Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

сказав Ганс Пітер, все ще стискаючи свитку в руках. Пальцем правої руки він водив по голубій стрічці, що звивалася вздовж рукава свитки. Дівчина задумалася: чи здогадався її брат, що цю стрічку відпороли й пришили знову? — Звісно, довелося пожертвувати нашою наймолодшенькою і віддати її на поталу чарам, щоб отримати те, що маємо зараз. Але я переконаний, воно того вартувало, — в його словах вчувався сарказм.

— Так, воно того вартувало, — дівчина вимовила свої слова твердо й підвела голову догори. — Батько виживе. Його лікуватиме найкращий лікар та доглядатиме досвідчена медсестра. В Аскеля з матір’ю буде затишна домівка…

— У тебе також має бути дім, — перебив її Аскель. — Коли повернешся назавжди, можеш жити з нами.

Дівчина розуміла, яких величезних зусиль коштує її братові бути щедрим, тому у відповідь на його слова всміхнулася й подякувала.

— Якби я не пішла з ізбйорном, — продовжувала вона, — ми б і далі тіснилися у маленькій хатинці, дах якої зяє дірками. І якби з батьком сталося лихо, ми би поклали його перед багаттям і самі про нього піклувалися, — вона договорила, коротко кивнула і допила свій захололий чай.

— Невже ти думаєш, що з батьком трапилося би таке лихо, якби до нас у гості не завітав ізбйорн? — сказав Ганс Пітер, озвучуючи її потаємні побоювання. — Мені треба поспати, — сказавши це, він вийшов з кімнати.

Дівчина поспішила за ним. Коли обоє спускалися сходами донизу, вона схопила його за рукав.

— Гансе Пітере, — тихо сказала вона. — Якщо тобі щось відомо про ці чари, будь ласка, розкажи мені; я б дуже хотіла дізнатися більше.

— Будь обережна. Перечекай один рік і повертайся додому, — сказав він. Тоді вирвав свій рукав з її руки і поспішив донизу, перестрибуючи через дві сходинки за раз. Дівчина сповільнила ходу, чекаючи на Тордіс, котра також спускалася сходами.

На другому поверсі будинку на дівчину чекала власна спальня. Аскелеві слуги постелили чисту постіль та прибрали кімнату до її приходу. Дівчина мимоволі подумала про те, що кімната у неї вдома, чи то пак у крижаному палаці, була більшою за розмірами. Окрім того, у цій кімнаті не було власної лазнички, лише нічний горщик, графин з теплою водою та миска для вмивання. Дівчина вмилася і залізла під ковдру.

Вона переконувала себе, що не може заснути, бо ліжко тут вужче, простирадло — жорсткіше, а ще меблі відкидають зовсім інші тіні. Вона вперто не хотіла визнати, що насправді їй хотілося, щоб знайомий тягар опустився на ліжко поруч із нею. Їй бракувало знайомого подиху на власній щоці. Врешті вона попросила Роло, аби той ліг у ліжко поруч із нею. Роло погодився. Але закінчилося це все тим, що вовк усю ніч хропів та штурхався. Тому, коли нарешті розвиднілося, дівчина здалася, встала і переодяглася у свій буденний одяг.

Розділ 18

Три дні минули немов мить. Більшу частину часу дівчина провела у батьковій кімнаті, тримаючи його за руку та розмовляючи з ним. Вона розповідала йому «вигадки» про саламандр, фавнів та шовкі, котрі мешкали у фантастичному палаці з криги; переповідала історії із книг, котрі читала у бібліотеці крижаного палацу; сказала, що намагалася вивчити нову мову, а коли він запитав, яку саме, швидко відповіла: «Франкську». Вона не хотіла, щоб батько дізнався, що вона вивчає мову тролів.

Дівчина послала Ейнара до найближчої книжкової крамниці і сказала, щоб купив там кілька популярних романів. Вони з Тордіс по черзі читали їх Ярлові і покидали його кімнату лише тоді, коли медсестра перев’язувала йому рани або коли мила його, хоча й тоді розстатися з батьком видавалося дівчині мукою.

Того ж дня, коли дівчина прибула до Християнії, Ганс Пітер запряг у воза оленицю і повернувся до їхньої старої хатини. Усі просили його зостатися, але він відмовився. Сказав, що на нього чекають справи («Ха!» — сказала на те Фріда), і додав, що Йорун хвилюватиметься, якщо не почує звісток від них.

— Як шкода, що я не взяла з собою моєї маленької книжечки. Ми б тоді могли їй написати! — сказала дівчина, погладжуючи морду білолицьої олениці. Тим часом Ганс Пітер поклав на воза маленький клуночок з одягом та великий кошик з їжею. — Тоді ти міг би залишитися з нами.

— Я б усе одно не залишився, — лаконічно відказав він.

— Мені потрібно з тобою поговорити, — наполягала вона. Щиро кажучи, вона наполягала на цьому цілісінький день. Їй хотілося побалакати з Гансом Пітером наодинці й розпитати його про крижаний палац та про чари.

— Ні, у цьому немає потреби, — сказав Ганс Пітер. Тоді зітхнув і сів на воза. — Ну гаразд, моя миленька маленька сестричко, слухай уважно. Так, маєш рацію, — я там був. Я бачив велику засніжену рівнину і палац із криги. Я знайомий з фавном Еразмусом і з саламандрами, які вміють готувати розкішні обіди. Але я також знайомий із володаркою палацу, і мені відомо про дивовижі палацу та про долю всіх його мешканців. І саме тому я тобі кажу: будь обережна, перечекай один рік і повертайся додому.

— Але мені здається я могла би…

— Будь обережна. Перечекай один рік. Тоді повертайся додому, — знову повторив він. Тоді взяв віжки до рук і відпустив гальмо на передньому лівому колесі. — Поки що можеш залишити свитку в себе. Але коли повернешся додому — віддаси її мені.

Він змахнув віжками, присвиснув. Дівчина відскочила вбік. Олениця зірвалася з місця й помчала. Коли вони доїхали до першого повороту, Ганс Пітер повернувся й помахав їй рукою. У променях сонця його волосся виглядало дуже-дуже білим, таким білим, немов то було волосся дідугана.

— Ну що ж? — Фріда вийшла на ґанок і глянула вслід за возом. — Поїхав? От! Навіть не попрощався з власною матір’ю та братом, котрий його прихистив та пригрів.

Дівчину розгнівав материн сварливий тон.

— Ти ж знаєш, Ганс Пітер не з тих, хто прощається. Так само, як і Аскель. Їх обох таке прощання лише б роздратувало, — мама на ті слова лише пхикнула. — Холодніє. Піду назад до будинку.

Дівчина й незчулася, як дні її гостювання добігли кінця. І ось одного ранку вона знову пакувала свій наплічник. Аскель пообіцяв, що відвезе її за місто, коли звечоріє. Там