Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

Пройшов перший навчальний місяць. Для мене, до речі, цілком вдало. Викладачі мене не хвалять особливо, окрім містера Нотрила, але й не обзивають. Свої обов'язки по дому я виконую так само. З сестрами полегшую собі життя тим, що змушую їх забувати, як сваритися між собою, як до мене огризатися. Діє. На жаль, не на постійній основі. Думаю, було б чудово вміти щось вселяти людям. Ця здатність мені знадобилася б більше. А так… Ну забули вони на п'ять хвилин, що можна пограти в комп'ютер, але потім знову приходять і ділять місце за столом з криками. Чисто теоретично я можу змусити їх повністю забути про існування комп'ютера, але це буде занадто. Не така я вже безсовісна.

На пари ходжу регулярно, також відповідально відвідую факультатив, щодня нагадую містеру Нотрилу про заплановані справи. Взагалі мені здається, що я виконую занадто мало роботи як для такої зарплати. Завжди пропоную куратору допомогу в чомусь, але він каже, що нічого такого не потрібно. Видав мені другу частину зарплати, похвалив, подарував набір ручок – робочий реквізит.

Рокс ходить за мною слідом, на парах сидить поряд, списувати дає, у їдальні поривається за мене платити, але я відмовляюся. Не казала йому, що вже згодна зустрічатися, але іноді дозволяю себе брати за руку. Так що коридором ми часто гуляємо саме так. Мені приємно відчувати те, що на мене дивляться, як на дівчину в парі. Напевно, варто офіційно сказати йому, що я згодна бути його дівчиною, але поки що до речі не довелося.

- Мамо, мене друг запросив у кіно. Можна я в суботу схожу?

- Який друг, люба? Ти не розповідала мені.

- Хлопець один із моєї групи. Ми з ним у школі навчалися, тепер у академії. Сидимо поряд, спілкуємося вже місяць. Він мені запропонував зустрічатися. Ось у кіно кличе.

- А з якої він родини?

- Я не знаю точно, але він один у сім'ї. Це все, що мені відомо. Як людина він, начебто, непоганий. Виправився, навіть вчиться добре.

- Ти в батька запитувала?

- Ну мам, ти ж знаєш, що він скаже. Не пустить і все. Змусить у магазині весь день за прилавком стояти. А я навіть грошей не прошу на кіно…

- Хлопець платитиме?

- Угу, - прибріхую трохи. Адже я не дозволю за себе платити, це до чогось зобов'язує, але й зізнатися не можу, що в мене є зароблені гроші.

- Добре, люба, сходи. Але ти дізнайся більше про цього хлопчика. І не погоджуйся ні на що таке, про що тобі соромно буде розповісти батькові. Зрозуміла?

- Так, мамо.

Я й не збиралася. Цікаво все-таки, що саме мати мала на увазі, але перепитувати незручно. У моїй голові є кілька варіантів, хай так і лишиться.

Батьки, схоже, не помітили нічого дивного у моїй поведінці. Не звертають уваги вже й на блокноти в моїх руках, на телефонні розмови, які я веду з викладачем. Я не уточнювала, навіщо мені це потрібно, але хтось із сестер припустив, що я – староста групи, я не стала спростовувати. Такої версії вдома і дотримуються. Вона власне і прикриває те, що мені час від часу треба телефонувати куратору.

У кіно з Роксом ми сходили вдало. Він сам вибрав фільм, щось із фантастики. Я не вразилася, бо надивилася на факультативі містера Нотрила на всіляких монстрів. Іноді за одне заняття він створює кілька різних. Я вже не бігаю ховатися за його спину, скоріше рвусь у бій. Це, виявляється, цікаво. Дуже рада, що Рокс записав мене саме на цей факультатив. Це я все до того, що фільм про чудовисько не видався мені таким уже цікавим і страшним, як було обіцяно. Сюжет непоганий, але знято ненатурально.

- Значить, тепер ти точно моя дівчина, - сказав Рокс, коли ми присіли на лавці в парку, їмо морозиво.

- Ну не знаю… - навіщось я ще ламаюся, хоча давно вже згодна.

- Не відвертишся, - усміхається мені поверх свого ріжка.

- Так, з тобою дружити не так уже й погано. Завжди весело, - я все ще не відповіла ствердно.

- Зараз ще на велосипедах покатаємося, тоді в тебе не залишиться сумнівів, - киває мені на прокатні.

- Ні, я не можу. Обіцяла мамі повернутися до семи. Треба з близнюками сидіти, потім викупати їх, спати вкласти.

- А чому ти цим займаєшся, а не мама?

- Вона в цей час зайнята іншими справами, - відповідаю ухильно, а сама обмірковую, які у мами справи вечорами... Чесно кажучи, сама не знаю, що вона в цей час робить. Вся моя увага на близнюках, ніколи відволіктися.

- Ех, шкода. Іншим разом, значить.

Зробили одне коло парком пішки, знайшли затишне місце, з якого можна переміститися додому. Я вже зібралася вирушати, як Рокс спробував притягнути мене за руку до себе. А ми тим часом стоїмо під якимось величезним каменем, мало не в печеру залізли. Нас прикриває кущ, десь недалеко прогулюються люди, пищать діти, котиться паровозик.

- Ти чого?

- Як чого? - Грає очима. – Ти тепер моя дівчина, а отже…

Обіймає мене за талію, намагається притиснутись, я відхиляю голову, він уже тягнеться до губ. Хватка у нього неслабка, наші сили нерівні.

- Рокс, - б'ю кулаком по плечу, - те, що я погодилася зустрічатися, ще не означає, що мене можна лапати і цілувати.