Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Це питання, чи наказ? Ні те, ні те не тішить. Особливо якщо згадати, як він на мене дивився там, на кораблі рі-одо.

І я несподівано для себе наважуюсь на маленьку зухвалість. Навмисне випробовуючи межі дозволеного.

– Вистачить, мій пане. Тільки… не лякайте мене, будь ласка, – прошу, підводячи голову і зустрічаючи важкий погляд чорних очей. Наче в полум'яну прірву заглядаю.

Напевно, кожному почуттю є межа. І страху також. Особливо коли всі намальовані уявою жахи не поспішають відбуватися. Той, кого я так боялася, просто тримає мене. Мені незручно і соромно сидіти голій на руках у незнайомого й моторошного чоловіка. Ще й до того ж також голого. Але це точно не смертельно.

Ми так і застигаємо, розглядаючи одне одного. Він відверто вивчаючи. Я – намагаючись звикнути до думки, що ось цей наче зі сталі відлитий інопланетянин має на мене такі ж права, що й рі-одо. Що я їхня спільна іграшка. Або вихованець. Або... незрозуміло хто.

І ось саме свій статус поруч із ними мені й треба з'ясувати. Як і те, що він означає для мене.

А вони схожі, між іншим. Як близнюки, якщо не звертати увагу на колір шкіри та волосся. Одні й самі різкі хижі риси. Вигин губ. Форма примружених очей. Різка лінія носа.

− Я починаю розуміти, брате, чому ти зробив такий дивний вибір, − з дещицею здивування зауважує мій другий господар. – Вона слухняна та ідеально сприйнятлива. І така, що має достатньо сили духу, щоб переступати через власні страхи. З цього справді може щось вийти.

− Що може вийти? − злітає з моїх губ, перш ніж встигаю прикусити язик.

− І наполеглива, − хмикає рі-одо, теж сідаючи.

Озирнутися на нього мені ніхто не забороняє. Виявляється, що брати разом зі мною влаштувалися в кутку басейну біля перпендикулярного стику бортиків. Досить близько один до одного. Варто А-Атону простягнути руку, і він легко зможе мене торкнутися. А якщо захоче, то й не лише торкнутися.

− Я задоволений твоїм послухом, Ліно, − вигинає куточки губ у схвальній усмішці рі-одо. − Ти заслужила правду. Але якщо, дізнавшись її, посмієш істерити й чинити опір тому, що ми від тебе хочемо, пошкодуєш дуже сильно. Зрозуміла мене?

− Так, мій пане.

Киваю, а сама вже відчуваю, як мене трусить від тривоги. І те, що руки Са-оіра починають повільно ковзати по моєму тілу, вивчаючи й пробуючи на дотик, спокою вже точно ніяк не додає.

– Ми з братом народилися в імператорській родині імперії Аша-Ірон. Спадкоємцями владущої гілки. І нашого загиблого батька імператора. Ми повинні якомога швидше прийняти владу над нашим домом та імперією, – приголомшує мене рі-одо.

О, боже мій! Оце я влипла.

− Удвох? – тільки й знаходжу у собі сили пискнути. Відчуваючи, як Са-оір обхоплює і мне мої груди, вивчаючи.  Так само як робив це А-атон раніше. Здається, ця частина мого тіла їх особливо приваблює.

− Так, удвох, − безпристрасно киває рі-одо. – Ми були зачаті та народжені, як дві частини одного цілого. Дар, який дозволить нам увійти в коло сили нашого роду і прийняти спадщину, поділено на нас двох. Таке трапляється вкрай рідко. І зазвичай означає, що владущі близнюки загалом становитимуть силу набагато могутнішу, ніж здатний сконцентрувати у собі один правитель. За однієї лише умови.

Тепер обидва брати пильно дивляться на мене. І я вже не сумніваюся, що ця умова безпосередньо торкається моєї скромної персони.

Рі-одо подається до мене. Хапає за карк, не дозволяючи відвернутися. І вимовляє просто в губи.

− Нам потрібна се-авін. Єднальна. Та, що добровільно увійде з нами до кола сили. Та, що прийме одночасно нас двох. І нашу силу, щоб злити її докупи. Ти станеш тією ланкою, що об'єднає нас. І матір'ю наших дітей, коли настане час. Якщо підкоришся й витримаєш ритуал.

Коли до мене доходить сенс почутого, з губ зривається ошелешене зітхання. І його випиває рі-одо, вгризаючись у мій рот жорстким, власницьким поцілунком. Примушуючи забути на якийсь час всі ті питання, що ще крутяться в моїй голові.

Пискнувши, я мимоволі скидаю руки, щоб схопитися за його плечі. Але мої зап'ястя відразу перехоплює другий чоловік, заводячи їх мені за спину і стискаючи сталевими клешнями своїх пальців. Розвертає в себе на колінах так, що я тепер опиняюся спиною до нього й обличчям до А-Атона.

Безпорадна у їхніх руках. Беззахисна перед їхніми бажаннями. Тоді чому ж у моїх венах крім тваринного страху починає розгоратися і ще щось? Інше. Темне. Порочне. Воно нашіптує, що підкорятися в цій ситуації правильно і потрібно. Адже я обіцяла. Потрібно просто не боротися із собою. Змиритись.

Поцілунок рі-одо стає дедалі глибшим. Він ніби бере мене цією майже грубою ласкою.

А Са-оір у цей час вільною рукою за талію підтягує мене до себе ближче. Примушуючи притиснутися до його вже дуже відчутної ерекції. І гаряча долоня відразу зміщується мені на живіт. А потім ще нижче. І невблаганно накриває промежину. Проникає пальцями далі, розсовуючи складочки жіночої плоті.

Мене навіть струшує від того, наскільки приголомшливо гострим відчувається цей дотик. І моя безпорадність. І те, що мене торкаються й пестять двоє чоловіків одночасно. Мені не вирватись. Не втекти. Не закритися. Залишається лише відчувати. Й здаватися. Їм. І тим незнайомим відчуттям, що проймають моє зрадницьке тіло.

Схлипнувши, я вигинаюся дугою в путах чоловічих рук, що утримують мене. Розплющую широко очі, зі стогоном мимоволі відповідаючи на поцілунок А-атона. І мало не скрикую, коли його брат змушує мене розсунути ноги, посадивши на себе верхи.

− Хм, як тут все ніжно. Нам доведеться бути дуже обережними, – гуркоче Са-оір, тепер уже безперешкодно досліджуючи моє тіло. − Ти кажеш, вона незаймана, брате? Тільки тут?

І його палець проникає у мене. Зовсім трохи. Але навіть цього достатньо, щоб оглушити мене почуттям розтягнутості. І власним незрозумілим бажанням податися стегнами назустріч. Як я можу цього хотіти? Що зі мною не так? І чи варто докопуватись?