі станеш «свінгерами»). Наймати квартиру в молодої сім’ї часто не було коштів. Отже, інтимне життя подружжя мимоволі «контролювалося», але не стільки керівними радянськими органами, скільки сусідами по гуртожитку чи власними батьками.
Житлова проблема позбавила мільйони людей багатьох природних радощів життя. Звісно, в такому стані справ була винна бездарна економічна політика КПРС. Але в дужках зауважмо, ніяк не виправдовуючи КПРС, що у традиційній українській хаті, де, за твердженнями сучасних прихильників патріархального способу життя, панував здоровий Ерос, в одному приміщенні з подружжям спали і дрібні діти, і старі батьки на печі. Для здорового Еросу залишалися хіба що клуні, скирти й галявини з високою травою, але все це — лише влітку.
Дефіцит «житлоплощ» так само обмежував і спотворював дошлюбні та позашлюбні інтимні стосунки. Те, що в багатьох країнах елементарно вирішується в готелі або мотелі, в СРСР було трагікомічною проблемою. Ключ від квартири самотнього друга, поки той на роботі, ставав золотим ключиком від райської брами.
Ще одна сторінка радянського еротичного святенництва — радянські готелі. В окремий готельний номер чоловіка й жінку селили лише за пред’явленням свідоцтва про шлюб. Якщо ж, скажімо, жінка завітає до чоловіка в готель, їй дозволять лишатися в номері лише до 23.00. «Громадянський шлюб у нас лише до двадцять третьої», — цитата з популярного радянського кінофільму. Втім, усі готельні еротичні проблеми вирішувалися за хабар черговій.
Та ні статевий інстинкт, ні статеву цікавість у радянських українцях знищено не було. Офіціоз існував якось ніби окремо, а народне життя ішло переважно іншими шляхами. Звісно, була певна кількість громадян, які настільки пройнялися офіційною мораллю, що зробили її принципом свого життя. Були й такі, хто намагався говорити вголос про замовчуване, — їх позбавляли слова. Але більшість приймала правила гри, добре усвідомлюючи, де треба мовчати, а де можна й поговорити. Весело й задьористо лунали непристойні анекдоти — цей сороміцький фольклор радянської доби, і щоб усе зрозуміти й розсміятися, іноді треба бути добре обізнаними з еротичними тонкощами. Непристойні анекдоти посідали в народі почесне друге місце після політичних. За кадром офіціозу були не лише анекдоти. Тільки-но між людьми однієї статі виникала довірлива дружня атмосфера, відразу могли розпочатися відверті розмови «про те саме». Були місця, де особливо активно обговорювалося те, про що «не говорять», — наприклад, палати лікарень, де навіть викладачки наукового комунізму розповідали, як ото кохалися з чоловіком на розкладному ліжку і як воно поламалося. «Чули б мене мої студенти», — сміялася партійна дама, яку потягло на відвертість.
Були й місця, де не лише точилися балачки, а й провадилися практичні заняття — наприклад, будинки відпочинку й санаторії, де навіть шістдесятилітні старі діви могли втратити цноту. Звичайно, загальна курортна розпуста — то ще один із радянських міфів, але для витворення його було чимало підстав.
Уявлення пpо українське село як про царство суворої моралі також має міфологічний характер. Український публіцист кінця ХІХ століття Сергій Подолинський писав про українських дівчат, що сезонно працювали на буряках у південних областях України: «… Вони тікають, біжать на плянтації, тягаються там місяць або два, навчаються пияцтва, розпусти, і вертаються нарешті додому без грошей, обірвані, заморені, нерідко заражені сифілісом». Звичайно, описані явища почалися від кінця того століття, коли внаслідок розвитку аграрного капіталізму патріархальні відносини в українському селі почали руйнуватися.
Отже, еротичну мораль українського суспільства радянської доби можна схаpактеpизувати радше як святенницьку, а не, умовно кажучи, «оpвелівську». В часи «перебудови» почали з’являтися публікації про те, що сексуальна насолода є цінністю для чоловіка і жінки. Та для багатьох чоловіків і жінок у радянських сім’ях чи поза ними сексуальні переживання були цінністю ще до того, як про це заговорили друковані органи.
Хоч би якою святенницькою, брехливою, а часом і комічною була радянська еротика, та кохання і в радянські часи вважалося безсумнівною цінністю, головною підставою для створення міцної радянської сім’ї. Звісно, траплялося всяке: заради кар’єри (своєї чи чоловікової) жінки йшли на інтимні зв’язки з тими, хто обіймали високі посади; існувала прихована проституція, «комплексне» обслуговування високих партійців та урядовців, траплялася й «безпартійна» розпуста — підпільні притони та борделі. Але всепереможне кохання залишалося безсумнівною цінністю, і не лише в юному віці. В радянській Україні майже не траплялося шлюбів із розрахунку. Звичайно, до певної міри це було зумовлено тим, що в СРСР майже не існувало багатих людей, з якими можна було би вигідно одружитися. Привілейовані мистецькі, наукові, а особливо номенклатурні кола дотримувалися певної кастовості в укладанні шлюбів, дівчат і хлопців «із вулиці» намагалися до свого кола не пускати.
А представники «середніх» радянських прошарків закохувались і одружувались переважно без розрахунку. Щоправда, чи не єдиним радянським «посагом» була прописка у великих містах, тож дівчата і хлопці із сіл або маленьких містечок, які намучилися, живучи в гуртожитках, справді шукали шлюбу з мешканцями великих міст, щоби разом із матримоніальною вирішити й житлову проблему.
Але все це було дрібницею поряд із великим коханням, у яке вірили. Через невлаштований побут у хлопцеві роботящі руки цінували більше, ніж уміння заробляти гроші — в радянських умовах великих грошей усе одно не заробиш. Тож навіть низькооплачувані радянські женихи були в ціні. Втім, шлюб у радянські часи чомусь уважався значно більшою цінністю для жінок, ніж для чоловіків. Дівчата поспішали вийти заміж якомога раніше, ніби боячись, що не трапиться більше на їхньому шляху жоден інженер із зарплатнею «120 ре без прогресу».
Нині, в перехідний період, за болісного просування ринкових реформ, з’являється новий клас місцевих багатіїв, і відповідно виростають у ціні жінки — не як особистості, а як еротичні об’єкти. «Жінка в наші дні — це також професія», — пише газета «Бульвар». Часописи друкують інтерв’ю з повіями,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У черзі за святою водою», після закриття браузера.