Читати книгу - "Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss"

– У вас є здогадки, чому вони вас просто не вбили? – ніби читаючи мої думки, запитав декан дорогою в академію.

– Їм щось від мене потрібно, – припустила я. – але я не знаю, що саме.

– Не покидайте територію академії більше. – строго сказав декан.

– Пропонуєте мені все життя переховуватись? – я розуміла небезпеку, але якщо вони забажають, то знайдуть мене і в академії.

– Поки ми не впіймаємо цих людей, ви з академії не вийдете. – з чого він вирішив, що може тримати мене під замком.

– Спіймаєте?! Я працювала у відділку, у вас немає жодних підозрюваних, жодних зачіпок. Ви навіть не знаєте, що вони задумали. – я злилась на декана і на себе. – Як ви збираєтесь їх ловити?!

– Заспокойтесь, Аріанна. – відповів професор. – Якщо ви думаєте, що над цим працює лише патруль, то ви помиляєтесь.

– Король. – раптом згадала я. – Ви викликали його в свій кабінет, тоді на балу.

– Надіюсь ви розумієте, що ця інформація повинна залишатись між нами? – з натиском запитав декан.

– Звісно. – я розуміла наскільки небезпечно бути втягнутій в цю історію, та здається, мене втягнули, ще з народження.

– У вас цього семестру буде практика, – перевів тему професор. – ви можете відмовитись від неї.

– Я не відмовлюсь. – впевнено відповіла.

– Якщо на вас нападуть… – намагався до мене достукатись чоловік.

– Я буду готова до цього, – я зможу себе захистити. – і ви будьте готові, якщо хочете впіймати злочинців.

– Візьміть це, – на руці чоловіка з’явився ланцюжок. – ця річ допоможе вас знайти. Навіть там, де магія не діє або блокується. Просто не знімайте її. Ніколи.

– Професор Рейк, ви не зобов’язані мене охороняти чи… – невпевнено почала я, та чоловік мене перервав.

– Просто візьміть цей браслет. – здавалось у декана був важкий день. – Хоча б раз в житті просто послухайтесь мене.

Я мовчки прийняла браслет з рук професора та одягнула на руку. Не думаю, що він браслет мене врятує, та якщо йому так спокійніше, то нехай. Професор провів мене до дверей кімнати та попрощавшись пішов. Занурившись у свої думки я не відразу помітила в кімнаті Мела. Здається, хлопець щойно приїхав, адже не встиг навіть розпакувати речі.

– Мел, як за тобою скучила. – я підбігла та обійняла хлопця. – Як ти? Як пройшли канікули?

– Я також за тобою скучив, Арі. – хлопець повернувся в хорошому настрої і це було помітно. – Канікули були просто божевільними. Я ще в житті стільки не сварився з батьками.

– Ти зміг з ними договоритись про весілля? – невже хлопця справді заставлять одружитись.

– Вони не хочуть нічого слухати, – відповів юнак та хитро посміхнувся. – але я дізнався корисну інформацію. Виявляється сімʼя нареченої можуть відмінити весілля, і тоді моя сімʼя нічого не втратить.

–Ти хочеш переконати їх відмінити весілля? – не розуміла його радості я. – Але як?

– Не їх, а наречену. Виявляється, дівчина навчається в нашій академії. – посмішка не сходила з його обличчя.

– Але як ти її переконаєш? – що ж він задумав. – Вона б вже відмовилась, якби не хотіла цього весілля.

– Я просто стану таким нареченим, якого вона ніколи не захоче. Спочатку познайомлюсь з нею, а там побачимо. Але цього весілля вона не захоче. – впевнено відповів Мел.

– Тоді бажаю тобі удачі. – я не розділяла його оптимізму та не підтримати не могла.

– Дякую. А як твої канікули? – поцікавився друг. – Ти писала, що влаштувалась на роботу.

– Сьогодні був мій останній день на роботі. – відповіла я і вирішила розказати про напад. – Та й взагалі, міг бути мій останній день.

– Ти про що? – не зрозумів юнак.

Я переказала йому історію з нападниками, від чого хлопець став похмурим.

– Але для чого їм ти? – не розумів юнак. – І що за порошок такий він на тебе висипав?

– Як сказав декан, цей порошок блокує магію на деякий час. – пояснила я. – Зараз магія вже повернулась. А ось для чого їм я, сама не знаю.

– Тобі небезпечно самій ходити, навіть по академії. – впевнено сказав Мел. – Тепер я постійно буду поряд.

– Це необов’язково, – посміхнулась я, мені була приємна його турбота. – не думаю, що темні маги попадуть в академію.

– Ти права, – погодився юнак. – це одне з найбезпечніших місць в королівстві. Але за територію сама не виходи.

– В нас завтра вже заняття, – нагадала я. – книги я нам взяла.

– Дякую, Арі. –  відповів Мел. – Ти в курсі, що у нас практика через місяць?

– Я чула про це, але ще невідомо, де вона проходитиме. – надіюсь там, де темні маги до мене не доберуться.

– Скажу тобі по-секрету, практика в нас буде в палаці. – пошепки, ніби боявся, що нас хтось почує, сказав Мел.

– Звідки ти знаєш? – здивувалась я.

– Це секрет. – коротко відповів хлопець.