Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Разом із вовком, що ступав поруч, дівчина піднялася нагору. Серце шалено калатало. Розкішний килим з трояндовими візерунками приглушував їхні кроки. На другому поверсі біля сходів стояв маленький столик, на якому була ваза зі східним орнаментом. Дівчина не була певна, що викликало у неї більше подиву: те, що Аскелядан живе в такому багатому будинку, чи те, що за дверима, які знаходилися біля столика, лежав її тяжко поранений батько.
Зібравши всю відвагу, на котру вона лишень була здатна, дівчина неголосно постукала. Двері були злегка причинені, тому від її стуку вони самі відчинилися. Вона побачила саме те, чого й очікувала: її мама, сестра Тордіс, трійко старших братів — усі стояли над ліжком хворого. Усе його тіло було в пов’язках. Над ним схилився журавлеподібний чоловік у чорному — лікар.
— Привіт, — привіталася дівчина і схопилася за вовчий загривок, шукаючи опори.
Погляди присутніх у кімнаті тепер були спрямовані на неї, навіть затуманений погляд батька. На якусь хвилю всі завмерли. А тоді враз все довкола ожило.
— Дівчинко!
— Сестро!
— Дочко!
— Як ти сюди дісталася?
— Замовкніть, — сказав лікар. — Пан Оскарсон потребує тиші.
Ганс Пітер першим кинувся до дівчини й міцно її обійняв. Тоді Тордіс зробила те саме, за нею — Торст. Аскель її не обійняв. Він стояв, заклавши руки в кишені своїх розкішних штанів.
— Все гаразд, лікарю Олафсоне, це моя наймолодша сестра, — сказав він пихато.
Мати її також не обняла. Вона стояла позаду Аскелядана, перебираючи край своєї шовкової шалі.
— Дочко, — сказав Ярл і простягнув до неї свою неушкоджену руку.
Дівчина повільно наблизилася до нього. Йдучи по кімнаті, вона раптом відчула тепло оселі й на її чолі виступив піт. Вона зняла свитку.
На праву руку Ярла була накладена шина, надійно зафіксована бинтами. Ковдру з цього боку ліжка відгорнули вбік. І було добре видно, що права нога також була зафіксована та забинтована. Окрім того, під його очима виднілися мішки, а на лівій щоці — величезний синець. Дівчина опустилася навколішки біля ліжка й взяла його за ліву руку.
— Таточку, мені так прикро, — мовила вона, схлипуючи.
— Дочко, ти в цьому не винна, — сказав він тихо і легенько стиснув її долоню.
Вона похитала головою. У неї було жахливе відчуття: те, що зараз тут відбувається, було якось із нею пов’язане. Адже недаремно на Півночі нещастя називають «тролячим везінням».
— Ну, гаразд… — лікар відкашлявся, мабуть, почуваючись ніяково. — Я дам медсестрі знеболювальні та жарознижуючі ліки. Вона знатиме, що з ними робити.
— Дякую, лікарю Олафсоне, — сказав Аскелядан. Він ступив кілька кроків назустріч лікареві й потиснув йому руку. — Я проведу вас.
Дівчина не могла стриматися, щоб не витріщитися на свого брата. Він став такий рафінований та накрохмалений, що від одного погляду на нього їй робилося моторошно. Помітивши вираз обличчя сестри, Ганс Пітер розсміявся.
— Як бачиш, Аскель тепер на своєму місці, — сухо сказав він.
— Так, хвала небесам, що так сталося, — невдоволено докинула мама. — Де би зараз був твій нещасний батько, якби Аскелядан не покликав придворного лікаря?
Ганс Пітер схилив голову і нічого не відповів. А мати звернулася до дівчини:
— Ти зламала обіцянку? — хоча її обличчя було незворушним, але дівчині здалося, що вона побачила крихту страху в материних очах.
Дочка зніяковіло закліпала очима, але за якусь мить спохопилася і заперечно похитала головою.
— Ні, ізбйорн приніс мене до міста, щоб я могла побути з батьком. Через кілька днів я повернусь до палацу.
Фріда коротко кивнула головою:
— Дивись мені!
На її наймолодшу доньку раптом зійшло просвітлення: Фріда боялася, що у них відберуть щойно здобуте багатство, якщо дівчина зламає обіцянку, дану ведмедеві.
— То ти зовсім ненадовго? — прошепотів Ярл. Після цих слів він поринув у сон.
Наймолодша донька з острахом спостерігала, як підіймалися та опускалися в ритмі дихання сплячої людини його груди. Тоді вона відпустила його долоню, котру досі стискала, і вкрила батькові плечі ковдрою.
— Лікар дав йому знеболювальне, — сказала Тордіс, ставши поруч. Вона обійняла дівчину за плечі. — А ще лікар попередив, що ці ліки можуть також діяти як снодійне.
— З ним все буде добре, правда?
— Так, звичайно! Все буде добре, — сказав Торст якимось дивно хриплим голосом. Обличчя у нього було таке ж бліде, як і в усіх інших, однак він зміг видусити з себе усмішку. — Йому всього лиш треба відпочити. Так лікар сказав.
Проте Ганс Пітер і далі був насуплений.
— Мусимо дати йому поспати, — коротко сказав він, підхопив свою свитку й рушив до дверей.
Фріда та Торст пішли слідом за ним, а Тордіс з дівчиною залишилися з батьком. Минуло кілька хвилин, і до кімнати діловито ввійшла жінка у довгому фартуху. Навколо її голови були закручені дві сиві коси. Вона привіталась з дівчатами усмішкою і заходилася міряти пульс сплячого батька.
— То ви медсестра? — прошепотіла Тордіс. Жінка схвально кивнула й приставила вказівний палець до вуст. Перезирнувшись, дівчата вийшли.
Все ще заколисані атмосферою кімнати, у котрій щойно були, сестри мовчки спустилися донизу широкими сходами. Тордіс провела їх до вітальні, де вже зібралися інші члени родини. Дівчина сіла на диван поруч із Тордіс. Вона взяла до рук горня з чаєм, а також шматок хліба з сиром. І лише тоді окинула поглядом усю свою сім’ю у розкішно вмебльованій кімнаті. Тордіс майже не змінилася, вона й далі була вбрана у кольорову сукню модного покрою, котру сама собі колись пошила. Ганс Пітер, як і раніше, був одягнений у простий грубий вовняний одяг, однак тепер на ньому більше не було латок та потертих манжетів. Аскель, Торст, Ейнар і Фріда хоч і були вбрані у міський одяг, виглядали якось трохи неохайно.
— З батьком усе буде гаразд?
Цього разу страшне запитання пролунало з вуст Ейнара.
— Безперечно! — мовив Аскелядан з вдаваною легкістю. Він ковтнув занадто багато кави і закашлявся. Торст поплескав його по спині.
— То буде велике диво, якщо твій батько знову зможе ходити, — сказала Фріда. — Рука у нього, звісно, залишиться, але користі з неї буде мало. Хвала небесам, Аскель зможе про нас подбати. Хоча б одна моя дитина народилася не даремно, — пирхнула вона.
— Батько завжди зможе про себе подбати, —
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце і місяць, сніг і лід», після закриття браузера.